Тернопільська літературна студія «7 герц» діє уже кілька років. Її молодих та амбітних учасників можна побачити на багатьох фестивалях та мистецьких заходах. Тож як народилась ідея об’єднання у Файному місті цих творчих людей, чим дихає «7 герц» зараз, про що мріє, журналісти «Номер один» запитали в ідеолога та засновника студії, поета Юрія Вітяка. Отож..
– Нещодавно літературна студія «7 герц» відзначила маленьке свято. Чула, що Вам виповнилось три роки. Розкажи, з чого починалася Ваша маленька сім’я.
– У нас і справді все розпочалось, як то буває із парами: здавалося б, випадково надибались, розгледіли один в одному споріднену душу, почали частіше зустрічатись у літстудії, віднаходити спільні зацікавлення, заручились обопільною підтримкою і, врешті-решт, стали єдиним цілим. Не хочеться вкотре починати від Адама, втім скажу те, що кожна людина, яка бодай раз приходила в гості на засідання, сповнювала нас чимось незвіданим, навіть тоді, коли очікування від творів не справджувались ні на йоту. Портрети літстудії раніше виглядали дещо по-іншому. Однак через низку, передусім, життєвих обставин з частиною учасників довелося попрощатись, хоча багатьом із них вдалося залишитись на світлинах та відео з читань і, звісно, у наших серцях та пам’яті.
– Мабуть, важко триматися купи, коли учасники студії настільки різні (професія, вік, уподобання)? Здебільшого, такі об’єднання довго не існують. Як Вам вдається бути досі єдиною командою?
– Ще б пак, ми надзвичайно різні. Інколи самому невтямки, що могли настільки зблизитись. Щодо віку, то тут різниці не відчуваємо. Молодші учасники молодять старожилів – ось той письменницький еліксир, що уможливлює чудове самопочуття, бадьорість та повноту сил. Як нам вдається так довго співіснувати? І сам не знаю. Справа, мабуть, у часі, який багато проводимо разом не тільки задля літературного поступу, а й задля розваг. А ще відпочиваємо один від одного. Це теж хороша метода. Як то кажуть, без сварки нема господарки, ми не виняток. Чвари трапляються зрідка і нагадують італійські експресивні сцени, проте через мить усе минає, продовжуємо зосереджуватись на головному.
– У Тернополі доволі часто проходять літературні вечори (в тому числі з Вашою участю). Розкажи, чи є зараз, так би мовити, попит на «молоду» поезію у Файному? Ви знайшли свого слухача?
– Намагаємось долучатися до максимальної кількості заходів, які відбуваються у Тернополі. Чи є попит на «молоду» поезію? Складно відповісти. Направду, інколи гублюся ц здогадках, а чи література взагалі сьогодні є модною? Проте у нас є свої поціновувачі. Це не може не тішити. Як не дивно, але наше місто жваве у плані організації різного виду читань, робимо все, що в наших силах.
– Для вас «7 герц» – це більше хобі чи все ж перспектива вийти на професійний рівень?
– Невпинно працюємо над власними творами, над поступом, тому гадаю, що згодом наші зусилля будуть оцінені належним чином. Напрацювання з’являються з часом, відтак важливо не гаяти його. Щира правда, що література для нас не є грою у слова чи то старим хобі. Вірші – це почерки життя.
– Розкажіть, де (окрім Тернополя) пощастило виступати. Яке місто прийняло найтепліше?
– Виступали у Чорткові, Бережанах, Львові, Києві. Щоправда, часто зосібна. Усюди приймають тепло, та й ми принагідно теж докладаємо зусиль, аби наші літературні гості почувалися в Тернополі як вдома.
– Як гадаєте, що повинен мати поет, аби дотягнутись до рівня сучасних українських метрів літератури? В чому секрет успіху? Ви вже його розгадали?
– Як на мене, просто варто бути собою. Писати про те, що справді відчуваєш і думаєш. Читачі швидко розрізняють вдаваність від правдивості. До того ж необхідно чимало працювати над своїм розвитком, аби бути цікавим.
– Кожен поет, мабуть, вважає одним з найбільших здобутків свою збірку. З рук студії «7 герц» уже багато вийшло книг? Чи Ви не ставите це собі за пріоритет?
– З книгами якось туго. Тим не менше, цей рік став для нас знаковим. Спеціально до третьої річниці з часу появи найменування літстудії презентували антологію «с(Ш)тиль», що є підсумком діяльності. Книга вийшла друком завдяки видавництву «Крок» на чолі з Юрієм Завадським. Опріч того, не так давно у мережі з’явилась і антологія «Сьомий обрій» спільно з кіровоградським об’єднанням «Обрій».
«Студія дає стусанів у потилицю і змушує розвиватися»
– Юро, ти є, так би мовити, гідом студії. Особисто тобі це допомагає у творчій кар’єрі? Не думав, що одиноке плавання принесе більше звершень, ніж спільне? Ти ж несеш відповідальність за всіх…
– Ясна річ, що думка про позастудійність виникала неодноразово. Будь-яке об’єднання, навіть найбільш нетипове, є форматом, хочемо ми це визнавати чи дивимось на такі речі крізь пальці, то вже інша справа. Студія допомагає мені відкривати себе по-новому з появою кожного учасника. Треба вчитися підніматись до його творчого лету, стукати в особистий простір, аби збагнути його бачення світу, осягнути, ймовірно, інше сприйняття письма. У нас панує демократія, тому вдається розвиватись не тільки в контексті спільноти. Студія дає стусанів у потилицю і змушує розвиватись, а не якорить мене. Бути керманичем – вкрай відповідально. Ніхто не вибачає помилок координаторам, повірте.
– Кажуть, що «життя в поета» немає. Такі люди завше знаходять зайнятість «на стороні», аби повноцінно існувати. Натомість вірші прибуток мало кому приносять. Ви у студії поезію розглядаєте як дохід чи ж бо ремесло на все життя?
– Писати за гроші можна. Зокрема, у мене був досвід створення текстів для пісень. Але це, на превеликий жаль, не є вагомою фінансовою артерією, тим паче, така діяльність виснажує, а то й стає осоружною. Тому нам доводиться шукати роботу іншого характеру і розриватись між двома поприщами.
– Справді, в Тернополі частенько влаштовують вечори поезії. Не здається тобі, що подекуди їх навіть забагато і через це з часом люди просто втомлюються від віршів?
– У цьому є доля правди. Саме тому безпосередньо ми влаштовуємо виступи рідше, аби не втомлювати слухачів, бо кожному потрібне затишшя.
– Звісно, про плани… Літо – це пора фестивалів, у тому числі й літературних. Уже спланували маршрут для «7 герц»? Чи це літо присвятите відпочинку?
– Це одні з найкращих років мого творчого життя. Вони повні незрівнянних емоцій. Не знаю, скільки нам ще доведеться бути разом, але хотілося б продовжити цей відтинок часу до безконечності.
Довідка
Літературна студія «Сім Герц» – тернопільське мистецьке об’єднання, засноване 16 лютого 2013 року як реакція на розпад літстудії «87». Угруповання працює в інтелектуальному ключі, культивує принципи елітарної штуки. Чільне місце у творчості авторів займає образність. Тексти тяжіють до експериментального письма, помарковані поєднанням версифікаційних традицій та новаторства, наснажені елементами потоку свідомості, вирізняються фрагментарністю та еліптичністю.
Назва «Сім Герц» постала як абревіатурне шукання із первинним звучанням «Сім Гертс» (студія імені Гертруди Стайн). Присвята авторці поняття «втрачене покоління» зумовлена думкою, що кожна генерація певною мірою є загубленою, кидається з крайнощів у крайнощі з наміром знайти і зайняти певну соціальну нішу. Згодом найменування графічно видозмінилось, почавши позначати особливу частоту текстів.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: 7 герц, Юрій Вітяк
3808