«Я все життя відчував, що війна з таким екзистенційним ворогом, як росія – неминуча. Тільки не знав чи буде це за мого життя… Тому повномасштабне вторгнення для мене не було несподіванкою. Внутрішнє відчуття відповідальності боргу перед Батьківщиною не дозволило мені залишитись вдома», – молодший сержант, командир взводу механізованої роти 83 батальйону бригади територіальної оборони Богдан Брич (позивний — Тризуб).
У моєму житті був етап, коли я на довго покинув країну, це був кінець 90-х. В Україні було важко себе реалізувати. Я поїхав в Англію, там не лише заробив на старт комфортного життя та створення бізнесу в Тернополі, але й побачив як працює їх влада стосовно людей, а люди поважають і довіряють владі. Тоді відбувся мій ментальний злам. З того часу я зрозумів, що у нас це також можливо, у нас навіть більший потенціал. Ми також можемо жити достойно, розвиваючи себе, цінуючи, люблячи те, що нас оточує.
«Під час Революції Гідності на Майдані у Києві я став свідком смертей дітей… Смертей, які дали нам шанс жити у вільній європейській країні. Тоді моє поранення завадило мені піти у військо, але я взяв на себе відповідальність працювати на благо села у якому жив, де люди обрали мене сільським головою», – згадує Богдан.
25 лютого колишній сільський голова Гаїв-Шевченківських разом із п’ятьма друзями з дитинства був у черзі ТЦК та СП, бо по-іншому бути не могло… Пізніше «плечі друзів» стали надійною фундаментальною опорою в боях та, навіть, непростому солдатському побуті. Хоча, якщо й були негаразди у побуті притаманні людині, дискомфорт нівелювався братським плечем», – розповідає, посміхаючись.
Після короткотривалої підготовки на початку квітня 2022 ми вже копали окопи, будували оборонні споруди для прикриття, освоювали гранатомети, кулемети та інші види стрілецької зброї на Харківщині. «Пам’ятаю перші “прильоти”… вибухи та руйнації. І лише згодом почали розуміти, чим нижче знаходишся відносно рівня землі – тим менший рівень небезпеки для тебе», – розповідає військовий.
Ми швидко стали дружнім та організованим взводом, а наші друзі, які залишилися в тилу стали потужними волонтерами, які 24/7 на зв’язку та забезпечують нас усім необхідним, часто, роблячи неймовірне.
З жовтня 2022-го аж до квітня 2023 року ми стояли на обороні Куп’янського напрямку. Був період, коли на досить великій ділянці фронту у нас був дуже обмежений в чисельності особовий склад. Там ми зрозуміли, що війна – це жах, смерть, бруд, холод, страх, мокрі ноги, небезпека та надзусилля. Ніякої романтики й пафосу. Рубіж ми втримали правда ціною надто дорогою… Багато героїв віддали своє життя, чимало отримали поранення… Моє друге поранення теж було там…
«На жаль, туди, де немає української мови та церкви, приходить ворог — північний сусід, там завжди біди, розруха… Найгірше, що люди, не усвідомлюють, як вони допомагають ворогу – думають, що це не важливо… А це відбувається вже століттями…», – констатує Богдан.
На запитання про те як він бачить українську перемогу, відповідає: «Ми їх ментально, стратегічно і духовно перемогли вже давно. Потрібно лише зафіксувати їхню поразку територіально».
Любов Атласюк
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: Богдан Брич
6781