Унікальна колекція Юрія Заблоцького налічує 25 тисяч файлів
Його ім’я відоме не лише в Тернополі чи області, а й по всій Україні та за її межами. Юрій Заблоцький — колишній директор із будівництва одного з місцевих інтернет-провайдерів, захисник України з 2014-го по 2019 роки, психолог, медаліст, оборонець Донецького аеропорту, врешті-решт єдиний в Україні філателіст, який, перебуваючи на сході, колекціонував шеврони, значки, листівки, марки, конверти. До речі, він написав лист-подяку королеві Великобританії, на який отримав цікаву відповідь. Під позивним “Самітник” він пережив п’ять років на сході. Яка була атмосфера під час оборони Донецького аеропорту, коли вирішив займатися філателією, скільки експонатів налічує колекція – про це та багато іншого ми поспілкувалися з Юрієм Заблоцьким.
Нагороджений грамотою із занесенням у трудову книжку
– Юрію, розкажіть, будь ласка, звідки Ви, коли народилися, декілька слів про родину, сім’ю, де навчалися і яку отримали освіту.
– Я – корінний тернополянин. Мої бабусі та дідусі – також. Закінчив Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти, за фахом психолог, але основний мій напрямок, завдяки якому почав працювати, технічний. До війни був директором із будівництва провайдерської фірми “Біттернет”. Ми займалися оптичними мережами не тільки у Тернопільській області, а й по всій Україні. Донька Катерина закінчила Києво-Могилянську академію в галузі соціології, зараз за кошти Швеції там навчається. Зі всього світу зібрали команду із 20-ти чоловік, яка займається дослідженням кліматичних змін, донька також є її членом.
– А за спеціальністю десь працювали?
– Так, я 5 років пропрацював психологом у центрі соціальних служб для молоді, де провів понад 2000 консультацій. В обласній раді мене нагородили грамотою із занесенням у трудову книжку.
“На війні я був 5 років або 1820 днів”
– Нам відомо, що Ви були учасником АТО, захисником Донецького аеропорту, різних місць, де найактивніше відбувалися бойові дії. Чому вирішили обороняти Україну?
– Перш за все мені було би соромно перед дітьми, що на своїй землі я не можу їх захистити. Вирішив, що піду добровольцем на схід. У 2014 році, коли почалася агресія Росії, прийшов у військкомат, але на той час там навіть комп’ютера не було, охочих служити записували в зошит. У Збройні сили України я не потрапив, відіслали у 5-й окремий батальйон. Спочатку це був український добровольчий корпус “Правий сектор”, а потім українська добровольча армія. Мене призначили командиром роти вогняної підтримки. На війні я був 5 років або 1820 днів. Добровольці – це не окремо взятий підрозділ. Більшість таких батальйонів були у найбільш активних боях. Ми починали від оборони Донецького аеропорту, далі Авдіївська промзона, Широкине та інші місця.
“Але по артилерії, протитанкових гарматах ми були найкращими у цій війні, оскільки в нас був надто великий досвід”
– До цього часу Ви мали якусь військову освіту? Як взагалі тривала підготовка до оборони?
– Ні, військової освіти у мене немає, в армії я теж не служив. Готували до самооборони прямо на місці. Була ситуація, коли командир 5-го батальйону “Чорний” запитав, хто вміє швидко рахувати. Я відповів, що це не є проблемою і він запропонував кудись піти. Ми підійшли до двох 120-х мінометів. Я запитав, що з ними робити, а у відповідь прозвучало: “Це не мої проблеми, тепер вони твої”. З часом по артилерії, протитанкових гарматах, десантних мінометах “Василёк” ми стали найкращими на війні, оскільки у нас був надто великий досвід. Завдяки нашому підполковнику Тимофієву, уродженцю Красноярська, ми навчилися артилерійської справи.
– Якою мовою Ви спілкувалися на сході?
– Виключно українською. Хоча у моєму підрозділі були і білоруси, і грузини, і навіть росіяни.
“Самітник” – мій позивний із часів “Пласту”
– Вас нарекли позивним “Самітник”. Чому саме так?
– Зазвичай позивні самі беруть або їх дають побратими. “Самітник” – це мій позивний із часів “Пласту”. Ми організували пластовий табір, і мені потрібно було у районі Антонівців підготувати дітей до того, аби вони знали, де взяти воду. Мене відправили самого до лісу на 5 діб. Звідси і взявся позивний “Самітник”.
– Коли Ви потрапили на схід, що найбільше здивувало? Які були емоції?
– За 5 років війни на сході я почувався безпечно. Не боявся ходити сам, мене цілком усе влаштовувало. Але зараз, при теперішній політичній владі в Україні, я так безпечно не почуваюся, тому що вона багато допустила помилок, серед місцевого населення сходу йде сильна активація. Хоча моя знайома з Маріуполя, дружина військового, уродженка В. Березовиці, вступила у Донецький університет. Там одружилася і проживала. Саме завдяки їй Маріуполь повернувся під український контроль, оскільки вона висунула пропозицію жителям міста копати окопи, щоби призупинити наступ москалів. Люди погодилися і вийшли копати. Усі магазини, які мали у наявності лопати, віддали від найменшої до найбільшої. Москалі думали, що їх зустрічатимуть із хлібом та сіллю, і здивувалися, коли побачили картину, де все місто копає. Тоді зупинилися і не знали, що робити. Тих два дні вистачило, щоб «Азов» і «Донбас» увійшли в Маріуполь. Моя знайома казала, що станом на 2014 рік на територіях, захоплених Росією, 75% населення за те, щоби бути у складі України. Однак за 7 років війни цей відсоток упав до 50.
– А Ваша донька на сході була?
– Вона до мене тільки приїжджала. На той час волонтерила. В Авдіївці описували те, що люди втратили, – машини, гаражі. Таким чином для місцевого населення вони постачали певну допомогу.
– Не плануєте навчати дітей військової справи?
– Навчати – ні, для цього є більш молодші та справніші люди. Але ми регулярно беремо участь у різних таборах, організаціях. Також я свого часу був членом УНА-УНСО. На цій війні УНСО створила 131-й розвідувальний батальйон, який у складі Збройних сил України воював із самого початку.
“А Путін не зміг зі мною як з українцем розібратися та й як з філателістом не справився ”
– Крім військовослужбовця, Ви відомий як філателіст не лише в Україні, а й за її межами. Коли розпочали займатися філателією, що взагалі колекціонуєте та звідки взялася така ідея?
– Я почав займатися філателією ще з 2010 року. Мій колега, колишній депутат Верховної Ради Юрій Тима, попросив мене на День міста відправити йому листа з Тернополя. Виявляється, у поштових відділеннях всієї України марка зі спеціальним штемпелем ставиться тільки до урочистих дат, наступного дня такої вже не буде. Працюючи у провайдерській фірмі, я подумав, що маю багато знайомих у різних містах України, які б заради мене прийшли у поштове відділення і зробили такі відправлення. Неодноразово брав участь у національних філателістичних виставках, розробляв певні штемпелі, останній для Бережанського історико-архітектурного заповідника.
– Колекціонування – це Ваше хобі. Де Ви зараз офіційно працюєте?
– Працюю старшим науковим співробітником у музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.
– Ви, напевно, єдиний в Україні філателіст, який, перебуваючи в АТО, ще міг колекціонувати штемпелі, листи, шеврони, конверти. Чи не так?
– За 1820 днів, перебуваючи на війні, я отримав близько 1500 поштових відправлень. Як правило, якщо за місяць лист, який прийшов на пошту, ніхто не забирає, то він повертається туди, звідки був відправлений. Я підходив до поштарок і просив їх, аби ті листи вони збирали, а через пів року мені віддали. Так що Путін, по-перше, не зміг зі мною як з українцем розібратися, а по-друге, як із філателістом не справився, тому що не “вибив” у мене ось цього задоволення. До речі, на сході мої бійці дуже любили слухати про філателію, про війну там ніхто не розмовляв.
“Від королеви отримав відповідь із подякою та побажанням миру в Україні”
– Скільки файлів налічує Ваша колекція?
– Важко сказати, оскільки це підрахувати практично не можливо. Я не встиг відсортувати п’ятирічну колекцію, яку збирав під час війни, але приблизно мої зібрання налічують близько 25 000 файлів. До речі, маю лист від королеви Великобританії Єлизавети ІІ, який був відправлений мені як командиру мінометного підрозділу добровольчого українського корпусу “Правого сектора”. На відміну від нашої влади, вона визнавала мене учасником бойових дій на сході.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей лист, який надіслала Вам королева.
– Зимою 2014 року нам на передову привезли 400 флісових светрів королівської пошти Великобританії. І я їй написав, що вона дуже добре дбає про своїх поштарів, бо цей одяг дійсно зручний і теплий. Крім цього сказав, що уніформа їхньої пошти використовується під час війни на сході нашої країни. Від королеви отримав відповідь із подякою та побажанням миру в Україні.
“Одна з найдорожчих речей у філателії – це таборова пошта”
– Що є родзинкою Вашої колекції?
– У мене є багато цікавих речей, які тільки в одному варіанті. Є велика кількість підпільної пошти України, те, що випускала діаспора після війни. До речі, одна із найдорожчих речей у філателії – це таборова пошта. Було таке, що люди в концтаборі надсилали повідомлення, малювали марки на конвертах, і ці листи також у мене є. А у світі вони досить дорого ціняться.
– Крім колекціонування, які ще маєте захоплення?
– Як вже згадувалося, довгий час я пластував, ця робота була пов’язана з юнацтвом, дітьми. У “Пласті” ми створили курінь “Вовча ліга”, через 30 років йому надали прапор, «хресним батьком» якого є я та ще одна досить цікава людина – архієпископ Нестор.
– У майбутньому кому плануєте передати свою колекцію?
– Я над тим ще не задумувався, але така колекція стовідсотково не пропаде. Дещо потрапить у музей, щось донька забере, вона також займається філателією. Ще починаючи з майдану, передала мені велику кількість листів підтримки зі всіх країн світу…
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: захисник Донецького аеропорту, колекціонування, лист від королеви, психолог, учасник АТО, філателіст, шеврони, штемпелі, Юрій Заблоцький
13344