У вересні мало виповнитись п’ять років, як Ігор Комендат – на чолі тернопільських податківців. За кілька днів до цієї дати Ігор Юлійович вирішив покинути податкову службу. Одразу після цього пана Ігоря розглядали як одного із претендентів на посаду голови Тернопільської ОДА. Чи справді Ігор Комендат може стати губернатором, які чинники змусили його піти з Державної фіскальної служби, як працювалося всі ці роки та які перешкоди довелося долати? На ці та інші запитання шукали відповіді наші журналісти в ексклюзивному інтерв’ю з Ігорем Юлійовичем.
«Машина їхала, я їй не заважав, але й водієм частково перестав бути»
– Пане Ігорю, хотілось би, як то кажуть, із перших вуст дізнатися причинy Вашого відходу з податкової?
– По-перше, я завжди був упевнений у тому, що казали японці: «Більше 5 років на одному місці сидіти не потрібно!» Якщо говоримо про державну службу, то за такий тривалий період чиновник знижує вимоги до себе. Кажучи про мене як про людину, мені стало на якомусь етапі не цікаво. Є певні процеси, на які ти можеш впливати, а є такі, їх відсотків 80, які йдуть самі по собі. І для того, щоби там усе було добре, тобі просто потрібно не заважати. Фіскальна служба – це не механіка, а статика, і мені це ніколи не було цікаво, але я себе заставляв. Тут я перестав себе змушувати, і це стало другою причиною, чому я пішов. І по-третє, я заборгував своїй сім’ї. Податкова служба – не є робота, де ти надзвичайно зайнятий, однак тебе постійно немає фізично, а коли ти повернувся, то зазвичай тебе немає і головою. Бо ти і вдома постійно в думках на роботі. Я почав, фізично нічого не роблячи, втомлюватись. Якщо раніше звичайні методи завжди робили свою справу, тобто це був відпочинок або елементарна баня, після якої розслабляєшся, то навіть це вже не діяло. Треба було постійно себе заводити, а мотивації цього вже не було. Колектив працював, заступники виконували свою роботу. Машина їхала, я їй не заважав, але й водієм частково перестав бути. Перший раз написав заяву на звільнення ще в березні 2018 року, але вона так і не пішла в рух. У даному випадку я їхав на відпочинок, чітко розуміючи, що при реформі з ДФС у ДПС на конкурс на нову посаду точно не піду.
– Ваше бажання не продовжувати роботу в органах податкової служби не пов’язане з тим, що в Україні повністю змінилася владна вертикаль?
– Абсолютно! А хто казав, яке бачення президента чи вертикалі до тебе особисто? Цього ніхто не говорив. Наскільки я знаю, заяву на звільнення за особистим бажанням, окрім мене, написав ще й рівненський керівник ДФС. Якщо він ще думав, йти чи ні, то я прийняв для себе 100-відсоткове рішення, а всі решта як працювали, так і працюють. Мені б нічого не заважало піти на конкурс, якби його оголосили.
«Мені ніхто нічого не пропонував, на співбесіди не їздив»
– Наскільки відповідає дійсності інформація, що Ваша кандидатура розглядалася чи розглядається на посаду голови Тернопільської ОДА?
– Теж чув, що претендував, теж чув, що був погоджений, і теж чув, що я відмовився. Ні першого, ні другого, ні третього не було! По-перше, для того, щоби кудись претендувати, треба, щоби тобі щось пропонували. Мені ніхто нічого не пропонував, на співбесіди я не їздив, ні з ким по цьому питанню не розмовляв. По-друге, для того, щоби відмовитися, треба, аби тобі зробили пропозицію. А для того, щоби ти на щось претендував, як мінімум тебе мають послухати. А потім права відмовитися ніхто не відміняє. Чи є в офісі президента моє резюме? За чутками – є! Але офіційно ніхто його не витребував. Там і моєї ініціативи в такому питанні теж не було.
Загалом функціонування такої інституції, як облдержадміністрація, в найближчому майбутньому взагалі не бачу, вже не кажучи про райдержадміністрації. Я би ці сараї всі скопом закрив і через «Прозоро» виставив, щоби їх придбали. Адже йде децентралізація, яка розроблялася на французький манер. Згідно з нею мають бути перфекти, які впливають на територіальні органи передусім у плані контролю. Бо є такі органи місцевого самоврядування, які можна назвати органами колективної безвідповідальності. Там не вистачає кваліфікованих людей, відповідно вони й приймають рішення, які, м’яко кажучи, не завжди є логічними.
Скажімо, той же останній на сьогодні голова ТОДА Степан Барна важелів впливу на новостворені органи місцевого самоврядування не мав, окрім того, коли піднімалися питання виділення грошей із Фонду регіонального розвитку чи якихось інших державних фондів, все решта – вони незалежні. Який зміст цієї посади?
«Завжди намагався зрозуміти, де людина помилилася, а де в неї був умисел»
– Пане Ігорю, якими для Вас були майже 5 років праці в ДФС?
– Спочатку – надзвичайно важкі! Що в бізнесі, що в державному управлінні в нас завжди прийнято (і воно продовжується), що керівник приводить за собою людей, яким може довіряти, з якими пройшов певні речі. Я ж заходив на державну службу без своїх людей… Перших два тижні поспіль з роботи практично не виходив. І всі, хто хотів бути почутим, були почуті. Перш за все говорив про тих людей, кого потрібно було повернути на службу. Слухав ініціативи, запитував, чи хтось хоче піти на підвищення. Стикнувся з тим, що людину рекомендують, ти думаєш, що вона може зайняти посаду твого заступника, а тут – ні-ні, я буду начальником управління, його все влаштовує, він не хоче нести підвищеної відповідальності, не хоче довше працювати. А були й такі, які прямо говорили: я своє знаю – ти підеш, прийде хтось інший, а я на цьому місці й буду. І тепер я їх розумію. Зараз я би нізащо не прийняв для себе подібного рішення – з нуля стартувати в державну структуру. Тому що, по-перше, ти не знаєш людей, вони можуть приймати як позитивні, так і негативні рішення за твоєю спиною. По-друге, ти не маєш інформаційного середовища і тебе можуть тримати у повному вакуумі. Якщо приходиш із тоталітарним стилем управління і починаєш «махати шашкою», то взагалі нічого доброго не вийде. Це зовсім окремий процес, його складно зрозуміти. Скажу чесно, перших 4 місяці спав по три години не через те, що багато працював, а через те, що працювала голова, була якась постійна напруга. Дуже рідко в житті приймав ліки, здебільшого ті, які були пов’язані з травмами у спорті, максимум міг випити таблетку анальгіну, коли боліла голова. А в податковій я почав як мінімум приймати валер’янку, тобто заспокійливе, бо ти не спиш, по-друге, почав набирати вагу. І не через те, що став більше їсти, пити чи менше рухатися (хоча й справді почав менше рухатися). Це все ставалося на нервовому підґрунті. Я вже певний час відійшов від справ і за короткий період застібаю ремінь на три дірки далі, ніж ще рік тому (сміється, – авт.). Воно ні з чим не пов’язано, тобто на дієту я не сів і через колишні спортивні травми більше спортом не став займатися, просто зняв напругу з голови.
– Наскільки складно працювалося без своїх людей?
– Враховуючи те, що Тернопільська область маленька, багатьох осіб з нового колективу знав, бо з ними постійно співпрацював по бізнесу як підприємець, так і представник Держкомпідприємництва в області. Тобто людей, які працювали на нижчій або середній ланці роботи, я знав, знав, що вони її виконують якісно, виходячи з досвіду свого спілкування. На початках це було дуже складно найперше через те, що зарплати були низькі. Я не звик заробляти з 1991 року, будучи студентом, менше, ніж по 100 доларів на місяць. Якщо порівнювати купівельну спроможність тоді і тепер, то зарплати в податковій були мізерні. Як йдеться в одному старому доброму анекдоті, що має робити людина за 1500 грн. заробітної плати? Нічого і ще трішки шкодити. Плюс-мінус я підтверджую цю думку і для себе завжди в ній був упевнений.
– А як тоді вдалося налаштувати людей на роботу?
– У першу чергу – делегуванням! Коли ти делегуєш якусь роботу в бізнесі, то все одно розумієш, що контролюєш ті чи інші питання. У податковій складалася ситуація, що ти довірявся, а проконтролювати було дуже важко, тому що ти не в процесі. Там мала місце велика бюрократія, дуже багато чинників впливали на швидкість прийняття рішень. Вважаю, що податкова служба має бути такою, де люди людей не бачать взагалі. Тобто повний електронний формат і ніяк по-іншому. По-друге, працівники мають отримувати нормальну платню за свою роботу. Тому що у структурі, яка на більш як 90% формує бюджет України, спеціаліст із досвідом роботи 4-5 років не має отримувати 5 тис. грн. Плюс наша служба постійно скорочувалась та реформувалась (коли я прийшов у ДФС, вже було скорочення до 1100 чоловік, зараз це близько 600), але це не впливало на процес адміністрування збору податків та на платника, хоча претензії завжди є у всіх, але здебільшого вони ставилися на побутовому рівні, що хтось чомусь вчасно не здав звіту тощо, здебільшого нульових. Хоча я сам противник нульових звітів, адже це займає час, але поки не ухвалено інших законів, маємо дотримуватися тих, які є на сьогоднішній день.
– Знань, здобутих в економічному університеті, Вам вистачило для успішного керівництва обласною ДФС чи десь довчалися?
– За п’ять років керівництва ДФС був два дні на курсах підвищення керівних складів усіх органів державного управління при Адміністрації президента. Але це не були вузькоспеціалізовані курси, а із психології управління процесами, делегування повноважень тощо. Тобто це був більше управлінський досвід. Знань, здобутих у ТНЕУ, не дивлячись на червоний диплом, не було достатньо для повноправного управління фіскальною службою. Та й коли я навчався, податкове законодавство як таке було досить ефемерною річчю. Тому все набувалося у процесі роботи, коли був найнятою особою – бухгалтер і головний бухгалтер, а потім як підприємець. Я майже ніде не був посадовою особою, займався ж роботою, яку нині називають модним словом «аутсорсинг». Займався тим, що зараз виконують найняті аудитори, які одночасно надають бухгалтерські, аудиторські і юридичні послуги.
Коли потрапив на керівну посаду в ДФС, усе навчання йшло у процесі роботи. Дуже багато залежало від працівників юридичного відділу. Найголовніше було не пропустити зміни в законодавстві, які в нашій сфері були постійно. Усім незручно, коли весь час щось змінюється або коли книжка пише один і той самий момент двома різними шрифтами. І тоді ти приймаєш пограничне рішення між лівою і правою стороною, при цьому може бути запитання в правоохоронних органів, чому так, а не так. За цих 5 років був внутрішньо адвокатом, а не стороною звинувачення у взаємовідносинах держави і платника податків. Завжди намагався зрозуміти, де людина помилилася, а де в неї був умисел.
«Якщо взяти поступки кожного працівника ДФС до голови, а я й так сивий, то, напевно, був би лисим»
– Ви згадали правоохоронні органи. Відомо, що вони затримували Ваших працівників або ж доводилося чути про упередже ставлення податківців до підприємців.
– Керівник у будь-якому випадку несе відповідальність, і особисто я дуже болісно все це сприймав. Якщо не помиляюся, у нас було три таких факти. Перший – людина прийшла зі сторони, вона супроводжувала певні процеси як юрист, але в підсумку Кримінальний кодекс взагалі не трактує такі розуміння. Тобто мало місце використання службового становища. Другий випадок – два працівники були затримані за отримання 500 літрів бензину. І третій – це був гучний випадок з агропідприємством «Добрий самарянин». Справа щодо останнього зараз знаходиться у суді.
– Чи були спроби вирішити конфліктні питання полюбовно?
– Я б до такого точно не опустився. В будь-якому випадку сам розбираєшся з кожною подібною справою, у твоєму підпорядкуванні є внутрішні служби, і моє завдання також заставити їх знаходити істину. Однозначно, заднім числом нікого не звільняли, йшли працівнику назустріч у тому плані, що він хотів звільнитися одразу, коли цей момент ставався, для того, щоби він спокійно працював з адвокатом, щоби не було питань, що він якось впливає на ситуацію тощо. Хоча були такі випадки, що я бачив ситуацію і казав, що все зрозуміло, пишіть заяву. Водночас людина спокійно могла сказати, що я не хочу, я правий і закінчиться слухання справи в суді, я буду признаний винним або ні. В такому випадку він міг повернутися на роботу…
– Як ці справи відбивалися безпосередньо на Вас?
– Коли був керівником Державної фіскальної служби України Ігор Білоус, вводилася персональна відповідальність. Якщо це був перший випадок – догана безпосередньому керівнику, другий – догана першому заступнику, якщо стається третій випадок – відповідальність несе безпосередньо начальник ДФС. Не можу пригадати точно області, але такі випадки траплялися, коли керівник отримував догану, а перший заступник звільнявся. Не знаю, чи через подібні факти звільнялися перші особи ДФС областей, адже ротацій за цих п’ять років було дуже багато. Ті три випадки за 5 років мого керівництва були різні. Факт вимагання доведено тільки один, решта – зловживання впливом та шахрайство.
Дуже близько сприймав те, що траплялося з моїми підлеглими, а попустило мене після слів начальника Національної поліції Олександра Богомола, який сказав: «Ти ж за ними ходити не будеш, вони мають голову на плечах та великий досвід». Хоча й були ті, хто не мав досвіду. Недосконалість молодих працівників бувало призводилодо того, що їхній безпосередній керівник ходить у прокуратуру. А тут у підпорядкуванні 600 чоловік. Якщо взяти поступки кожного до голови, а я й так сивий, то при тому всьому, напевно, був би лисим (сміється, – авт.).
«Той факт, що ти не був у системі, гарантував 50% успіху
– Ви згадали про Ігоря Білоуса. Як тільки Вас призначили, багато недоброзичливців говорили, щоб Ви – його креатура та його ставленик?
– Це так і не так! Ми не вчилися разом, ми не були у надзвичайних дружніх відносинах, водночас робили разом певні речі. Він допомагав мені по першому проєкту сонячної електроенергії. Особисто в мене не вистачало знань із формування бізнес-моделі, а Ігор давав спеціалістів, які в цьому допомагали. Ми дуже багато спілкувалися консультативно. Знову ж таки з дуже багато запитань, які в нього були щодо місцевого бізнесу, фахових людей, він до мене чи до нашої компанії звертався, але не більше того.
У Білоуса було три кандидати на керівну посаду ДФС у Тернопільській області. З етичних міркувань не називатиму їхніх прізвищ. Дія завжди викликає протидію. Протидія не громадськості, а посадових осіб направлялася на те, щоби дати негатив конкретно проти тих осіб. І його це зачепило, я так розумію, на якомусь етапі він відмовився від запропонованих кандидатур. Тоді звернувся до мене і сказав, щоб я йшов на конкурсну комісію. По великому рахунку знань податкового законодавства на той момент мені вистачало. Для себе тоді не бачив конкурентів, бо в 2014 році той факт, що ти не був у системі, гарантував 50% успіху. Неправильно було б сказати, що я їхав на конкурс, будучи упевненим, що його виграю. Я не просив, а Білоус не дуже хотів, але так сталося. Багато у житті буває ситуацій, що «так стається». Я жив на «Новому Світі», щодня проїжджав повз приміщення податкової, і вже після того, як пройшов конкурс і зрозумів, що мене можуть призначити керівником ДФС, 250 разів запитував себе, а навіщо мені це потрібно? Мені тоді фінансово невигідно було покидати роботу, яку мав. У першу чергу було запитання від дружини: «Ти знаєш, куди йдеш?» Коли вона отримувала від мене відповідь: «Ні!», то зауважила: «І я ні, то як ми можемо допомогти у твоєму виборі?» Запитання було і до партнерів, які сказали: «Чудово, ти встаєш, ідеш, давай, до побачення». Тоді власне відбулося відчуження корпоративних прав на дружину. Українці люблять з цього приводу казати, мовляв, наші чиновники все записують на дружин. А насправді це зводиться до того, що все записується на того, хто має більше часу цим займатися. Якщо будинок, у якому мешкаю і який я будував, здано в експлуатацію в червні 2014 року, то він записаний на дружину, бо вона займалася всією паперовою волокитою. А у мене не було часу це робити, бо працював на державній службі. У мене завжди був такий підхід: у кого на що є більше часу, ця людина формально стає власником.
– Цікаво, а як оцінюється робота керівника ДФС обласного рівня?
– Якщо говорити про науково-методичну складову, то раз у рік було оцінювання КПІ – доведені показники, яких ти маєш досягати протягом року. На рівні держави були певні відділи, які обраховували показники регіональних ДФС. Наприклад, ріст надходжень, кількість платників рік до року тощо. Оцінка виставлялася майже автоматично. Були такі керівники, як Власов, який бачив усе і міг сказати: «Знаю твою роботу, вистав собі сам оцінку». І коли я поставив четвірку, він запитав: «Чому тільки четвірку?” Я йому кажу, що був один випадок по антикорупційному законодавству, на що Власов відповів: «Ок, я тебе зрозумів». Метод порівняння і математичну статистику ніхто не відміняв.
– Пригадується, на Тернопільщині був тютюновий магнат «Мегаполіс», який потім перереєстрували в іншій області. Цей факт болісно вдарив по бюджету…
– Більш добросовісного платника податків, аніж «Мегаполіс» до зміни власників, у принципі в той час не було. Якщо говорити про державний бюджет, то одна компанія на рівні Тернопільської області давала більше половини поступлень до бюджету. Для Тернополя і керівника податковою «Мегаполіс» був педаллю – як гальма, так і газу. Виконуємо плани – кажемо: а можна мільйон перевести на наступний місяць, не виконуємо – телефонуємо і просимо в цьому місяці перевести. Був абсолютно ручний режим! У певний момент нові власники прийняли рішення перереєструватися за місцем локації, а саме в Одесі. Відповідно стала зовсім інша система доведення плану, його не брали зі стелі, а на основі попередніх періодів, із врахуванням показників, які передбачалися росту економіки, із врахуванням корекції регулювання тощо. Тобто були об’єктивно пояснювальні цифри. Водночас зауважу, що для державного бюджету все одно, де зареєстрований платник податку, головне, щоби він справно виконував свої податкові зобов’язання.
– Доводилося неодноразово чути про певні докори у бік податкової, що вона нічого не вчиняє з нелегальними заправками.
– Ситуація щодо нелегальних заправок дуже складна і заплутана. Нам вдалося закрити дві газових заправки у В. Березовиці, і після цього, їдучи у таксі, всю дорогу вислуховував, які ми погані, бо залишили їх дешевого газу. Якщо брати водіїв, то 50 відсотків із тих, хто займається комерцією, взагалі не зацікавлені у закритті подібних заправок.
У цьому питанні має місце слабке законодавство. Підприємець, який знає і впевнений у тому, що він здійснює незаконну діяльність, виробляє дуже прості схеми роботи, в яких працюєш і тобі можна заважати 365 днів у році, але ти все одно будеш працювати. Довести незаконність роботи заправки дуже важко, бо не можна просто приїхати, завантажити на автомобіль, конфіскувати і забрати, це буде трактуватися як заволодіння чужим майном і порушиться кримінальна справа проти конкретно взятого працівника. Ми вивчили судову практику в Україні і виявилось, що за останній рік жодного рішення, яке би пройшло першу і другу інстанцію і яке закрило б нелегальну заправку, немає. Зараз, коли почало вступати в силу законодавство про зареєстровані місця (з 1 липня), має бути ліцензція на оптову торгівлю, і коли починають стартувати штрафи від 500 тис. грн., а з 1 грудня відповідна черга дійде і до дрібних торговців, ситуація в даному питанні може зрушитися з місця.
«Коли сідаєш на мотоцикл вагою 350 кг, то тільки думаєш, що вмієш їздити, насправді не вмієш цього робити»
– За 5 років часто були у відпустці?
– Я використовував усі відпустки. Завжди двічі на рік їздив усе своє життя відпочивати: зимою – на лижі, влітку – на море. Працюючи в податковій, з родиною їздив або туди, або туди. А все через те, що перестало вистачати днів і на інше, бо став часто їздити мотоциклом. Зокрема, у минулому році зі всієї відпустки 20 днів їздив на мотоциклі.
– Звідки з’явилася любов до мотоцикла і великої швидкості?
– У мене є група людей в Україні, з якими близько спілкуюся. В якийсь період всі вони одночасно сіли на мотоцикл. Я придбав мотоцикл «Харлей Девідсон» у 2015 році, а в 2016-му почав їздити. Певний час довелося відтермінувати, бо, по-перше, були технічні питання до мотоцикла, по-друге, раніше їздив на японських мотоциклах, які важать 100 кг, а коли сідаєш на мотоцикл вагою 350 кг, то тільки думаєш, що вмієш їздити, насправді не вмієш цього робити. Довелося по дві-три години на день навчатися. А так як я майже чотири останніх роки не їздив за кермом, то довелося потратити чимало часу, щоби навчитися правильно їздити на такому масивному мотоциклі.
– Знаю, що Ви входите до ТОП-5 в Україні найбільших колекціонерів пачок від сигарет…
– Колекцію вже не збираю років п’ять. Тим постійно треба займатися. По-перше, це аукціони, на них потрібно сидіти, тратити час, якого постійно бракує. Адже таких пачок до колекції (загалом налічує понад 4 тис. пачок), які мені потрібно, не так просто знайти навіть на аукціоні. Колекція останнім часом збирається сама. Фактично за останніх три роки хто куди їхав зі знайомих, той і поповнював її. У мене вдома стоять ще п’ять коробок із тисячею навіть нерозібраних пачок. Сподіваюся, ближчим часом займуся тим і розберу хоча те, що вже лежить удома.
«Якби прописаний був закон про лобізм – зайнявся б саме цим»
– Чим плануєте займатися після державної служби?
По-перше, як мінімум місяць розбиратимусь із поточною господаркою. Є питання, в яких я безнадійно відстав за ці роки. Можливо, це дрібниця, але почну з того, що потрібно паркан пофарбувати, навести лад у будинку. Та й навести порядок у голові не завадить і у сімейних відносинах. Говорю не лише про дружину і дітей, а й маму, брата і інших родичів, яким приділяв мало часу. А потім, звичайно, буду займатися тим, чим займався до податкової. Певні пропозиції у мене є, від чогось уже відмовився, інші розглядатиму, можливо, сам буду дещо ініціювати. Якби у нас був прописаний закон про лобізм, то єдиний великий плюс, який несе держслужба, особливо на тій посаді, яку я обіймав, – це звання людей. Враження про людину я завжди розділяю на дві частини – особисте відношення і професіоналізм. Я можу когось не любити, але це не означає, що він не є спеціалістом чи якимось професором у певній галузі, тому обов’язково його пораджуся, щоби він дав консультацію. Важко вибудовується дисбаланс між власними відносинами і тим, ким він насправді є – людина як представник чогось або когось. Це абсолютно дві різні речі. І якби прописаний був закон про лобізм – називаю так, як воно працює у світі, я би зайнявся саме цим. Я б ініціював створення компанії, яка б залучала інвестиції, мала юридичний супровід і в ній були люди, які є посередниками між бізнесом і владою. Ці питання будуть виникати завжди, ми мікроекономіки, макроекономіки, політичних підручників не перепишемо. У нас все одно відбуватимуться процеси плюс/мінус, як вони проходять у всьому світі. Але для цього потрібно, щоби вони діяли в законному руслі, а не будь-які розмови з державним службовцем інтерпретувалися статтею Кримінального кодексу. Воно все одно якимось чином має працювати, але законно.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808