Керівні посади, великі гонорари, створення успішного клубу для жінок, впізнавання на вулицях, слова подяки та робота на телебаченні… Життя, яке не потребує корегування. Але за все доводиться платити. Чим заплатила жінка, котра увійшла в 500-ку найвпливовіших жінок України і стала красою та гордістю держави? Людмила Муринська – відверто для наших читачів.
«Чотири роки я була на керівній посаді і «провтикала» свою дитину»
– Пані Людмило, розкажіть про себе…
– Народилася я у Золочеві Львівської області. Коли навчалася у 5-му класі, мого вітчима, який був військовим, перевели працювати у Тернопіль. І ми переїхали за ним. Мати працювала все життя в торгівлі. Коли я була в 11 класі, вітчим загинув, тож треба було допомагати мамі утримувати сім’ю. Тому я пішла дуже рано працювати. Заочно навчалася в академії народного господарства (зараз ТНЕУ) на факультеті «соціологія». У дитинстві мріяла бути журналістом, але доля на той час вирішила інакше.
– Якою була Ваша перша робота?
– «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими», – такими словами можу охарактеризувати свою першу роботу і наступні, напевне, теж. У 17 років працювала офіціанткою. Тоді зрозуміла, наскільки важко заробляти кошти. Робота у ресторані тривала недовго, після неї прцювала продавцем у продуктовому магазині – з 8 ранку до 23 години. Згадую цей час уже зараз із посмішкою, хоча тоді мені було дуже важко. Працюючи у торгівлі, в 21 рік я отримала відповідальну посаду – керівника відділу продаж у дистриб’юторській фірмі. У 22 роки вже була на посаді директора магазину дорогого взуття «Монарх». Київська компанія «Дербі» була моєю наступною роботою. За місяць відкривалися нові магазини цієї фірми у нашому місті, і в мої обов’язки входило вивести компанію на новий вищий рівень. Так і було. Я отримувала подяки та грамоти, була номінована на звання «Кращий директор року», проте жодного задоволення чомусь не отримувала. Пропрацювавши три роки, вирішила покинути цю роботу. Зайнявши посаду регіонального директора мережі магазинів «Все від двох гривень», я трішки заспокоїлась. Почала активно працювати, відкривалися нові магазини у Західній Україні, я часто їздила по областях, районах. У мене було понад три сотні підлеглих, мене цінували, любили, і мені подобалася ця робота.
– Чому в минулому часі?
– Прощалися ми дуже важко. Я виконала надзвичайно велику роботу. Але розуміла, що коли не покину її, то зроблю найбільшу помилку в своєму житті. Коли народила сина, була у декреті лише сім місяців, адже команда не могла без мене, а я не могла без них. І так ішов час, майже два роки після народження первістка я працювала директором, у перерві їздила додому годувати дитину, і мені здавалося, що все добре, отримувала хороший гонорар, колектив мені подобався, собою була задоволена. Якби не одне «але»… Моя дитина перестала мене потребувати. Чотири роки я була на керівній посаді і «провтикала» свою дитину.
– Як це «провтикала»?
– Річ у тім, що ми з чоловіком дуже довго не могли мати дітей. Дев’ять років ми у шлюбі, і за цей період у нас були різні ситуації, навіть реанімаційне відділення на межі життя та смерті. У мене була позаматкова вагітність, через це деякий період я перебувала на апаратах штучного дихання. Чоловік заново вчив мене їсти, був постійно біля мене. Коли ми пережили цей випадок, доля знову «нагородила» мене позаматковою вагітність, а після неї – завмерлою. Тому мій Артем – довгоочікувана, виплакана дитина, яку я просто вилежала в лікарні, оскільки були постійні загрози та попередження. Коли ми поїхали на море, сину було півтора року. Помітила, як у моєї дитини проявляється абсолютна байдужість до мами, навіть до її присутності. Мені було дуже неприємно, розуміла в той самий момент, що моя посада, гроші забрали у мене найцінніше. Тому, приїхавши із відпустки, звільнилася і цілком себе присвятила сину.
«Моя дитина – це мій космос»
– Як з’явився клуб «Best mama»?
– Залишившись без роботи, я зрозуміла, що абсолютно не знаю своєї дитини. Про які кризи трьох років говорять люди, про які характери у первістка йде мова, я поняття не мала. Розпач, нерозуміння, як я могла так помилятися, мене просто накривало. І на першому нашому тренінгу психолог зі Львова, якого я запросила, розповідала про дитячий темперамент, про вподобання, характер, емоції. На цьому сходженні були молоді матусі, приблизно чоловік 15. У кінці розповіді всі, хто був присутній, і я в тому числі, просто плакали. Емоції брали верх. Я усвідомила, що не одна така. Мені стало легше від розуміння, що я не найгірша, просто десь помилилася, але головне – що це реально виправити. Ось так, дякуючи байдужості свого сина, я зрозуміла своє справжнє призначення.
– Чи був стартовий капітал для створення клубу?
– Ні, тому що була без грошей. Я звикла заробляти більше, ніж чоловік, тому коли звільнилася і зрозуміла, що кошти, котрі ми мали, закінчилися, бо будували будинок, у мене настала справжня депресія. Так, зараз я це згадую зі сміхом, а тоді у мене була паніка. Я звикла робити все на відмінно, бути кращою за інших. Розуміла: аби зробити щось фантастичне, треба вкласти, але вкладати не було що. Тому приїзд перших психологів у клуб я випрошувала, а за вхід ставила мінімальну ціну, щоби хоч оплатити частину оренди залу.
– Чи не забирав клуб у Вас дорогоцінного часу?
– Звісно, я організовувала фестивалі, масштаби яких сягали великої кількості учасників і спікерів, спонсорів, які з’явилися з часом. Приділяла багато часу роботі, але інформація, котру отримувала, йшла на благо і мені, і моїй сім’ї. Працюючи із психологами різного рівня, я бачила свої помилки, розуміла, де падала, і піднімалася, багато працювала над собою, ламала себе, і зараз уже бачу, що це не дарма. Є результати!
– Чому саме назва «Best mama»?
– Ох, з дитинства звикла доводити всім, і передусім собі, що я можу і зроблю. За це дякую своєму вітчиму. Його військовий характер заклав у мені низку якостей першості. Тому досі стараюся бути першою і хочу, щоби всі були найкращими.
– Які результати Вашої роботи? Поділіться.
– Третя година ночі. З дитячої кімнати доноситься: «Мамо! Мамо!» Я прибігаю і запитую: «Що, Артемчику?» – «Нічого, я просто хотів тебе поцілувати». Думаю, тут без слів. Моя дитина – це мій космос, а я – його всесвіт, зараз саме так я можу охарактеризувати наші стосунки. Клуб процвітає, стараюся організовувати цікаві й корисні зустрічі не лише для матусь. У неділю ми розбирали тему, наскільки важлива роль чоловіка у вихованні дитини. І я рада, що жінки не змушували чоловіків прийти, а вони самі свідомо обрали наш клуб. Насправді всім хочу сказати, що чоловік повинен віддавати таку ж частину любові, піклування дитині, як і мама, можливо, навіть трішечки більше, щоби не було емоційного вигорання.
«Матерям важливо відпочивати, присвятити час собі та навіть просто поплакати»
– Недавно у мережі «Фейсбук» Ви написали пост про своє вигорання як мами. Звідки воно у Вас?
– Так, був такий пост. Це сталося напередодні Великодніх свят, тоді в мене була цілковита апатія до всього. Мені здавалося, що мене ніхто не чує і не розуміє. Всі готуються до свят, печуть паски, вікна миють, а я нічого не роблю. Сіла за будинком, і з мене буквально почала виливатися втома. Написала пост, зрозуміла, що не одна така. Вирішила поговорити про це. Тому 16 червня запрошую всіх, хто хоче навчитися не вигорати, до нас на семінар. Насправді емоційне вигорання буває у всіх. Але у жінок, тим паче матерів, воно зустрічається найчастіше. Ми втомлюємось. Запаси енергії вичерпуються, а поповнювати її у нас не вистачає часу.
– Як запобігти цьому фактору?
– Говорити. Завжди. Зі всіма. Відкриватися. Працювати із психологами. Більшість батьків думають, що робота із психологом – це одразу якісь порушення в голові. Ні! Це не хвороба, яку можна вилікувати пігулками. Робота зі своїми емоціями дуже складна. Матерям важливо відпочивати, присвятити час собі. Побути наодинці зі своїми думками та навіть просто поплакати без зайвих запитань. Наш клуб був створений для матерів, які потребують допомоги. Мама повинна бути щасливою, а не роздратованою та виснаженою. Звертаюся до чоловіків! Давайте відпочивати своїм дружинам. Намагайтеся їх по максимуму розвантажити. Кожна жінка хоче бути доглянутою, красивою не лише для вас, а й для себе. Щаслива мама – щаслива дитина.
– «Нова я» – телепроект, де Ви є ведучою.
– Так, це програма на каналі «Тернопіль 1», де ми обговорюємо цікаві, актуальні теми, котрі повинні бути порушені та вирішені. Це програма для жінок, про жінок та заради жінок. Я запрошую цікавих людей, яким довіряю, які ведуть тренінги у нас в клубі, чиї лекції допомагають. Тому той, хто не потрапив на семінари у «Best mama», може переглянути програму.
«Бути мамою – це робота, котра не закінчується ніколи»
– Яка роль бабусь та дідусів у вихованні дітей?
– Любити своїх внуків. Усе. Не виховувати, не навчати, не вбивати в голову свої знання, які були передані від прабабусь. Просто любити внуків за те, що вони є. Діти дуже тонко відчувають грань любові. Тому обманути їх справді важко. Так, бабусі й дідусі старші, прожили життя, але вони повинні розуміти, що батьки завжди знають краще. Вони не вороги своїм дітям. Усе змінюється, усе йде вперед. Лише любов вічна. Тому треба любити їх, гратися з ними, бути найкращими для онуків. І в жодному разі не втручатися у батьківське виховання. Не диктувати своїх законів та правил. В іншому разі ви наражаєте себе на небезпеку.
– У щасливої мами, дружини повинна бути підтримка. Вашою підтримкою є…?
– Однозначно, це мій чоловік та мій син. Коли я була в реанімації, чоловік тримав мене за руку, вчив заново усе робити. І навіть пропонував мені більше не вагітніти, бо розумів, що для мене це може закінчитись фатально. Я його дуже люблю і дякую, що він був біля мене і розуміє всі мої емоційні стани. Це подарунок долі.
– Чи вийде Ваш клуб за межі Тернополя?
– Я організовувала один із семінарів у Рівному і зрозуміла, що у мене дежавю, я роблю ту ж помилку, що й робила тоді, коли працювала регіональним директором. Я їздила по містах, шукала цікавих людей, набиралася досвіду. Мене знову не було поруч із сином. І я вирішила, що певний час буду в нашому місті. Сьогодні на наші семінари приїздять люди з інших міст, нас знають, про нас чують.
– Ви увійшли в 500-ку найвпливовіших жінок країни. Ваші відчуття?
– Особливо нічого не змінилося. Ця номінація проходила в Одесі, на неї я не потрапила. А от за гордістю та красою поїхала. В Одесі на червоній доріжці отримала документ та увійшла до числа сотні жінок, які короновані званням «Гордість та краса України». Радію, що роблю справді корисні речі, допомагаю матерям, жінкам. Бути мамою – це робота, котра не закінчується ніколи. Яка робота жінки? Зробити так, аби була щаслива її сім’я.
– Побажайте щось нашим читачам.
– Дорогі матусі! Ви всі найкращі, бо ви є у своїх дітей. Пам’ятайте: немає ідеальної мами, і історії в соціальних мережах про безтурботне і таке щасливе материнство – здебільшого фальшивка. Живіть поруч зі своєю дитиною, любіть її, обіймайте, та ніколи не порівнюйте своє дитя з іншими. Не женіться за грішми, всіх ви і так не заробите, дайте цю можливість своєму чоловіку. Будьте щасливі!
Людмила Муринська – мама, щаслива дружина, успішна леді. Вона з радістю та посмішкою говорить на будь-яку тему і завжди додає, що над собою потрібно працювати. Проблеми та комплекси, які вас насторожують сьогодні, можуть бути наслідком дитячих травм. Не бійтеся про це говорити та викорінювати ці проблеми, щоби ваша дитина бачила щире, усміхнене материнське обличчя.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812