Останнім часом нам стало важче довіряти владі. Ми цінуємо й обираємо людей за їхні хороші якості, показовість у роботі, нові здобутки та перевернуті гори. Проте найбільше хочемо, аби особи при владі не забували про тих, хто дав їм поштовх стати на щабель вище за інших. Говорячи про голову Лановецької громади, варто відмітити тільки позитивні якості, оскільки він робить усе заради розвитку міста і навколишніх сіл. Заїжджаєш у Ланівці – й душа радіє: європейська дорога, освітлення, красивий парк та приємні люди. Роман Володимирович Казновецький уже проходить третю каденцію головування і зовсім не шкодує, що керує такою громадою. На запитання, хто ж був ініціатором того, аби він став головою громади, була ось така відповідь: «Це так зірки зійшлися». Детальніше про «зірки» та Романа Казновецького – у нашому ексклюзивному інтерв’ю.
– Романе Володимировичу, розкажіть трішки про себе.
– Народився я 5 червня 1983 року в Ланівцях. Батьки теж родом звідси, вони зараз пенсіонери, а раніше працювали на цукровому заводі. Батько був спочатку головним інженером, останні роки – директором цукрового заводу. Мама працювала економістом. Дитинство проходило, як і у всіх дітей – безтурботно, з відключенням електроенергії, зі свічкою, активно гралися на вулиці, але точно не в гаджетах. Після школи навчався у Київському інституті харчових технологій, там здобув першу освіту, а згодом у Національному університеті харчових технологій отримав другу.
– Хто був ініціатором того, щоби Ви стали головою громади?
– Це так зірки зійшлися. Спочатку кандидатом був, не зразу ж головою. У нас була команда «Європейської солідарності», тоді ще був блок Петра Порошенка. Разом з командою проводили активну діяльність та й так вирішили, що пора йти і брати на себе відповідальність.
– А як поставилися Ваші батьки і дружина до цього рішення?
– А в них виходу не було. Звичайно, що підтримували, бо без цього нікуди. І як мінімум не забороняли й не заважали.
– Охарактеризуйте перші дні своєї роботи.
– Усе не так, як я думав, – от саме такими словами. Із попереднім головою я зустрічався, ми в принципі були знайомі. Усім наводжу такий приклад: колись я говорив, аби щодо бродячих собак, які були на заводі, вчиняли якісь дії. Вони кусали людей. Коли вже сам став головою, до мене прийшли мешканці й кажуть: нас покусали пси, робіть щось. І тут я зрозумів, що язиком говорити – це не руками робити. Не все так просто, як здається зі сторони.
– Скільки часу Ви вже очолюєте громаду?
– Уже 6 років. Це вже моя третя каденція. Спочатку був міським головою, потім створили громаду, до якої входило 12,5 тисячі населення. Вже у 2020 році кількість чоловік збільшилась до 22-х тисяч. І ми поетапно це все проходили.
– Що Вам вдалося зробити в громаді за цей час?
– Якщо зараз перераховувати, то нам часу не вистачить. Із найважливіших – то це ЦНАП відкрили, культурний центр, проклали тротуари, доріжки, збудували очисні споруди, вони там щось барахлять, але є. Насосну станцію зробили, утеплення фасаду в школі, оскільки це був перехідний об’єкт. Спортзали у першій та другій Лановецьких школах зробили, ну і багато всього ще. Проводили реконструкції наших водомереж, комунальну службу розвинули, налагодили централізований вивіз побутових відходів, видали майже всім господарствам індивідуальні контейнери. Дорогу до лікарні зробили. Якщо вже зачепив сферу охорони здоров’я, то створено первинну ланку медицини. Спочатку була міська і районна. Ми від’єдналися, і я зовсім не шкодую, що це зробили. Налагодили там роботу, зробили якісні послуги і зараз уже маємо досвід вчити і змінювати первинну ланку, яка прийшла до нас. У кожному річному звіті все вказано. Треба ще сказати, що зробили освітлення в кожному населеному пункті громади.
«Критикувати – найлегше, а от прийти і конструктивно порадити – це важко»
– Коли Ви стали головою громади, з якими проблемами зіткнулися?
– Розпочну від найпростіших до найскладніших. Прості – це де сусід із сусідом сваряться за 10 см земельної ділянки, скарги на якісь незаконні забудови чи загальнолюдського характеру. В освіті, медицині також були свої проблеми. Ми старалися щось змінювати, десь щось налагоджували. А найважливішим є залучення інвестицій, оскільки наповнення бюджету – це основне.
– З якими країнами співпрацюєте?
– Ми багато країн відвідуємо. Не я один їжджу, все робимо спільно з командою. Міст-побратимів як таких немає. Могли би бути, але так склалося, що в Польщі пройшли вибори і мій знайомий міський голова не пройшов. Тому зараз трохи втратилися стосунки. Але ми в загальному стараємося залучити всіх тих міжнародних донорів, які працюють у нашому регіоні. Беремо у них проєкти, залучаємо кошти. Поки все виходить.
– Які основні проблеми громади сьогодні?
– Закінчити рік, опалити всі навчальні заклади, оскільки це нині актуальне питання, взагалі довести все почате. Крім цього, виплатити заробітні плати працівникам. А вже далі будемо планувати більш глобальніші роботи, якщо вийде.
– До речі, як Ви ставитеся до процесу децентралізації?
– Прекрасно. Зараз є дуже багато напрямків, я не пам’ятаю, чи 6230, чи 6200. І там є хороші натяки на централізацію, ніж на децентралізацію. Тобто більшість розказує, що громади мають багато грошей, і тим грошам потрібно вже передавати повноваження. Є питання по можливості дофінансовувати заробітну плату вчителям, ніби це залишки субвенції державної. І багато чого ще цікавого, просто треба конкретно подивитися. Тобто говоримо про те, що гроші є, але їх ми можемо витратити виключно на утримання установ. Питають про те, чи є в нас бюджет розвитку. Раніше ми говорили про значну частину коштів, зараз якщо ми витягнемо звідти 4%, то це буде дуже круто, але я не знаю, чи й це вийде.
– Чи відчуваєте підтримку та розуміння жителів громади?
– Глобальне питання – 50 на 50. У принципі, є такі, що підтримують, а є такі, що ні. Я всім говорив, якщо ви бачите іншу позицію, прийдіть або зателефонуйте. Критикувати – найлегше, а от прийти і конструктивно порадити – це важко. Тобто є позитив і негатив. З вищою владою працюємо зараз нормально, до нас особливих зауважень немає.
– А як взагалі в Лановецькій громаді розвивається демографічна ситуація.
– Тяжко. Якщо не помиляюся, то тиждень тому в громаді померло 245 людей, а 130 чи 135 народилося. Тобто кожного року смертність перевищує народжуваність. «Слава Богу, що більшість є, опозиція тверда, працюємо, воюємо, але живемо»
–
Як би Ви охарактеризували культурне та спортивне життя громади?
– Є різні погляди на культурне та спортивне життя громади. Все, що міська рада може зробити, вона робить. Стараємося допомогти організувати деякі змагання, але ж ми не всесильні. Поробили футбольні поля, купили інвентар, майданчики поставили, тобто матеріально-технічну базу забезпечили тими самими м’ячами і сітками. Аби тільки в дітей було бажання покинути гаджети і займатися спортом. До речі, у нас є баскетбольна команда, яка займає призові місця і досить себе гарно позиціонує. Гандбол у нас також розвинений, є і не одна футбольна команда. А щодо культури дуже відносний показник, тому що в нас трошки інший формат її бачення. Ми можемо говорити про те, що проводимо там один захід в рік чи два, кажемо, що культура розвивається, а з другої сторони, люди мають бачити, що культура є, і вони мають її відчувати. Тобто розвиток культури показується, коли в залі є пересічні жителі. Зараз у нас працює культурний центр Єловицьких. Там проходить кожного тижня від 10-ти до 15 заходів. У нас є такий Юрко Матевощук, і я думаю, що культура в надійних руках, бо там керує він. Хоча його погляди не завжди збігаються з поглядами старшого покоління. Ну і це, напевно, добре.
– Як працюється з депутатським корпусом?
– По-різному. Робочий процес. Слава Богу, що більшість є, опозиція тверда, працюємо, воюємо, але живемо.
– Що плануєте зробити в Ланівцях у майбутньому?
– Дуже глобальне запитання. Перспективи по Лановеччині, які я бачу, ну і моя невелика мрія – це те, аби почало розвиватися фермерство на селі. Чи то будуть фермерські господарства, чи приватні підприємці, але все одно невеличка сплата податків буде. Це ті, які будуть забирати землю в агрохолдингів, і ті, які будуть розвивати село на місцях. У нас є чіткий приклад, де є фермери, яким дозволили зайти в агрохолдинги. У таких і село живе, розвивається, збільшується приріст населення, вони заробляють кошти і все добре. Тільки там, де дозволили фермерам забрати землю, села як такого немає. Усі люди на заробітках, а господарники радіють своїм десятьом тисячам гривень із 2-х гектарів землі, що їм дали. Тобто людина на землі може заробити набагато більше. Мале підприємство, сімейні молочні ферми, якісь кооперативи – це те, що гуртує і розвиває. Ось це все ми хочемо зробити. Далі – буденність, робота, тротуари, підсипання доріг чи їхнє асфальтування разом з обласним бюджетом та адміністрацією. Дай Боже, аби люди зараз включилися. Мені подобається такий український принцип: один почав – вийшло, всі дружно включилися і побігли за ним…
– Будучи головою громади, хоч раз шкодували про щось неправильно зроблене?
– Можливо, й шкодував. Я не стараюсь акцентувати на тому увагу. Якщо жити тільки шкодуванням, то для чого тоді йти на голову? Зрозуміло, що кожна робота має свої плюси й мінуси. Кожен непопулярний крок має свої плюси й мінуси, але це додатковий досвід і можливість. Навіть якщо зробив якусь помилку, то вона також щось дає.
– На місці голови громади ким Ви себе вважаєте – політиком чи господарником?
– На жаль, три дні тому один вже не міський голова сказав: «Я ніколи не думав, що політика може прийти в органи місцевого самоврядування». Так склалося, що політик і господарник, напевно, зараз переплетені, присутнє одне й інше. Хочеш чи не хочеш, але в політиці все одно потрібно бути.
«Хто би що не казав, але міський голова робить усе і винен у всьому»
– Голова громади – це не лише керівник, який вічно хоче порядку. Це й батько, і порадник, і психолог, і так ще можна продовжувати й продовжувати. Ви себе ними вважаєте?
– Для цього є інші спеціалісти. Але скажу так: багато людей приходять із проблематикою, яка не належить до посадових обов’язків міського голови. Намагаємось включитися, допомогти, десь це є психологічна підтримка, порада, консультація. Хто би що не казав, але міський голова робить усе і винен у всьому.
– Як Ви вважаєте, чи можна досягнути успіху без допомоги інших?
– На роботі успіху можна досягти завдяки хорошій команді. Якщо по правді, то родичі, близькі повинні бути поза робочим процесом. Має працювати команда і показувати результати. Якщо про родичів, то я їм завжди ось так кажу: «Ви просто не заважайте або не суньте носа, якщо того не знаєте». Ось так ми спокійно розходимось.
– На сьогоднішній день Ви досягнули того, чого хотіли?
– Так, те, що планували, про що мріяли й чого хотіли, зробили. Основна моя мрія – поставити дитячі майданчики. На території Лановецького цукрового заводу, де я живу, була велика яма. Неподалік почали будувати багатоквартирний будинок. Зрозуміло, що там жителі багатоповерхівок зробили велике сміттєзвалище. У мене завжди була мрія зробити там дитячий майданчик. Мали землю – потихеньку завозили, знали, що хтось робить ремонти – везли будматеріали у яму. І перший об’єкт, який було зроблено, – це дитячий майданчик. Він зараз функціонує, і немає у нас того смітника. Наступний глобальний проєкт, який нам обійшовся у більш ніж 12 млн. гривень, – це Лановецький зообудсад. Мало того, що там усе позаростало бур’янами, так ще й збиралися наркомани, п’янички, проходили місцеві стоки і запахи були досить нехороші. Зусиллями міської ради, адміністрації, Державного фонду регіонального розвитку все потихеньку акумулювали, відвели і зараз маємо ось таку красу. Я хотів, аби там зробити європейське місце відпочинку для людей.
«Планувати сімейні справи не сильно виходить, оскільки все дуже переплітається з роботою»
– Розкажіть трішки про особисте. Як познайомилися з дружиною?
– Ми ще зі школи були знайомі і з 2010 року офіційно разом. У нас є син Матвій, йому 5 рочків. А дружину звати Валентина.
– Ваша дружина – це та ідеальна жінка, яку Ви шукали протягом усього свого життя?
– Було би дивно, якби я сказав, ні. Зрозуміло, що вона та ідеальна жінка, яку я шукав. Це людина, з якою приємно жити, проводити час, розвивати сім’ю і йти вперед. Інколи говорю їй не заважати, допомагати, порадити. По-різному буває. Валентина працює приватним підприємцем.
– Чи є у Вашій сім’ї такі традиції, яким ніколи не зраджуєте?
– Такими традиціями є Різдво і Новий рік. Різдво намагаємось відзначати у сімейному колі з батьками. Це те, що передалося ще від діда, і ми мусимо цю традицію не порушувати, як би того не хотілося. Але ось про щоденні традиції я міг говорити до посади міського голови. Зараз, якщо встигли раз в рік кудись поїхати, то це дуже добре. Не завжди так виходить, як би хотілося. На жаль, планувати сімейні справи не сильно виходить, оскільки все дуже переплітається з роботою.
– Чи часто коханій робите подарунки?
– Не дуже. Для дитини найкращий подарунок, коли тато повернувся додому. Для мами, напевно, також, але й подарунків також хочеться.
– Який останній подарунок дружина зробила Вам?
– Я ніколи не акцентую на них увагу, але робила. Я до подарунків ставлюся так: потішився і поклав. Останній – це сувенір, який вона мені привезла з-за кордону.
– Як вдається поєднувати роботу і сім’ю?
– Та по-різному. Мирно, шумно, спокійно. Все залежить від того, коли я прийду додому.
– Дружина часто готує Ваші улюблені страви чи цю ініціативу берете Ви на себе?
– Треба – готує. Я до кухні не сильно примхливий. Деколи буває, що кухня для мене, як розрядка. У нас із цим усе демократично.
– А яка Ваша улюблена страва?
– Немає такої. Ну можу сказати, що налисники – це моя улюблена страва, але до їжі я не дуже вибагливий.
– Які у Вас захоплення попри роботу?
– Зараз залишилася тільки риболовля і то не завжди. Раніше було і полювання, і спорт, вільний відпочинок, собаківництво. Але посада забрала у мене дуже багато часу. Цього року перший раз поїхав на гриби.
– Часто відпочиваєте? Робота, мабуть, виснажує і вже нічого не хочеться?
– Взагалі виходимо кудись мало. Намагаємось десь прогулятися. Зараз сильно й не розженешся кудись їздити. Є можливість відпочивати – відпочиваємо, немає – значить немає.
– Де любите відпочивати – в горах чи на морі, в Україні чи за кордоном?
– Я обожнюю відпочивати в Криму, але москаль його забрав, і для мене це великий стрес. Не можна з ним нічого порівняти. До 2014 року я майже завжди намагався їздити в Крим: Алушта, Ялта та інші міста. У 2013 році прийшов за путівкою та й кажу: «Я хочу поїхати в Крим, але зимою». Ті подивилися на мене і заявили: «Їдьте в Карпати». Але я сказав: ні, хочу в Крим зимою, оскільки в ту пору там ніколи не був і не знаю, чи буду. Мені дали путівку, і я поїхав туди 1 грудня й пробув аж до 23-го 2013 року. Коли вже почався Майдан, всі ці заворушення, ходив по Алушті й спілкувався зі всіма. Говорив українською і ніяких проблем там не було. Через 3 місяці московська нечисть Крим забрала. Але ми його відіб’ємо – куди дінемось.
«В Україні працюють над тим, аби відбити родинні цінності й роз’єднати сім’ю»
– Переглянувши Ваші пости у Facebook, побачила, що Ви дуже часто відвідуєте різні конференції за кордоном. Яка країна найбільше сподобалась і чому?
– Найкраща країна – це Україна. Говоритиму зі сторони туриста. Гарно у Страсбурзі, Парижі, Кракові, Любліні, Познані. Штати цікаві, Єгипет також. Всюди, де я був, гарно по-своєму. Якщо їдеш на відпочинок як турист, то зрозуміло, що звідти береш максимально позитиву. Але кожного разу повертаєшся і думаєш, що у нас може бути так само, тільки потрібно змінити трішки менталітет, більше довіряти одне одному і працювати більш інтенсивно. Ще законодавчу базу треба змінити, а все інше буде з часом. Коли їздив у США, відправили мене у штат Небраска, там потрапив на 10 днів у сім’ю, де мене дуже вразили родинні стосунки, спокійний рівень життя, стабільність. У місті немає нічого цікавого, але саме збереження родинних цінностей, традицій залишилися. А в Україні працюють над тим, аби відбити родинні цінності й роз’єднати сім’ю.
– Робота для Вас приносить задоволення чи Ви лише працюєте для того, аби заробити кошти й забезпечити сім’ю?
– Якби не приносила задоволення, то я би там не був. Якщо людина йде на роботу, то, з однієї сторони, вона повинна приносити задоволення, а з іншої – і прибуток, щоби не думати, де ж завтра його знайти. А те, що мені робота приносить задоволення, це очевидно.
– Що би змінили у своєму житті?
– Я до цього простіше ставлюся. Мене все задовольняє. Роби зараз і не жалій про те, що було вчора. Немає нічого такого, що б я змінив. Треба жити сьогоднішнім і думати про майбутнє. А минулі події потрібно лише аналізувати, щоби в майбутньому зробити щось краще. Жити минулим і говорити, як наші старші, що за комунізму було добре, – це не варіант.
– Яка Ваша улюблена книга чи фільм?
– Дуже люблю дивитися фільм Л. Бикова «У бій ідуть одні «старики». А ось книги не назву. Люблю читати, але тоді, коли мені не заважають.
– Якому стилю одягу надаєте перевагу?
– Я до одягу ставлюся дуже просто. Мені навіть інколи роблять зауваження, що потрібно носити більш офіційні речі. Якщо серйозні зустрічі, то одягаю костюм та сорочку, якщо не дуже офіційно, то ношу джинси та піджак.
«Людину загартовують стресові ситуації»
– На Вашу думку, що найкраще загартовує людину?
– Зовсім не холодна вода. Людину загартовують стресові ситуації, тому що тоді вона зовсім по-іншому мислить – без розслаблення, зайвої думки вирішується проблема. Після того стаєш набагато сильнішим.
– Яка Ваша найбільша мрія на сьогодні?
– Не скажу. Я не маю часу зараз мріяти. До того, як стати міським головою, я багато мріяв, усі ці задуми втілив у реалії. На даний час буденність така, що тільки суєта. Якщо мрія і з’являється, то я її на хвилину прийняв, а потім відпустив. Тоді вона 100-відсотково збудеться, знаю точно.
– Якщо це не секрет, то яким автомобілем користуєтесь?
– Користуюся маминим автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER».
– Яким, на Вашу думку, повинен бути успішний голова громади?
– Це залежить від характеру. Так, є бойові, є дипломатичні, тут відносно. Голова громади буде успішним, якщо буде успішною його команда. Склав команду – молодець. Зробив роботу – добре, ні – пролетіли.
– Чи є у Вас девіз, яким Ви послуговуєтесь усе своє життя?
– Цей девіз у мене з’явився тоді, коли я прийшов на посаду міського голови. Активність людей породжує дії влади! Якщо люди пасивні, тоді влада розслабляється, якщо активні – це стимулює.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: голова громади, життя, Ланівці, робота, Роман Казновецький
13269