Сестра воїна Руслана згадує, що змалечку у сім’ї дітям прищеплювали любов до Батьківщини. «Вічна слава й вдячність нашому дідові, який патріотично виховував нас. А «Ой, лузі, червона калина» ми всі з ним співали мало не щовечора, а щонеділі одягали вишиванки. Бабуся й мати вишивали, тож кожного літа ми мали по новій вишиванці», – каже жінка.
Коли розпочалась Революція Гідності, Андрій став її активним учасником. Згодом, під час третьої хвилі мобілізації, пішов служити в АТО. Чоловік пройшов підготовчі курси на полігоні, де працював черговим лікарем та інструктором з військово-медичної підготовки.
З початку АТО Андрій служив у складі медроти 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Пройшов гарячі точки – Станиця Луганська, Щастя та Дебальцеве.
За свою відданість Україні був відзначений орденом «За мужність», медалями «Учасник АТО», «За жертовність і любов до України», «Знання, серце, душу – людям», а також нагрудним знаком «Дебальцеве-2015».
Сестра Андрія підтримувала його та завжди чекала звісточки, що усе гаразд.
«Ми дякували Богу в ті моменти, коли від телефонував, аби сказати, що все добре. Коли він ненадовго повертався додому, не було й мови про те, аби він все покинув та залишився з нами. Ми знали, що він потрібен там», – згадує Руслана.
Однак на другий день повномасштабного вторгнення родину сколихнула гірка звістка. Виїзд в наближену до прикордоння Охтирку 26 лютого 2022 року став останнім для Андрія. Рідні кажуть, що Андрій не загинув, а залишився навічно жити в їхніх серцях.
“Андрій Васильович користувався заслуженим авторитетом та повагою серед колег, був людиною доброзичливою та щирою, кваліфікованим фахівцем та хорошим другом. Саме таким він залишиться у спогадах тих, хто знав його та працював поруч із ним. Він віддав життя за Україн, рятуючи життя ближнього… Справжній Герой, який мужньо захищав нашу Батьківщину”, – написали колеги по Гусятинській лікарні.
У військового медика залишилась сестра, мама та рідні.
Вдячність Герою!
Джерело: Укрінформ
6164