Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу обвинуваченого Андрія Д. на вирок Шумського районного суду від 3 червня 2022 року.
Як встановлено судом першої інстанції, у ніч із 23 на 24 серпня 2020 року Андрій Д., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вирішив скористатися службовим автомобілем батька, співробітника Національної поліції у Тернопільській області, та поїхати за сигаретами. Варто зазначити, що батько залишив транспортний засіб поблизу власного домогосподарства не зачиненим. Тож обвинувачений з’єднав електропроводку замка запалювання, запустив двигун автомобіля і виїхав на вулицю с. Бриків Шумської ОТГ Кременецького району. Побачивши неповнолітнього О., запропонував йому покататись. Під час руху перевищив дозволену швидкість, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою. Тим часом, у зустрічному напрямку узбіччям дороги йшла Олена Х., освітлюючи собі дорогу ліхтарем мобільного телефону. Наблизившись до потерпілої, Андрій Д. різко змінив напрямок руху автомобіля, виїхав на узбіччя та наїхав на неї. Внаслідок аварії потерпілій було спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після вчинення ДТП водій втік із місця дорожньої пригоди.
Вироком Шумського районного суду від 3 червня 2022 року Андрія Д. визнано винним за ч.1 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), ч. 1 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження), ч. 1 ст. 135 КК України (завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан) та призначено покарання у виді 3-ох років позбавлення волі з позбавлення права 3 роки керувати транспортними засобами.
Довідка: санкція ч. 1 ст. 289 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від 3 до 5 років або позбавлення волі на той же строк;
– ч.1 ст. 286 КК України карається: штрафом – у розмірі від 3 тисяч до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами строком до 2-ох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі до 3-ох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3-ох років;
– ч. 1 ст. 135 КК України тягне за собою обмеження волі строком до 2-ох років або позбавлення волі на той самий строк.
Не погодившись із судовим рішенням, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати його винним за ч. 1 ст. 286 КК України, ч. 1 ст. 289 КК України та призначити покарання у виді 3-ох років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 1 рік і покласти на нього обов’язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України. А кримінальне провадження за ч.1 ст. 135 КК України закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки вважав, що отримані Оленою Х. тілесні ушкодження не були небезпечними для її життя в момент заподіяння, відтак у його діях відсутній склад даного кримінального правопорушення.
Також вважав, що необґрунтованим висновок суду, що він керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.
Крім того, вважав помилковим призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки він не мав прав водія.
Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду визнала безпідставними доводи апелянта про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 135 КК України. У суді потерпіла розповіла, що внаслідок наїзду в неї була зламана нога, тож вона намагалася доповзти до телефону, щоб подзвонити батькам. Допомогу їй надалі свідок М., яка завела дівчину до свого будинку і викликала “швидку”. Натомість обвинувачений залишив потерпілу в небезпечному для життя стані, а щоб уникнути відповідальності, наказав неповнолітньому О. нікому не розповідати про аварію.
Безпідставними визнано і доводи Андрія Д., що факт перебування його у стані алкогольного сп’яніння мав бути підтвердженим виключно на підставі висновків відповідного експерта або іншими документами. Визнаючи доведеним вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, суд першої інстанції зіслався на покази двох свідків. Окрім того, потерпіла в суді розповіла, що після ДТП їй зателефонував Андрій Д. і в розмові сказав, що наїхав на неї, бо був дуже п’яним і мало що пам’ятає. Підстав сумніватись у правдивості цих показів колегія суддів не знайшла.
Також необґрунтованими колегія суддів визнала доводи апелянта щодо суворості призначення йому покарання. Судом першої інстанції вірно враховано, що впродовж 2020 року обвинувачений двічі притягувався до адміністративної відповідальності: 1 лютого 2020 року постановою поліції №1 (м. Шумськ) Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області за керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом (ч.1 ст. 126 КУпАП), та 28 лютого 2020 року Шумським районним судом – за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння (ч.1 ст. 130 КУпАП). 24 серпня 2020 року Андрій Д. вчинив умисні та необережний нетяжкі злочини, спричинивши потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень та залишив її без допомоги у небезпечному для життя стані. Водночас судом враховано думку потерпілої, яка вимагала призначити обвинуваченому суворе покарання. Тож суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Разом з тим, доводи апелянта про помилковість призначеного йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів були слушними. Відповідно до інформації Головного сервісного центру МВС у Тернопільській області, в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація про отримання Андрієм Д. посвідчення водія, як передбачено ст. 15 Законом України “Про дорожній рух” та п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року №340.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу обвинуваченого Андрія Д. задовольнила частково. Вирок Шумського районного суду від 3 червня 2022 року змінила, виключивши з нього рішення про призначення Андрію Д. додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду залишено без змін, повідомля пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: Тижневик "Номер один"
8649