У підсумку “Нафтогаз” зміг забрати лише половину бізнесу: до держкомпанії перейшли близько 8 млн клієнтів збутових компаній Фірташа, а рішення щодо передавання облгазів забуксувало в судах. Перші займаються постачанням газу, другі – його розподілом.

Крім “внутрішніх” втрат, олігарх має і суто воєнні. Найбільше від агресії Росії, завдяки співпраці з якою на початку бізнесової кар’єри Фірташ заробив свої перші великі гроші, постраждали його азотний та портовий бізнеси.

Звичайно, збитки його компанії Group DF і близько не можна порівнювати з втратами Ріната Ахметова, ключові металургійні активи якого залишилися на окупованих росіянами територіях, однак і калібр у згаданих олігархів різний.

Якщо до 2014 року Фірташ був одним з найвпливовіших людей країни, то після його арешту за запитом США та восьмирічного перебування за кордоном ситуація кардинально змінилася. Навіть попри те, що до нього на перемовини особисто літає перша людина фракції “Слуга народу” Давид Арахамія.

Найкращий аргумент – вихід Фірташа з першої десятки найбагатших українців. Ще в довоєнному рейтингу Forbes за 2021 рік він посідав 25 місце з оцінкою 420 млн дол. Відтоді справи в бізнесмена тільки погіршуються.

Газовий бізнес

Історично послуги з постачання та продажу газу населенню в Україні надавали оператори газорозподільчих мереж або облгази. Через те, що доставити блакитне паливо споживачам можна лише трубопроводами цих компаній, їх вважають природними монополістами.

Утім, після того, як Україна взяла на себе зобов’язання імплементувати в законодавство норми Третього енергетичного пакета ЄС, постала необхідність проведення анбандлінгу – розділення газового бізнесу. Тобто постачати та продавати газ мали різні компанії.

Цей процес почався у 2015 році, однак для споживачів він став помітним лише на початку 2020 року, коли населення вперше отримало два рахунки: за доставку газу і за спожите паливо.

У серпні 2020 року газовий ринок спробували переставити на ринкові рейки, але невдало. Через зростання цін і соціальної напруги держава ввела спеціальні обов’язки (PSO) для побутових споживачів.

Передбачалося, що ціну на блакитне паливо визначатиме ринок, а споживач сам обиратиме постачальника. Проіснував ринок недовго: уже на початку 2021 року уряд штучно обмежив ціну на газ 6,99 грн за куб м.

Відтоді ринок газу для населення поставили на паузу, і в питанні державного регулювання цін досі нічого не змінилося.

У 2022 році на газовий бізнес Фірташа, який до війни, за різними оцінками, контролював понад 70% постачання і продажу блакитного палива в країні, чекали великі зміни.

Розподіл: облгази в підвішеному стані

В Україні продають газ 43 компанії, 20 з них контролює Фірташ через “Регіональну газову компанію” (РГК). У травні стало відомо про рішення суду, за яким 26 облгазів, включно з операторами Фірташа, мали перейти під контроль держави.

Підставою для такого рішення стала справа Державного бюро розслідувань щодо стягнення орендної плати з облгазів за право користування газовими мережами. Збитки держави слідчі оцінили майже 1,5 млрд грн.

Експерти припускали, що це рішення може загрузнути в судах і тоді держава навряд чи швидко встановить контроль над облгазами. Так і вийшло. Незадовго до свого звільнення з посади голови “Нафтогазу” це підтвердив і Юрій Вітренко.

“Було ухвалене рішення передати облгази в управління “Нафтогазу”, але це рішення поки не реалізоване”, – зазначив він у вересні. За словами Вітренка, компанія стикається із спротивом з боку менеджерів РГК.

“Процес триває. Поки що ми не можемо сказати, що вже почали управляти і реально контролювати ці облгази Фірташа”, – підсумував він.

Новий керівник “Нафтогазу” Олексій Чернишов ще не коментував цю ситуацію. Питання облгазів на тлі постійних атак росіян по критичній інфраструктурі відійшло на другий план.

Наразі контроль над облгазами зберігають менеджери Фірташа, однак у травні олігарх втратив не менш важливий бізнес – постачання газу.

Постачання газу: монополію отримав “Нафтогаз”

На початку 2022 року абонентська база компаній-постачальників палива з групи “Йе енергія”, що належить Фірташу, налічувала 8 млн домогосподарств.

У травні ці клієнти через механізм “постачальника останньої надії” перейшли до “Нафтогазу”. Він отримав повну монополію на ринку, сконцентрувавши 12,4 млн домогосподарств або 97,6% від усіх споживачів блакитного палива.

В Асоціації постачальників енергоресурсів, яку очолює менеджер Фірташа Артем Компан, заявили, що до 31 травня жодна компанія групи “Йе енергія” не змогла підписати договір на постачання палива з “Нафтогазом”, оскільки уряд затвердив умови PSO, які було неможливо виконати.

Відповідно до них, збути могли придбати газ лише за наявності банківських гарантій. Для цього необхідно мати мільярди гривень, яких, як казав Компан, у компанії не було.

Таким чином реалізувалася давня мрія менеджерів “Нафтогазу”: стати найбільшим постачальником блакитного палива для населення.

Правда, компанія продає газ населенню за неринковими цінами і так триватиме щонайменше до закінчення війни. Зрозуміло, що збути Фірташа, як і будь-який інший гравець, крім Нафтогазу, дозволити собі таку “розкіш” не могли.

Що з хімічною імперією Фірташа

На українському ринку добрив і зараз домінує група Ostchem Фірташа, до якої входять горлівський “Стирол”, сєвєродонецький, черкаський та рівненський “Азоти”.

“Стирол” не працює з 2014 року, оскільки розташований в окупованій росіянами Горлівці.

Після початку великої війни Фірташ втратив і сєвєродонецьке об’єднання “Азот”. Підприємство суттєво зруйнували російські війська.

Forbes оцінив втрату підприємства 55 млн дол. У самій компанії наголосили, що зараз передчасно підраховувати та оприлюднювати суми завданих збитків.

“Ми не маємо фізичного доступу на сєвєродонецький “Азот”, ключові цехи якого сильно постраждали від обстрілів і який перебуває на окупованій території”, – наголосили в Ostchem.

Якщо судити з відповіді компанії, втрата хімічного активу на Луганщині не стала фатальною для групи.

“Зупинку сєвєродонецького “Азоту”, який до війни виробляв лише 15% усієї продукції Ostchem, нам вдалося компенсувати завантаженням “Рівнеазоту” та черкаського “Азоту”, – заявили в компанії.

У перший місяць великої війни через російські обстріли зазнав руйнувань і хімічний завод “Сумихімпром”, який медіа називають “державним заводом Фірташа”.

За даними Центру економічної стратегії (ЦЕС), підприємство хоч і не належить Group DF, але з 2010 року контролюється цим бізнесменом.

“З того часу основними постачальниками заводу стали компанії, що пов’язують з Фірташем. Фонд держмайна не раз заявляв про наміри приватизувати “Сумихімпром”.

Перепоною для цього є впроваджена у 2012 році чинна донині процедура санації підприємства, що дозволяє керівництву “Сумихімпром” через суд блокувати процес приватизації”, – ідеться у звіті ЦЕС.

Ключовим елементом успіху бізнесмена агенція назвала “пільгову” ціну, за якою він купував російський газ, та “безлімітний” доступ до фінансування Газпромбанку, на кредитні кошти якого Фірташ і збудував свою хімічну імперію.

Відповідно до російських митних документів, які розкривають подробиці угод, протягом чотирьох років “Газпром” продав Фірташу понад 20 млрд куб м газу за цінами, значно нижчими за ринкові.

Ціна, яку платив Фірташ, була такою низькою, що, за підрахунками Reuters, компанії олігарха заробили на угоді понад 3 млрд дол. За той же час, відповідно до інших документів, російські банкіри надали Фірташу кредитів на 11 млрд дол.

Морський порт

Головний логістичний актив Фірташа – морський порт у Миколаєві “Ніка-тера”, який до звільнення Херсона систематично обстрілювали російські військові. Група використовувала об’єкт для перевалки зерна та інших сипучих вантажів.

4 червня росіяни вдарили по ньому ракетами. “У порту зруйнований вантажний термінал, частково постраждала інша інфраструктура”, – заявили в компанії.

“Ніка-тера” після ракетного удару

Титановий бізнес

Неушкодженими з початку великої війни залишилися титанові активи Фірташа: Мотронівський та Межиріченський гірничо-збагачувальні комбінати і компанія Valki Ilmenite.

Фірташу також належать 49% акцій Запорізького титано-магнієвого комбінату (решта – у власності держави).

До кінця 2021 року Group DF володіла “Кримським титаном” – найбільшим виробником діоксиду титану у Східній Європі.

Підприємство розташоване в анексованому росіянами Криму. У грудні 2021 року бізнесмен продав завод “Російському титану”, про що повідомив через пресслужбу.

“Це могло б створити безпекові ризики для України та Заходу. Однак у короткостроковій перспективі Україна не матиме контролю над підприємствами на півострові, а після перемоги російські активи будуть націоналізовані”, – кажуть у ЦЕС.

Медіа

До InterMediaGroup, якою володіють Фірташ, колишній голова АП часів Януковича Сергій Льовочкін та ексголова СБУ Валерій Хорошковський, входять канали НТН, “Enter-фільм”, “Мега”, “Піксель”, К1, К2 та Zoom.

Однак головний їх медіаресурс – телеканал “Інтер”. Колись він був “першою кнопкою” та найпопулярнішим каналом в Україні, але після Революції гідності та початку війни на Донбасі “Інтер” суттєво втратив позиції.

У жовтні Forbes з посиланням на співрозмовників на медіаринку писав, що справи в телехолдингу Фірташа дуже погані: на каналі начебто відбувалися масові скорочення, а рекламодавців можна порахувати на пальцях однієї руки.

Видання також назвало три можливі сценарії розвитку подій для медіа-імперії Фірташа. Усі вони не дуже оптимістичні.

Перший – медіа-групу виставлять на продаж. Однак кого під час війни може зацікавити такий актив, невідомо.

Другий – акціонери ліквідують актив, як Рінат Ахметов закрив МГУ, щоб акціонери компанії уникли потрапляння до списку олігархів.

Третій – стагнація.

Чи буде Фірташ судитися з Росією

Group DF не поспішає судитися з росіянами через втрачені активи. Фірма обіцяє подати позов одразу після деокупації всіх українських територій.

“Підрахунок збитків від війни не є пріоритетом для Group DF. Наші бізнеси сконцентровані на виконанні зобов’язань перед клієнтами, збереженні виробництва та робочих місць, допомозі армії та постраждалим від війни”, – заявили там.

“Маємо намір максимально співпрацювати з урядом України щодо подання позову. За міжнародним правом, окремі бізнеси не можуть подавати позов проти країни, тільки суверен може подавати позов проти суверена.

Щойно Збройні сили України повернуть окуповані території, ми проведемо ретельну експертну оцінку збитків і надамо всю інформацію державі Україна, яка і подаватиме консолідований позов”, – підсумували в компанії.

Поки що українського олігарха більше хвилює його власне майбутнє, зокрема те, чи не опиниться він за ґратами в США. 

Фірташа затримали в Австрії в березні 2014 року на запит американських слідчих, але випустили під заставу 125 млн євро. Відтоді він оскаржує свою екстрадицію в США.

Олігарха звинувачують у дачі хабаря (18,5 млн дол) за ліцензію на розробку титанових родовищ в Індії поза конкурсом. Йому загрожують 50 років тюрми та конфіскація активів. У березні він програв черговий суд і ще на крок наблизився до екстрадиції.

Олігарх категорично засудив вторгнення Росії в Україну, назвавши це “початком кінця Путіна”. Він просив австрійську владу дозволити йому тимчасово повернутися в Україну, щоб “зробити все можливе для захисту своєї країни”.

Утім, прохання залишилося без відповіді.