«УФ» визначає найкращих гравців місяця в усіх лігах. Герой жовтня у чемпіонаті та Кубку України серед аматорів сезону 2024/25 – Тарас Червонецький із Дністра (Заліщики). Чотири результативні дії здійснив цей захисник у трьох матчах цього місяця.

На всі ліги чемпіонаті України з футболу в сезоні 2024/25 залишилася тільки одна команда, яка все ще не втрачала очок і виграла всі свої матчі – це Дністер (Заліщики). Ні в УПЛ, ні в ПФЛ, ні в аматорських всеукраїнських змаганнях більше таких нема. А в складі Дністра привертає особливу увагу до себе захисник Тарас Червонецький. У восьми матчах чемпіонату ААФУ він оформив вісім результативних дій – по чотири голи та асисти. І рівно половину досягнутого здобув саме в жовтні. 

Тож жюрі ААФУ та «УФ» мало дуже якісний вибір: 

• Тарас Червонецький (Дністер) – 2 голи та 2 асисти за місяць
• Юрій Соколовський (Агрон) – 4 асисти
• Олександр Бондаренко (VIVAD) – 3 голи
• Іван Сомов (Денгофф) – 1 гол та 3 асисти
• Сергій Гвоздь (Маяк) – 2 голи та 2 асисти

Зважаючи, перш за все, на сенсаційний успіх Дністра в чемпіонаті, враховуючи великий внесок гравця в турнірні результати одноосібного лідера та попередній великий досвід Черновецького в змаганнях ААФУ, віддали перевагу саме йому. Тарас у змаганнях ААФУ не новачок, але раніше з ним інтерв’ю не робили. Так що це за особистість і гравець? 

В інтерв’ю сайту «Український футбол» захисник заліщицького Дністра Тарас Червонецький розповів про:

• свій перехід із Агрону, з яким сьогодні його команда-лідер зіграє в чемпіонаті ААФУ
• футбольну молодість з Караваєвим, Малиновським і Левандовським у Севастополі
• як утворилася родина Роксани та Руслана Малиновських
• чи застав кримські події та що думає зараз про місто Севастополь
• як грав проти свого нинішнього головного тренера – ветерана збірної України
• із ким із відомих тренерів не поладив із першого дня
• які найкрутіші м’ячі забив і до чого прагне в ААФУ

«На такий вдалий старт Дністра, мабуть, ніхто не розраховував»

– У вас уже був досвід виступів в ААФУ. Тим не менш, могли розраховувати, що Дністер ось так пройде аж до листопада без жодного втраченого очка? 

– Відверто кажучи, на такий вдалий старт, мабуть, ніхто не розраховував. Але ми прогресували від гри до гри. І вже після 3-4 турів ми відчували, що нам під силу боротись за перші місця у нашій групі.

– Більше не залишилося в усіх лігах чемпіонату України з футболу команд, які б не втрачали очок у сезоні 2024/25. Ви самі в Дністрі як до цього ставитеся, вже були жарти за 300 про «Віддайте нам золоті медалі УПЛ»?

– У команді про це не говорять, є вдала серія – чудово! Але ніхто не концентрує на цьому увагу. Відповідно, і жартів про цей період немає.

– А в чому насправді секрет успіху Дністра в ААФУ? Адже навіть у чемпіонаті області ви програвали (всього раз) і поступилися титулом Агрону…

– Як такого, секрету немає. Це результат наших тренувань. На кожну гру ми виходимо здобувати очки. Наразі у нас це виходить.

– Ви не один рік пограли в цих змаганнях за Ниву (Теребовля) та Агрон. Як оціните конкурентність і рівень чемпіонату України серед аматорів у цьому сезоні? 

– Кожен сезон аматорської ліги цікавий, тому що, в основному, тут грають лідери внутрішніх своїх обласних чемпіонатів. Тому це завжди дуже цікаво – спробувати свої сили з іншими клубами. Зараз багато нових учасників, чимало якісних і досвідчених майстрів грають в ААФУ. Тому цікаво, інтригує.

– Які враження від суперників? Хто найбільше сподобався як із суперників?

– Цьогоріч я вперше проводив матч проти своєї колишньої команд – Агрону. І з впевненістю можу сказати, що грати проти агронівців неймовірно складно. Також приємно вразила сама якість футболістів у ФК Лісне (Київська область) – починаючи від колишнього півзахисника Динамо та збірної України Рибалки, більшість інших гравців у них теж пограли на високому рівні. Мабуть, ось ці два колективи я б відмітив серед суперників.

Тарас Червонецький. Фото: ФК Дністер

«Основна причина, чому залишив Агрон, що виграти щось нове уже було неможливо. Дністер пропонував саме це»

– Ви – універсал, який, в принципі, може закрити кілька позицій. Але в цьому сезоні в основному граєте саме лівого захисника. Вам зручно, цікаво? 

– Крайній захисник насправді для мене не нова позиція. У ФК Севастополь та ФК Дніпро саме в такому амплуа я, в основному, й виступав. Тому дискомфорту я не відчуваю. 

– Кого відзначите з візаві на своєму фланзі? Були такі, що «покрутили вам хребці»?

– Щодо візаві, то є дуже якісні суперники. Чудові футболісти Соколовський (Агрон) і Коваль (ФК Лісне). Мабуть, саме проти таких футболістів максимально цікаво грати.

– У складі Агрона ви виграли, здається, все, що могли на обласному рівні. В чому була мотивація – перейти в оновлений Дністер?

– Відповідь є у самому вашому запитанні. Основна причина – це те, що нічого нового здобути у Агроні було вже неможливо. Дністер пропонував саме це – щось нове для мене. Тому я прийняв для себе таке рішення. Чим залишаюсь задоволений.

– Як швидко знайшли порозуміння з гравцями Дністра? Допомогло, що сюди з вами перейшло відразу кілька екс-агронівців?

– Декілька футболістів я знав, звичайно. Адаптація пройшла максимально легко. Звичайно, значно легше, коли одночасно в новий колектив приходять твої друзі. Ми з Проциком та Біликом провели разом багато років. Тому період адаптації завдяки цьому значно пришвидшився.

«Вдячний усім тренерам, але саме зараз, із приходом Шелаєва та Костишина, я максимально беру задоволення від футболу»

– Ви переходили ще за попереднього головного тренера, вірно?

– Так, все вірно. Зимою я отримав запрошення від Дністра. Приєднався до команди. Командою тоді керував Ігор Ярославович Шпікула.

– Як вам робота з легендами Дніпра Шелаєвим і Костишиним? 

– Чесно кажучи, мені пощастило, оскільки на моїй кар’єрі завжди траплялись хороші тренери – Михайленко, Червенков і багато інших, всім вдячний за спільну роботу та науку. 

Але з впевненістю можу сказати, що саме зараз, із приходом Шелаєва та Костишина, я максимально беру задоволення від футболу.

– Наскільки та в чому відрізняється навчально-тренувальний процес і вимоги до гри, порівняно з тим, що ви бачили раніше?

– В першу чергу, хочеться відмітити, що, крім чудового самого тренувального процесу, в тренерів просто прекрасна комунікація з командою. Ось саме це команда відчуває, і віддає взаємністю на футбольному полі.

– У Дніпрі, випадково, з кимось із цих легенд не перетиналися?

– Ні, не перетинались. Але разом провів рік у команді з сином Руслана Володимировича – Денисом.

– Влітку 2013 року ви з Малиновським, Кухарським і Кухаруком грали за ФК Севастополь проти дублю Металіста. Поряд із Крістальдо, Нойком і Бойчуком за харків’ян грав і чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року Шелаєв – ваш майбутній головний тренер у Дністрі. Навіть цікаво, як було: ви його повозили чи він вам щитки розбив?

– Думаю, скоріше, він розбив щитки. Повозити Шелаєва було нереально.

Руслан Костишин. Фото: ФК Колос

«Аргументую свою та командну результативність Дністра однією причиною»

– У клубу Дністер інвестор – американський бізнесмен українського походження Юрій Куц. Доводилося з ним спілкуватися?

– Доводилось. Ми розмовляли перед моїй приходом у Дністер. В принципі, мабуть, він відіграв велику роль у моєму переході.

– Які враження? Що він планує збудувати в вітчизняному футболі?

– Є розуміння, куди наш президент хоче рухатись, які плани має. Але я вважаю некоректним, якщо я, футболіст, буду про це розповідати.

– Досить банально запитувати представника команди-одноосібного лідера про завдання, і все ж: які оголошені перед командою? А які цілі ставите перед собою особисто?

– У нас є задача – виграти конкретну гру. Наразі у нас від гри до гри є прогрес. Бажаємо потрапити у фінальний етап. Ось така наша ціль.

– У вас в активі вісім результативних дій. У чому додали в своїй грі за останні роки, що так прокачали результативність і на всеукраїнському рівні?

– Мені складно себе оцінювати. Але аргументую це тим, що Дністер грає першим номером. Команда вже має свій почерк. І це неозброєним оком помітно, я вважаю. В володінні м’ячем ми більшість команд переграємо – відповідно, я також маю частіше м’яч, а як наслідок – більше результативних дій не тільки у мене, а й у всіх футболістів.

– Що сказали команді після незабитого пенальті в кінці матчу з ФК Лісне? У вас раніше траплялися такі промахи?

– Я абсолютно був готовий, що не заб’ю колись пенальті. Радує те що цей удар ні на що не впливав (це було в самому кінці матчу, який Дністер виграв 2:0, – прим. «УФ»). 

Раніше я не реалізував пенальті у фіналі Кубка Тернопільщини. Тоді це пенальті стало вирішальним. Тому цей тягар я вже відчував і в значно більшій мірі. 

Тому нічого страшного саме зараз я не відчуваю.

«Як утворилася родина Малиновських? Роксана познайомилася з Русланом саме на футболі в Севастополі»

– Ну давайте спочатку. З якої ви родини? У вас у сім’ї є ще спортсмени?

– Я зі звичайної, простої сім’ї з міста Тернопіль. Парадокс – але не те щоб у сім’ї, але й у цілому нашому роду жодного спортсмена не було, навіть ніхто не цікавився футболом ніколи.

– Як потрапили в футбол? Хто ваш перший тренер?

– Першим тренером був – Василь Миколайович Заторський. Наразі працює у місцевій Асоціації футболу Тернопільщини. Велика вдячність та шана йому.  А у сам футбол потрапив випадково: у юному віці за компанію пішов з хлопцями на тренування. Так воно і пішло

– У юному віці ви з земляками Кухаруком і Кухарським потрапили в ФК Севастополь? Батьки не боялися відпускати дітей у шкільному віці в чуже місто?

– Боялись. І це мабуть для них був дуже складний період. Але, як показав час, відпустити мене було вірне рішення.

– Ви застали епічний період севастопольського футболу: Кононов і Кузнєцов, Агахова, Дуляй і Левандовські. Юні Малиновський і Караваєв. Ваші враження від цих зірок і зірочок? Хто справив найбільше враження, найбільше запам’ятався і чим? 

– Справді, ФК Севастополь на той період прогресував великими кроками. Вдалось зіграти та потоваришувати з насправді великими на мою думку особистостями.

Ми разом виступали з Сашком Караваєвим і Русланом Малиновським у дублі. Відверто скажу, вже тоді було зрозуміло, що це футболісти вищого класу, аніж ми усі. Проте при очевидному таланті навряд чи хтось вірив у те, що це футболісти рівня Ліги Чемпіонів. Але Руслан і Саша довели це! 

– Малиновський же саме в Севастополі знайшов свою дружину? 

– Що стосується його дружини – то так. Роксана з самого Севастополя. І, якщо мені пам’ять не зраджує, вони познайомились саме на футболі, адже вона відвідувала усі домашні поєдинки команди.

– Ви бували серед глядачів на тих матчах, коли трибуни були настільки забитими, що люди збиралися на горі? Ваші найбільш пам’ятні матчі, як глядача та гравця ФК Севастополь?

– У Севастополі я вперше на власні очі тоді побачив гру донецького Шахтаря. Гірники тоді розбили нашу основну команду 4:2, це було у півфіналі Кубка України. Ось це, мабуть, не дає мені спокою до сих пір. Адже було враження, що ці люди грають у абсолютно в інший вид спорту. Неймовірна швидкість!

Руслан Малиновський з дружиною Роксаною. Фото: instagram

«Навіть зараз Севастополь – моє улюблене українське місто»

– Ви грали на юнацькому рівні проти Підківки, Кузика, Качараби, Стасюка, Дворовенка за СДЮШОР Тернопіль, проти Танковського, Габелка, Безуглого, Білонога – за СДЮШОР-5 Севастополь, проти Коваленка, Юрченка, Лучкевича, Блізніченка, Рудька, Михайличенка, Бєсєдіна – за молодіжку ФК Севастополь. Хто й чим найбільше запам’ятався?

– На той час ніхто не розумів, хто з нас усіх виросте в хороших футболістів. Завжди найбільше вражали гравці, яких спускали з основної команди. Кожного разу ці футболісти робили величезну різницю на полі. Назаренко, Калиниченко, Крістальдо – постійно у команд суперників грав хтось із такого класу футболістів.

– ФК Севастополь як клуб – як ставився до молоді? Ви почувалися чужим у Криму? Як вас там приймали, як “западенця”?

– Скажу відверто, навіть у такий час, як зараз, Севастополь – моє улюблене українське місто! Мене там приймали та цінували. Мені дуже боляче від усього того, що зараз відбувається.

– У квітні 2014-го ви дебютували в УПЛ. Пригадаєте з ким, де й із яким результатом? 

– Так, пам’ятаю чудово. Дебютував я у Маріуполі, проти Іллічівця на той час (0:0). Склад азовців тоді був неймовірно потужним – на чолі з Таргамадзе і Ордецем.

– Вийшовши на 90-й хвилині, м’яча встигли торкнутися?

– Так, разів 3-4 навіть.

– Що ви бачили й відчували під час «кримської весни»? Як проходили ті дивні матчі під кінець чемпіонату, коли ставало ясно, що в наступному ФК Севастополь не зіграє?

– Насправді все відбулось просто за одну ніч. Ми засинали під Українським стягом. Прокинулись вже в інший країні. Останні матчі ми проводили у Києві. Але тоді все рівно відчувалось та гадалось, що якось усе врегулюється і ми будемо далі займатися і все буде гаразд.

«Кожного тижня в Дніпрі грав проти Селезньова, Ротаня, Коноплянки, Матеуса, Канкави, Зозулі, Дугласа та Бойка. Це дорогого варте»

– Хто запросив вас у Дніпро? Як гралося зі Сватком, Баланюком, Третьяковим, Мігуновим, Шаховим, Вакулком, Кочергіним і іншими тодішніми найперспективнішими гравцями Дніпра? 

– У Дніпро запросив головний тренер Михайленко. В принципі, ситуація схожа, як у Севастополі. На той час з нас усіх ніхто не знав, якими футболістами ми виростемо. Час показує, що є випадки коли в юнацькому віці футболіст вражає, а потім просто пропадає. Так само і навпаки. 

Що я отримав у Дніпрі – так це досвід. Ми кожної середи проводили тренування разом із основною командою. Тому просто кожного тижня грати проти Селезньова, Ротаня, Коноплянки, Матеуса, Канкави, Зозулі, Дугласа та Бойка, погодьтесь, дорогого варте!?

– Серед ваших одноклубників і суперників – чинні головні тренери УПЛ, спортивний директор одного з клубів, граючий президент. Вгадаєте, хто це?

– Головний тренер – Бартулович. Ви про нього? 

– Із ваших одноклубників по Дніпру – так, Младен Бартулович очолює Зорю. Ще ви виходили на поле проти того ж Лупашка – нинішнього головного тренера Карпат. Та й Габовда вже спортивний директор Вереса, ви теж проти нього грали. А які ще долі в ваших одноклубників?

– Та доля усіх футболістів різна: хтось закінчив з футболом, хтось просто виїхав, хтось досягнув вже неймовірних результатів у футболі. А хтось служить державі. Потрібно розуміти, що, в першу чергу, це життя. Я радію за усіх своїх колишніх одноклубників, не важливо, чи це здобутки у футболі, чи в іншій професії.

– Чому після Дніпра вам довелося навіть опускатися в чемпіонати області – району? Як виник ФК Тернопіль?

– Я був у пошуках нового клубу. А форму в той час було важливо підтримувати. Я був близький до підписання угод з різними клубами, але до логічного завершення так і не доходило. А до місцевої команди приєднався буквально за два тижні до початку чемпіонату.

– Нехороша слава тоді ходила про цей клуб – олімпійський чемпіон Лютий навіть відкрито говорив, що ФК Тернопіль «катав доги». Правда чи фейк?

– Звичайно, я знаю про ці чутки. І розмов тоді було багато. Підозри буди до окремих футболістів у той час. Але на тому, в принципі, все і закінчувалось. Тому я до цього відношення не маю. Але і стверджувати не буду, фейк це чи правда.

«Прихід Нагорняка, мабуть, найбільше повпливав мою ситуацію в Епіцентрі. З першого дня ми не поладили»

– Ви змінили низку аматорських колективів на Тернопільщині. Де знайшли свою гру, які тренери допомогли перезавантажитися?

– Повторюсь, за останні сезони, мабуть, саме зараз я насолоджуюсь футболом найбільше. Мені лише 29, я маю ще амбіції, сили та бажання для виконання цілей. Тому, мабуть, все ж таки Руслану Володимировичу [Костишину] й Олегу Миколайовичу [Шелаєву] окрема вдячність за віру у мене, за відношення.

– Чому так ненадовго поверталися в професіонали з Епіцентром? Які враження від тодішньої команди – та від нинішньої, якщо стежите за підопічними Нагорняка?

– Насправді я не дуже слідкую за цією командою зараз. Я відіграв практично усі матчі від свистка до свистка за цю команду. Але прихід Нагорняка, мабуть, найбільше повпливав на ситуацію. З першого дня ми не поладили.

– Якими бачите зрілі роки своїх футбольних виступів? Поєднуєте футбол із позаспортивною роботою? 

– Моя професія – футбол. Я пробував тренувати дитячу команду ще в Агроні. Мені це до впободи. Але наразі поєднувати немає можливості. 

Я повністю віддаюсь футболу. Тому наразі хочу віддати себе повністю футболу і продовжити свою кар’єру якомога на довший час. А так заглядувати не буду.

– Ви забивали досить небанальні голи – дальні удари з гри та стандартів, як на силу, так і на техніку. Назвіть три ваші топ-голи, які й зараз приносять задоволення, коли згадаєте? 

– Справді, маю таку чесноту. Дійсно вдавалось забивати чудові м’ячі дальніми ударами. Їх була достатня кількість, щоб задуматись над цим питанням і якийсь вибрати. Але першими на думку приходять забитий м’яч у Туреччині, матч Епіцентр – Металург (Запоріжжя). Також вдалось забити чудовий м’яч теребовлянській Ниві та ФЦ Ковель-Волинь, це ще я виступав у складі Агрону. А з останніх, мабуть, цьогорічні забиті м’ячі у ворота вже колишнього мого клубу – Агрону зі штрафного у домашньому матчі кубка – та домашній гол у ворота Медобори з Зеленого.

– Чого чекаєте від вітчизняного футболу в 2025 році? 

– В першу чергу, чекаємо миру! А тоді зможемо планувати та розвиватись кожній у своїй сфері.