Сьогодні в одному з сіл Тернопільщини в останню дорогу провели загиблого командира стрілецького відділення

Роман із тих чоловіків, про яких кажуть, що вони із «золотими» руками. Все село, вся Горішня Вигнанка завжди зверталась до нього за допомогою – покосити, закрутити, заварити, заклепати. А він завжди радо погоджувався – чи то день, чи то ніч.

Його не цікавили матеріальні блага, не цікавили статки, будинки, автомобілі. Він – зразок альтруїзму, гуманності та патріотичності. Він – справжній українець, справжній нащадок славетних козаків, справжній чоловік.

Коли російська нечисть ступила на поріг нашої держави, в Романа навіть не виникало думок – йти чи ні. Спершу 15 місяців воював в зоні АТО/ООС, а 26 лютого цього року вранці, як кажуть його сусіди, вже виходив із рідної домівки, одягнувшись у військову форму та накинувши на плече споряджений великий рюкзак. Служив командиром стрілецького відділення. Навіть ті, хто його знав добре і близько, досі дивуються, звідки у ньому було стільки патріотизму та відваги…

Він, як справжній християнин, любив людей. «Якби ж всі були би такі, як він», – в один голос кажуть у селі. Тільки заробить кілька гривень – накупить цукерок та солодощів, а поки йде із роботи додому, зустрічаючи стареньких бабусь та маленьких діток, – пригощає їх.

На жаль, практично усе життя Роман прожив сам. У шлюбі був лише декілька місяців. Мами і тата серед живих вже немає. Залишився лише рідний брат та зведена сестра. Попри це вчора увечері, після відправи парастасу, самотній будинок Героя відвідало, напевно, усе село… Гірко плакали та згадували, скільки кожному Роман зробив добра. Згадували Романа і запитували себе «Чому?! Як так?!»… Згадували Романа і проклинали русню і їхнього хворого на імперіалізм недомірка.

Романе, дякуємо тобі, воїне!.. Дякуємо, за справжність. Дякуємо за Україну, яку ти врятував.

Вічна пам’ять. Спочивай з Богом.