З 4 курсу я почав чергувати у відділенні політравми. Проводив там дні і ночі свого вільного часу, вихідні, свята, подекуди навіть новий рік. Це продовжувалось і в інтернатурі, – подеколи траплялося по 10-12 добових чергувань на місяць.

Напередодні повномасштабного вторгнення ми разом з фестивалем «З країни в Україну» як волонтери відвідали 56 прифронтових міст, в яких, розуміючи небезпеку в цих регіонах, почали проводити тренінги з домедичної допомоги та зупинки кровотеч.

Тоді ж мені вдалося пройти повноцінний курс з ATLS (невідкладна медична допомога при травмі) від американського коледжу хірургів , який в подальшому допоміг трансформувати всі отримані знання стосовно травми, і ефективно втілювати їх вже під час бойових дій на Сході України та на Київщині.

Тобто я вже мав розуміння, що треба зробити, щоб пацієнт не помер у мене на руках від множинних ушкоджень, а зміг протягнути до наступних етапів евакуації. Це розуміння відточив досвід, який я отримав на Сході України в 2022 році.

Там, в обложеному Сєвєродонецьку мені прийшло повідомлення з підтвердженням мого стажування в Японії, про яке на той час я вже й забув. Для мене це був важкий вибір. Перш ніж наважитися їхати, я переговорив з багатьма своїми друзями та побратимами. Майже всі вони казали, що це можливість отримати унікальний досвід, який буде дуже корисний для України, коли я повернусь. Тож рішення було прийнято і восени 2022го моє стажування в Японії розпочалось.

Ще не дуже розуміючи хто це, я розповів містеру Сакано свою історію, про Україну, війну, про своїх побратимів. Несподівано для мене, у відповідь він одразу перепитав, чим він міг би бути корисним для України. Так народилась можливість втілити в реальність мою мрію – реалізувати в Україні надважливий медичний проєкт. У який японські лікарі та українські військові медики вклали свої вміння, свій час, свою душу.

Трохи про те, що це за проєкт. Уявіть сотні маленьких міст та містечок уздовж більше 2 тисяч кілометрів лінії протистояння з Росією. Куди щодня прилітають дрони, бомби, гради, ракети. Де до щоденних поранених цивільних додається безперервний потік поранених бійців, частина яких також потрапляє до цивільних лікарень. І далеко не у всіх з них є належний рівень діагностики, кваліфікації хірургів, класу обладнання, як у багатопрофільних лікарнях міст-мільйонників, Поранених часто ризиковано, чи взагалі неможливо транспортувати, а на їх порятунок лік іде хвилини, якщо пощастить, години, а не дні. Ось тут, як і в усьому цивілізованому світі, на допомогу й може прийти телемедицина.

На базі моїх ідей містер Сакано і компанія Allm Inc. запропонували забезпечити такі лікарні портативним діагностичним обладнанням (УЗД, рентген, ЕКГ, офтальмоскоп, монітор пацієнта, аналізатор газів крові), засобами телемедицини, створити консультаційний центр, до роботи якого дистанційно будуть залучені найкращі фахівці, а також організувати навчання у Японії українських лікарів.

Фактично, зв’язати у єдину надсучасну систему медичної допомоги разом провідних фахівців та цивільні лікарні, передові хірургічні групи, стабілізаційні пункти для військових у віддалених регіонах країни. Ціна проєкту 60 мільйонів доларів, які погодився виділити уряд Японії. Плюс, це вже пізніше, компанія Allm Inc. зі свого боку гарантувала, що фінансуватиме всі додаткові витрати, пов’язані з реалізацією проєкту, доки в Україні триватиме війна.

Уявіть тільки, на якому я відчув себе небі, коли це почув. – Без перебільшення, це тисячі врятованих життів, десятки тисяч врятованих від каліцтв! І уявіть, яку я відчув відповідальність, коли містер Сакано запросив мене стати куратором цього проєкту. – Не через мій попередній адміністративний досвід, його було небагато. А просто тому, що саме я наштовхнув його на думку допомогти Україні, та що нікого окрім мене з українських медиків він особисто не знав.

Зважаючи на його гуманітарну складову, японський уряд зі свого боку визнав цей проєкт пріоритетним. Треба сказати, на початку ми відчули щиру зацікавленість і з боку керівництва України. Майже одразу голова МЗС Дмитро Кулеба запросив Allm Inc. на Міжнародну конференцію з питання відновлення України у Лондоні. Врешті, зі 100 проєктів з багатьох країн, представлених на конференції, лише наш отримав фінансування від Японії. А 9 вересня японською делегація, одним з членів якої був Теппеі Сакано, презентувала його безпосередньо президенту України Володимиру Зеленському.

Чиновники МОЗ у переписці та особисто спершу висловлювали, нам тоді здавалося, щиру зацікавленість. Але рівно до того моменту, коли вже треба було щось підписати з їх боку.

Для прикладу, тільки-но уявіть, майже півроку, по грудень, пішло у МОЗ аби надати японській стороні звичайний лист про необхідність отримання телемедичних наборів з обладнанням. Без нього японці не могли надіслати тестове обладнання хоча б для Командування медичних сил ЗСУ.

Так само японська сторона не дочекалася від МОЗ і обіцяного по завершенні Міжнародної конференції з питань відновлення України у Токіо в лютому 2024 (куди керівництво МОЗ було запрошено) комітменту. Врешті-решт японський уряд був змушений встановити дедлайн до кінця березня, аби МОЗ України підтвердив зі свого боку, чи проект може бути сталим. Про що заступницю міністра пані Марію Карчевич (колишня радниця голови Тернопільської обласної ради, “свободівця” Олексія Кайди, а потім його помічниця, як народного депутата – ред.), яка курує в міністерстві гуманітарну допомогу, було неодноразово повідомлено – у письмовій формі, та під час відеодзвінків особисто. – Реакція нуль.

Для порівняння, ставлення до проекту у Міністерстві оборони України. У січні 2024 вони нарешті отримали для тестування перші п’ять комплектів обладнання, яке через саботаж (іншого слова не знаходжу) з боку МОЗ затрималося на 6 місяців.

До початку квітня, як і було домовлено, тестування було закінчено, і вже за кілька днів за його результатами заступник міністра оборони Наталія Калмикова невідкладно надіслала листа з проханням сприяти реалізації проєкту. Різниця разюча, але зрозуміла, – це ж у Міноборони, а не у МОЗ, іде війна.

А МОЗ продовжив «морозитись», навіть коли в кінці березня сплив дедлайн. І вже отут, тільки коли уряд Японії розпочав процедуру згортання проєкту (шляхом відкликання фінансування), аби спробувати спонукати МОЗ до хоч якихось дій, підключилася ініціативна група представників громадянського суспільства. Всі ці прізвища вам добре відомі.

При цьому, щоб не дай боже не нашкодити Україні та українсько-японським відносинам, усі контакти із МОЗ відбувалися строго у форматі непублічних консультацій, без будь-якого публічного розголосу.

Що зробила у відповідь пані Карчевич? – Перше, аби зробити процес відкликання грошей японською стороною невідворотнім, проінформувала японську сторону, яка по своєму законодавству може надавати тільки невійськову допомогу (фінансову, медичну, гуманітарну ітд), що усе обладнання мало іти для військових. Це, м’яко кажучи, свідома маніпуляція, яка прямо завдає шкоду національним інтересам України під час війни.

Друге, аби «закріпити нанесену шкоду», Марія Карчевич почала системно скаржитись японському посольству на тиск з боку громадянського суспільства на чолі зі мною. Внаслідок чого японці, які за замовчуванням ставляться до уряду України з надзвичайною повагою, і не розуміються на прийнятих в українських бюрократів «правилах гри», звільнили мене з Allm Inc., аби громадські активісти надалі «не створювали проблем» для взаємовідносин України і Японії своїми спробами реалізувати надважливий медичний проєкт.

Активістів, що так заважали пані Карчевич й надалі нічого не робити, позбулися, тож на результат не довелося довго чекати. Японський Уряд в кінці квітня почав офіційно згортати проєкт, посилаючись на те, що з української сторони немає зацікавленості в його реалізації.

Зокрема, окрім недотриманих дедлайнів, японська сторона також не отримала запевнення від МОЗ України щодо гарантування сталості проекту, що для японців є важливою умовою надання будь-якої допомоги. Сталість проекту – це, якщо просто, готовність отримувача допомоги по проєкту гарантувати його життєздатність протягом певного часу. В тому числі фінансово. А як я вже написав вище, компанія Allm Inc. прямо повідомила МОЗ, що вона готова взяти на себе фінансові зобов’язання по сталості проекту на весь період до закінчення війни.

Іншими словами, маючи фінансові гарантії Allm Inc., в МОЗу не було жодної раціональної причини не реалізувати цей проект.

Тільки-но уявіть, якби пані  Марія Карчевич не провалювала всі дедлайни, і всі папери було б підписано одразу у липні 2023, вже в січні цього року десятки маленьких прифронтових лікарень вже отримали б надсучасне обладнання. Вони би вже мали змогу отримувати онлайн-консультації в найкращих лікарів. Не 16 (стільки ми встигли), а більше сотні українських лікарів вже б пройшли стажування у кращих японських лікарнях… – А скільки це, якщо конвертувати цей згаяний час, у втрачених життях, скалічених долях, згаяних нашою країною чергових шансах…

За 30 років від відновлення незалежності України, попри дві революції і одну страшну велику війну, ми наробили багато помилок.

Та чи не найголовніша з них, за боротьбою з корупцією ми якось забули про ще одного, не менш небезпечного ворога – некомпетентність.

Але так не може бути, тому що ціна некомпетентності чиновника, особливо в сфері медицини, і особливо в країні, яка воює, вимірюється людськими життями, і може бути в сто- чи навіть тисячократно більшою.

PS: протягом останніх декількох місяців я неодноразово чув, що, вочевидь намагаючись бодай якось виправдати свою некомпетентність, пані Карчевич заявляла, що моя боротьба за цей проєкт, який за її словами не є пріоритетним для МОЗ, є упередженою, тому що, мовляв, у мене, як у працівника Allm Inc, є комерційний інтерес.

Так от зараз, після того, як мене звільнили з Allm Inc., єдиний інтерес, який рухав мною весь цей час і продовжує рухати мною сьогодні. – Зробити все, що у моїх силах, щоби життєво важливі для України проєкти надалі не зривались через кричущу некомпетентність таких чиновників, як Карчевич.