Затримання молодого активіста, патріота та націоналіста, 20-річного Вадима Цукерника відбулося ще затемна на світанку 26 вересня 2016 року львівськими силовиками. Без повідомлення причини затримання, оголошення підозри, без попередження Тернопільського обласного управління поліції та борщівських правоохоронців, але з пострілом та примусовим киданням лицем на підлогу, з одяганням кайданок, хоча хлопчина ніякого опору, за свідченням очевидців, не чинив.
Біографія молодого патріота
Вадим Цукерник, корінний борщівчанин (1995 р. н.), з патріотичних мотивів виявив палке бажання піти добровольцем на війну у 18 років. І хоч його відмовляли всі, у першу чергу – волонтери Борщівського «Волонтерського руху проти війни», він невдовзі, у січні 2015 року, опинився у добробаті «Айдар», куди йому допомагали споряджатися ті ж волонтери. Прослужив там чесно до червня цього року. На сьогодні Вадим не має ще жодного статусу, як-от учасник бойових дій на сході України, проте волонтери нині якраз піклуються про це. Та й райвійськкомат сприяє. З волі останнього Вадиму дали відстрочку на строкову службу через ряд причин. А саме: через те, що він заочно навчається в одному з вузів Кам’янця-Подільського й одночасно працює та піклується про стареньку бабусю, з якою проживає, бо його мама на заробітках у Польщі. І ще через те, що парубок уже побував на війні у гарячих точках передової.
Людину легко очорнити…
А от реабілітувати дуже тяжко. Та й хто ж це в нашій державі робить? Хто піклується про психологічну адаптацію демобілізованих бійців, про скалічених фізично та психологічно цією клятою війною не лише військових, а й цивільних людей у так званій зоні АТО? В даному конкретному випадку маємо запитання: хто винен, що Вадим почав своє молоде життя з війни, а тепер ось, не відомо чому, утримується у Львівському СІЗО на Лонцького? Як далі бути молодій людині, коли вона з самого початку свого життя побачила й відчула найгірше – бруд війни і несправедливість правосуддя, підступ, брехню та ще багато чого недоброго? І дуже моторошно, що Вадим не один такий, подібних бійців добровольчих загонів, які знаходяться під слідством або й за ґратами, вже нараховується до 1200 осіб зі всієї України.
Що «шиють» «айдарівцю»?
Затримання Вадима відбулося львівськими силовиками (і дійсно – силою) о 6 год. ранку, а державного адвоката надали, за свідченням волонтерів, о 17.30. За чинним законодавством, це мало би бути здійснено протгом трьох годин. А про підозру офіційно оголосили взагалі вночі того дня. Де перебував майже 12 годин Вадим, і донині нікому не відомо. Рідна мати хлопця кинула всі свої заробітки на хліб насущний (бо вдома неможливо заробити навіть на хліб і воду більшості українцям) та повернулася додому. Але її й досі тримають у невідомості і вона не бажає ні з ким спілкуватися, закрилася бідна у своєму горі…
А звинувачують Вадима у нападі 29 серпня на позашляховик з охороною власника ПАТ «Львівський холодокомбінат» Богдана Копитка. Цей комбінат є одним з найбільших виробників морозива в Україні і заморожених напівфабрикатів, відомих під торговою маркою «ЛІМО». Він знаходиться біля села Старе Село Львівської області. Авто підірвалося на закладеній під асфальт вибухівці. Потім його ще й розстріляли з автоматичної зброї. Кажуть, що тоді використали два ріжки патронів. Як наслідок – двоє охоронців і водій загинули, а один важкопоранений вижив. А ще, як повідомляють львівські ЗМІ, цей Копитко відомий з 90-х років минулого століття як кримінальний авторитет, який перетворився потім, як і багато так званих нині бізнесменів, у «білого й пухнастого» підприємця. Цікавим у цій кривавій події є те, що самого Копитка в авто не було, він їхав у наступному і швидко проїхав повз, фактично втік.
Як затримували добровольця
Про події того ранку розповідає борщівська волонтерка Христина Яворська: «Того ранку на дану подію я приїхала з одним товаришем Вадима, ми були понятими. Також за нашим викликом тоді прибули й наші, борщівські, правоохоронці на всяк випадок. Як потім з’ясувалося, що зовсім не дарма. Так-от, незнайомці сказали (не представились, бо їм, за їх же словами, цього не можна робити), що вони із спецпідрозділу «Сокіл». Також були слідчий головного управління поліції Львова, представники карного розшуку Галицького суду м. Львова. Тепер щодо пострілу, про який розповіла дівчина Вадима, яка на той час була з ним. Він пролунав одразу, коли силовики ввірвалися в оселю, куля влучила в одну із розсувних стінок. Коли всі побачили кулю у стіні, львів’яни декілька разів намагалися забрати цей речовий доказ. Та борщівські поліціянти не дали цього зробити і занесли все у протокол, потім відкрили провадження для детальнішого розслідування даного факту. Також з’ясувалося, що Вадим жодного опору не чинив, хоч йому ніяких прав та звинувачень не оголошували, а поклали відразу на підлогу обличчям вниз, скрутили позаду руки й одягли кайданки. Вже потім наказали одягатися. А як у кайданках можна одягнутися? Хлопцеві допомогла його дівчина. Про постріл силовики нічого не могли сказати, а про саму кулю борщівські охоронці повідомили, що вона не з табельної зброї. Отже, куля з «лівої» зброї, яку, закрадається підозра, ті силовики хотіли підкинути Вадиму спеціально. Львівські працівники суду мали з собою постанову щодо обшуку, але на затримання особи не мали жодного документа. І обшук вони хотіли провести за допомогою своїх силовиків у незаконний спосіб, тобто оглянути приміщення, які не є власністю їх підозрюваного. Взагалі, львівські силовики не дали аргументованої відповіді на жодне з поставлених запитань. Наприклад: хто з них і навіщо стріляв, чому їх не керівництво не попередило тернопільських поліціянтів про свою операцію, чому саме Вадима арештували, на підставі чого, куди його повезуть тощо?
Як тепер стало відомо, в кримінальному провадженні про замах на Копитка вже назбиралося чимало підозрюваних і всі вони чомусь із добровольчих загонів ЗСУ. А матір Вадима й досі чекає хоч якихось відомостей про сина, чекають цього і всі його друзі, соратники і побратими, вся чесна громадськість Борщева. Невже і цьому молодому хлопцю доведеться «набиратись зеківських наук» ще довго у слідчому ізоляторі, як і багатьом йому подібним добровольцям?..
Віктор Аверкієв
Джерело: Тижневик "Номер один"
12989 