Слова, винесені у заголовок, належать настоятелю церкви святих верховних апостолів Петра і Павла о. Василеві Мартинціву, вони передають правду життя, яким живе це невеличке поселення, що за кілька кілометрів від старовинних Бережан, розповідає журналіст Іван Фаріон.
У трьох десятків жителів цього хутора разом з храмовим празником кілька днів тому було ще одне свято, ювілей — чверть століття відтоді, як тут постав і був освячений Божий дім. Думали спочатку звести тут капличку, а спромоглися на церкву. Збудували її хуторяни методом народної будови.
Під храм віддав частину свого поля…
Довгі часи Малинівка почувалася немовби забутою. Місцеві діти добиралися до школи у сусідньому Лапшині три-п‘ять кілометрів пішки. Їхні батьки таку ж відстань через круту гору Лисицю долали по неділях, щоби помолитися у сільській церкві. Виправити цю ситуацію взявся світлої пам‘яті фермер Григорій Лещук. З його ініціативи у 1993 році заклали наріжний камінь під храм. Для святині колишній бригадир відвів частину свого поля. Згодом передав для накриття церкви бляху, якою планував покрити будинок свого сина…
Через два роки Григорія Михайловича раптово не стало, більшість клопотів зі спорудження малинівської святині лягла на плечі його сусіда Михайла Івашківа, колишнього представника президента України у тодішньому Бережанському районі. Пан Михайло знайшов меценатів, організував збір коштів (серед жертводавців була сім‘я фермера Лещука), згуртував хуторян до громадських робіт.
Допомагав, хто чим міг — одні копали фундамент, облаштовували опалубку, заливали бетон, мурували стіни, виконували зварювальні роботи, монтували купол, підвозили, підносили, готували обіди робітникам. Не рахувалися з нічим. Виходець з Малинівки Михайло Чикота нікелеві хрести для церкви привіз аж з Нового Роздолу на Львівщині…
Коли якогось матеріалу бракувало, люди часто приносили з дому свій. Хуторяни власними вишивками причепурювали храм, зеленими насадженнями, квітами зробили його територію затишною…
Пам‘ять про будівничих живе
Багатьох із цих ентузіастів уже немає на білому світі, але добра пам‘ять про них живе. Під час ювілейних урочистостей на їхню честь за участі кількох запрошених священників було відправлено молебень. Про звитяжну працю будівничих розповідала тематична фотовиставка на церковному подвір‘ї. Добрим словом було згадано поіменно усіх, хто доклався до цієї будови, а також меценатів, які жертвували на цю церкву, усіх душпастирів, які намолювали її.Учасникам тієї народної толоки, їхнім нащадкам вручили подячні грамоти. Для них співали пісні – кілька їх, авторства колишнього малинівського пароха Петра Половка, виконав під гітару отець Василь Брона, батько шести дітей. Гості свята з приємністю згадували події 25-річної давності, а їхні діти, внуки могли повеселитися на атракціонах, зробити розмальовки. І пригоститися різними смаколиками, холодним квасом у спекотну днину. Колись настане їхня черга піклуватися про цю святиню…
На свято у Малинівці зібралися понад дві сотні людей. Для рідних, знайомих це була гарна нагода повернутися думками у минуле, за спілкуванням відпочити душею. Отець Василь Мартинців подякував усім будівничим, доброчинцям, парафіянам, які своєю працею та молитвою творили історію цього храму. І зазначив: чверть століття ця святиня збирає людей на молитву, об’єднує покоління, дарує надію та веде до Бога.
Джерело: Високий замок
6416