Нещодавно суддя Кременецького районного суду відхилила позов Кременецької міської ради про втрату права користуватися квартирою №1 на вул. Вишнивецькій, 15 родиною Світлани А. Таким чином служителька Феміди захистила житлові права сім’ї, яка вже 16 років не мешкає за вказаною адресою, натомість позбавила нормальних умов проживання їхніх сусідів – батька з шістьма(!) маленькими синами.
Венеція у підніжжі Бони
При в’їзді у Кременець одразу впадає в очі старовинна садиба рожевого кольору з зіяючими проваллями вікон підвалу та перекошеним дахом. Саме тут 5 років тому і змушений був оселитися з дітьми пан Василь.
“Я працював на фірмі в Польщі, добре заробляв. Коли закінчилася віза, повернувся додому поновити документи, – згадує Василь Олійник. – Але тільки-но переступив поріг рідної оселі, як у двері постукала шкільна вчителька та ще й з міліцією. Педагог поскаржилась, що мої хлопці часто пропускають заняття або приходять на уроки брудні та голодні. А коли синів завели в їдальню, вони з’їли по чотири порції обіду! Дійшло до того, що вчителі приносили їм їжу додому. Коли я запитав, де ж дружина, сусіди із вчителькою промовчали, опустивши очі”.
Незабаром завітала і сама мати сімейства. Не соромлячись у виразах, жінка наказала чоловікові забиратися геть разом із синами. На той час найменшому з братів не виповнилось і п’яти, а найстаршому було 14. Утім Василь мовчки зібрав дитячі речі і гримнув дверима. Вже у дворі хтось із сусідів підказав, що на вулиці Вишнивецькій продається недорога квартира. Ось так Олійники й оселились у 100-річній “руїні” – саме так називався однойменний кліп гурту “Скрябін”, в якому й “засвітився” будинок, – «Руїна».
Проте Василь Миколайович завжди налаштований оптимістично: сам майстер на всі руки, він із друзями швидко зробив ремонт у кімнатах. Та от проблема – газу до хати не підведено, вода і всі зручності також у дворі. Уявіть, як дітям у дощ, сніг чи негоду бігати до вбиральні? До того ж у помешканні 15 років ніхто не жив, тож коли вперше господар взимку запалив грубку, дим зі старого комина повалив у кімнати. Відтак на початках у сильні морози довелося вмикати електрокамін, а потім усю ніч чоловік лежав і прислуховувався, чи часом не горить стара проводка. Щоправда, незабаром пічку полагодив.
Однак навесні родину чекало нове випробування – після сильного дощу та весняного паводку підвал затопили стічні води.
“Ми живемо, як у Венеції, – невесело усміхається співрозмовник. – Знаєте, що мої хлопці якось вигадали? Взяли надувний човен і плавали у підвалі, мов по річці”.
Розвалити не можна ремонтувати
Та найгірше, що попередні власники самовільно зробили перепланування, а згодом будинок ще й горів і, щоб загасити вогонь, його сильно залили водою. Внаслідок цього будівля просіла і, мов зморшки, стіни та дах прорізали глибокі тріщини.
“Я поставив маячки, щоб відстежувати ситуацію, і бачу, що тріщини й далі розходяться. Довелося стелю підвалу підперти колодою, та чи довго вона витримає? Спочатку було страшно, а тепер вже начебто звикли. Натомість усілякі комісії у нас не затримуються: бояться, що хата завалиться”, – невесело іронізує співрозмовник.
Тим не менше, усередині будинку, зокрема у кімнаті хлопців, дуже затишно і чисто, має будівля і свої принади: влітку тут прохолодно, а взимку товсті стіни надійно зберігають тепло.
“Я б уже давно все відремонтував, але міська рада відмовляється передати мені у власність підвал і горище, – розводить руками багатодітний тато. – Бо ж нам належить лише половина будівлі, господарі іншої квартири давно перебралися у село і чекають, коли їм ЖЕК усе відремонтує”.
“Цей будинок перебуває в аварійному стані, тож його простіше розвалити і заново будувати, ніж ремонтувати… До того ж не зрозуміло, хто дозволив Василю Миколайовичу приватизувати квартиру?” – говорить радник Кременецького міського голови Дмитро Волошин і зазначає, що в мерії давно знають про проблеми цієї родини, обговорювалось і декілька варіантів виходу з неї. Зокрема, кілька років тому Олійнику-старшому запропонували 50 тис. грн матеріальної допомоги. Враховуючи, що курс долара на той момент був значно нижчим, можна було спробувати підшукати нове житло, але чоловік відмовився. Адже, якщо чесно, цих грошей на добрий будинок не вистачить, а сини ростуть.
“Я би поїхав на заробітки, а дітей з ким лишу?” – розводить він руками.
Отож нещодавно мерія звернулася до суду. Відстоюючи свою позицію в суді, представник місцевої влади зазначила, що рішенням виконкому Кременецької міської ради від 28 грудня 1989 року №488 власником квартири №1, що на вул. Вишнивецькій, 15, є Кременецька міська рада.
Відповідно до трьох актів обстеження – від 30 липня і 30 вересня 2014-го та 17 червня 2016 року, в помешканні ніхто не проживає, якісь речі відсутні, віконні рами не засклені, вхідні двері не замкнені, у кімнатах частково обвалилася стеля, квартира перебуває в аварійному стані. Проте суддя не зважила на ці пояснення…
Закон суперечить закону
Представник Світлани А. у суді пояснив, що родина прописана, але за даною адресою не проживає з 2000 року, оскільки через пожежу помешкання стало непридатним до проживання. Водночас він зауважив, що відповідачка має троє дітей, але дорослий син є інвалідом ІІ групи, а 16-річна дочка вчиться на денному відділенні Вінницького коледжу. Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 71 Житлового кодексу України, за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї житло зберігається понад 6 місяців. Якщо ж вони відсутні з поважних причин, зокрема у зв’язку з навчанням (учні, студенти), – протягом усього часу навчання.
Права родини А. захищає і ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України (член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом).
Але Закон мовчить стосовно прав їхніх сусідів. Відтак суддя знехтувала правами на житло шістьох(!) неповнолітніх синів В. Олійника, однак беззаперечно врахувала правові вимоги виключно 15-річної дитини Світлани А., зазначивши у прийнятому рішенні, що “втрата права користування житловим приміщенням призведе до порушення її прав… Судом встановлено, що квартира №1, власником якої є Кременецька міська рада, перебуває в аварійному стані, що не заперечувалось у судовому засіданні представником позивача. Тому відповідачі не можуть проживати у даній квартирі і причина їх відсутності є поважною.
Судом не встановлено фактів, а позивачем не представлено доказів відсутності відповідачів у спірній квартирі понад один рік без поважних причин, а тому суд вважає, що у задоволенні даного позову слід відмовити.
Натомість питається: де всі ці 15 років живе родина А-ої? Невже у хаті з лободи? Тим більше, що у Кременці давно всі знають, що Світлана придбала будинок у с. Духів Кременецького району і досить комфортно в ньому облаштувалася. Щоправда, жінка, порадившись з юристом, офіційно документів на нове помешкання не оформила, керуючись старим прислів’ям “Зі старої вівці – хоч жменю вовни” , і сподівається отримати за напівзруйновану половину хати в Кременці хоча б дещицю. А те, що чужі діти, відповідно до статті 47 Конституції України, також мають право на житло, її не обходить. Це ж чужі діти.
Чи справедливий цей вердикт, перевірити мав право суд апеляційної інстанції, проте Кременецька міська рада рішення чомусь не оскаржила. Хоча нещодавно одне з рішень цієї ж судді було скасовано і в апеляції. Там ішлось також про житло…
Р.S.: Коли верстався номер, стало відомо, що за результатами тестів претендентів на посади суддів Верховного суду згадана пані суддя набрала лише 49,50 бала з необхідних 60 і до другого конкурсного туру не пройшла.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Кременець
3812