Тернополянин Микола Сивирин може легко розпізнати нещирість. Адже він надає послуги поліграфолога – людини, яка за допомогою спеціального пристрою, відомого усім як детектор брехні, визначає, де правда, а де брехня. Після революції Гідності поліграф часто був на слуху у громадськості під час атестації правоохоронної системи. Не секрет, що пристрій активно використовують у судах. Тепер же скористатися детектором можуть звичайні тернополяни.
«У Тернополі банки використовують поліграф для виявлення лояльності своїх працівників»
– Миколо, чому ти вирішив розпочати такий, на перший погляд, незвичний бізнес?
– Після звільнення зі Збройних сил України у мене гостро виникло питання працевлаштування. Спробував шукати варіанти на попередніх місцях роботи: в міськраді, обласній адміністрації, університеті. Зіставляв вартість оплати там і зрозумів, що це плачевні кошти. Рядовий у Збройних силах отримує близько восьми тисяч гривень і при цьому не несе відповідальності за матеріальні цінності чи особовий склад. Робота ж в університеті чи адміністрації оцінюється у шість-сім тисяч, при цьому відповідальності багато, а можливості заробляти кошти на сім’ю – мінімальні. Тому вивчав, як можна заробляти кошти новим способом. Уперше про поліграф як заробіток почув від свого хорошого друга. Причому про таку діяльність він довідався випадково. Якось, їдучи додому, підібрав чоловіка, який виявився одним із кращих поліграфологів Європи. Він розповів товаришу свою історію, а згодом той і повідав мені. Я тоді почав шукати, де в Україні проводять навчання за такою спеціальністю. З’ясував, що поліграфологів вчать у чотирьох містах: Одесі, Києві, Харкові та Львові. Вони видають свідоцтва державного зразка. Географічно мені було найзручніше вчитися у Львові. Далі зв’язався із навчальним центром. Там сказали, якщо у мене є відповідна освіта, то можу спробувати.
– Відповідна – це яка?
– Або медична, або освіта психолога, або педагога. Якщо є досвід роботи у правоохоронних органах, то це теж вітається. У мене ж якраз перша освіта педагогічна, плюс у правоохоронних органах працював. Це відіграло позитивну роль для того, щоби мене погодилися навчати. Так і почав їздити до Львова.
– Скільки тривало навчання?
– До місяця. Навчання полягало у вивченні специфіки роботи поліграфолога не лише із самим апаратом, бо він є тільки складовою. Здебільшого ж це робота з людиною. Вивчити її особливості. Далі вже робота з самим поліграфом.
– Як виглядав підсумковий іспит?
– Це було практичне тестування на поліграфі. Садять людину з реальною проблемою і ти маєш скласти тести, відпрацювати їх, опитати людину та сформувати результат. Із цього робиться висновок, чи ти здатний проводити обстеження. Звісно, сказати, що за цей час мені передали всі знання, не реально. Як і в будь-якій роботі, після навчання маєш відпрацювати власну методику,
– Стикатися з поліграфом раніше тобі доводилось? Можливо, на війні?
– Ні. На війні доводилося працювати без поліграфа. Тобто проводити опитування, вивчення людини, отримання інформації без приладів. Знав, правда, що в Тернополі банківські установи використовували поліграф для виявлення лояльності своїх працівників: чи вони крадуть, чи випивають тощо.
– У тебе є свій поліграф?
– Так, є свій поліграф, сертифікований. Уже випробуваний у «бою».
– Скільки така «забавка» коштує? Кожен може її придбати?
– Купити може кожен, знайшовши в інтернеті. Але питання, чи буде він мати ліцензоване програмне забезпечення? Тобто можуть виникнути проблеми із самим використанням. І знову ж таки освіта – непідготовленій людині він без потреби.
– Ти надаєш свої послуги офіційно?
– Так, я зареєстрований як фізична особа-підприємець. Тобто офіційно сплачую податки від прибутку.
«Уся робота поліграфолога відбувається конфіденційно»
– Ти сказав, що вже поліграф застосовував на практиці. Кого встиг протестувати?
– Специфіка такої роботи полягає в тому, що озвучувати клієнтів я не маю права, адже підписую договір про нерозголошення. Вся робота поліграфолога відбувається конфіденційно. Клієнт замовляє результати. Про них знають тільки він та я. Навіть та людина, яка проходила тестування, не знає результатів. Хіба що з дозволу замовника.
– Тобто якщо, приміром, хтось замовить протестувати мене, то не знатиму про результат?
– Так, але ти маєш письмово погодитися на це. Без згоди тестування не проводиться.
– Скільки це коштує?
– Якщо говорити про разове тестування, то це вартує близько 2,5 тис. грн. Як правило, такі разові тестування проводять на подружню вірність або на визначення батьківства, коли у чоловіка виникають питання, чи дитина його. Якщо йдеться про тестування кількох осіб на замовлення, приміром фірми, то це вартує близько тисячі гривень за людину. Робити це дешевше немає змісту. Моя цінова політика не відрізняється від загальноукраїнської. Насправді це копітка робота. На одну людину йде багато часу.
– Так розумію, що значення має не лише безпосередньо тестування?
– Так. Саме тестування проходить у кілька етапів: передтестова бесіда з клієнтом, який замовляє послугу. Він розповідає суть проблеми. Опісля формується перелік запитань, визначається три-чотири ключових, які власне цікавлять замовника. Тоді триває передтестова бесіда з опитуваним. Потім безпосередньо робота на поліграфі, а це близько півтори години. Також можлива післятестова розмова, якщо у мене виникають деякі запитання. В кінці складається акт, де я прописую результати та передаю його замовнику.
– Це офіційний документ?
– Назвати це документом доволі складно. Акт може стати документом тоді, коли є судова постанова про проведення поліграфічного обстеження. Так же це просто акт, який замовник може використати лише для власного використання.
«Обманути можна тільки поліграфолога»
– Наскільки поліграф достовірний і чи можна його обманути?
– Ні, його обманути не можна! І цьому є просте пояснення. Поліграф – це медичний прилад, який фіксує фізіологічні показники людини: кров’яний тиск, звуження судин, потовиділення, дихання. Всі ці показники є реакцією організму на поставлені питання та відповіді на них. Якщо людина намагається збрехати, то в неї різко змінюються показники. Адже для того, щоби вигадати неіснуючу реальність, мозок потребує більше кисню, відповідно судини звужуються, щоби подати більше крові і т.д. Якщо знайдеться така людина, яка зможе врегулювати своє серцебиття та дихання, то тоді, напевно, можливо обманути. Хоча важко в таке повірити.
– Ти сам, мабуть, точно пробував це зробити? Чи не так?
– Так. Намагався, коли приїхав уперше на навчання. То якраз першою думкою було спробувати свої сили, надавши неправдиву інформацію. Я навіть використав медичні препарати, зокрема заспокійливі, які впливають на судини. Та знову ж таки, якщо тест триває півтори години, то дія медикаментів, як правило, коротша. Мене тоді «прогнали» у три кола запитань та видали правдивий результат. Обманути не вдалося. Це те ж саме, що спробувати обманути градусник, томограф та інше медичне обладнання. Обманути можна тільки поліграфолога, склавши про себе позитивне чи, навпаки, негативне враження. Адже результати тестування у переважній більшості залежать від його здатності розшифрувати ті поліграми, які показав прилад. Сам апарат же обдурити не можливо. Хоча знову ж таки поліграфологи оперують принципом «переспати з емоціями та думками» і лише на наступний день після тестування видавати результат.
– Щодо запитань. Так розумію, що тестування не обмежується лише запитаннями, які цікавлять замовника?
– Звісно, що ні. Людину потрібно підготувати. Тому спочатку ставлять запитання різного загального характеру. Тут є важливий момент. Кожна людина сприймає запитання по-своєму. «Ти випиваєш?» – для одних це «так, щодня». Для інших – це «десь-колись», для третього – «чи взагалі вживаєш алкоголь». Тобто у кожного буде різна реакція. Тому під час співбесіди визначаються поняття, якими мислить людина. Відповідно і запитання складаються відносно того, як вона сприймає їх. Потрібно підлаштуватися під її мову та ставити запитання так, щоби людина не могла трактувати їх двозначно.
– Без поліграфа можеш розрізнити брехню?
– Міг і раніше, бо працював із колективами, де часто доводилося проводити опитування. Річ у тім, що під час тестування на поліграфі ведеться відеозйомка, де фіксується міміка людини, її рухи. Коли людина намагається збрехати, є ряд показників, які це видають наочно. Все це з часом запам’ятовується.
– Кажуть, що людина, коли бреше, починає чесати ніс, хапатися за вухо…
– Не тільки це. Ключову роль відіграють очі та міміка. Тим паче, що чесати ніс руками під час тестування складно, бо людина вся обвішана датчиками. Тому якщо вона починає рухати руками, то я буду змушений зупинити тест до тих пір, поки вона не заспокоїться.
– Ти в Тернополі надаєш такі послуги один чи маєш конкуренцію?
– Про конкуренцію важко говорити, адже ця послуга дуже вузькоспеціалізована. Її використовують правоохоронні органи, які не мають права надати такі послуги приватно. Також це практикують у банківській системі, однак виключно для внутрішнього вжитку. Чув, що є в Тернополі детективні агентства, які пропонують послуги поліграфолога. Хоча я з такими не зустрічався.
– Тобі цікаво працювати з брехнею?
– Ні. Я працюю з правдою. Моє завдання – в першу чергу відсіяти невинних людей, аби вони не потрапляли під удар репресій з боку замовника. Адже дуже часто звинувачують тих, хто не має жодного стосунку до події.
– Дякую тобі за розмову! Бажаю все ж побільше чути правду, ніж брехню!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812