1 грудня виповниться 25 років з дня проведення Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Велику, якщо не визначальну, роль у проведенні референдуму та позитивних його результатах, які вплинули на визнання світом держави Україна,зробили мешканці Тернопілля. Безпосередні учасники тих подій – народний депутат України I-го скликання Володимир Колінець і представник депкорпусу Тернопільської міської ради та старший групи Павло Сливка в інтерв’ю «Номер один» розповіли, як галичанам вдалося зламати стереотип мешканців сходу та півдня тоді ще УРСР.
Передісторія референдуму
Ініціативу провести Всеукраїнський референдум запропонував народний депутат, представник Народного руху України Ігор Юхновський.
– 24 серпня 1991 року депутати Верховної Ради зібралися на надзвичайну сесію і 346 голосами «за» проголосили Акт незалежності України. Цього ж дня ВР прийняла постанову про проголошення незалежності, в одному з пунктів якої було записано: «1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності». З трибуни ВР це запропонував голова Народної Ради І. Юхновський. Він це зробив без обговорення на зборах Народної Ради, які відбувались у цей день декілька разів. Тому цю пропозицію частина членів Народної Ради не підтримала і ми, депутати-радикали, кричали Юхновському: «Ганьба! Зрадник!». Це С. Хмара, Л. Скорик, Я. Зяйко, Ф. Свідерський, я та деякі інші. Мотивували це тим, що Постанова ВР про проголошення Акта Незалежності набуває чинності з моменту її набуття і підтвердження її на референдумі не обов’язкове. Ми тоді добилися оголошення перерви і зібрались на засідання Народної Ради. На ньому Юхновський переконливо пояснив, що тільки після підтвердження Акта Незалежності на референдумі світ визнає Україну як незалежну державу, і закликав нас взяти активну участь у проведенні референдуму. Депутати-радикали задавали йому багато запитань, але в кінці-кінців погодились на прийняття такої постанови. Після перерви вона була прийнята, а ми, депутати, роз’їхалися по округах пояснювати людям необхідність такого референдуму, – пригадує ті буремні події Володимир Колінець.
В унісон з рішенням про референдум Верховною Радою, звернення до тернополян, всіх українців та неукраїнців прийняла і Тернопільська міська рада. Як зазначає Павло Сливка, в ньому, зокрема, мовилось: «У результаті розпаду комуністичної імперії, історія востаннє дає нам шанс здобути свою державність, бути не рабами, господарями у своїй хаті, в якій, як писав велет думки й духу Тарас Шевченко, – своя правда, і сила, і воля. І тую свою правду, славу, силу і волю матимуть не тільки українці, а й євреї, поляки, росіяни, німці, греки, усі, для кого Україна стала Батьківщиною – матір’ю, бо мати однаково ласкава для всіх своїх дітей. Всім вона дає притулок і захист, всіх оберігає від лиха, всім дає благословення на справи добрі… Скажімо «так» незалежності України!».
В авангарді стояв Тернопільський крайовий Рух
– Щоб народ України, а особливо схід і південь сказав на референдумі «Так!», треба було сколихнути всю Україну, і цей подвиг здійснив Народний Руху України, в авангарді якого стояв Тернопільський крайовий Рух. У Києві було створено Центральний штаб з проведення референдуму, який очолив І. Драч. А всеукраїнський рухівський штаб із проведення референдуму очолив наш земляк Василь Турецький. З 31 члена цього штабу 28 були тернополяни, – згадує тодішній активний «рухівець» пан Колінець.
Тернопільська крайова рада НРУ розгорнула бурхливу діяльність.
– Було проведено збори в усіх великих осередках Руху, на заводах і підприємствах області. Відбулася обласна рада голів районних рад НРУ з участю представників партій: УРП, Дем-ПУ, ХДПУ і громадських організацій. Проводилися збори громадськості, на яких обговорювались питання дій «рухівців» у новій ситуації. Співробітники крайових і районних рад Руху, просто «рухівці» та їхні симпатики приїздили у Всеукраїнський штаб, щоб отримати свіжі листівки, плакати, брошури та іншу літературу з питань референдуму. Цю роботу виконувала експедиційна служба Руху. Її оперативність проявилась і тому, що наша Крайова Рада НРУ забезпечувала всіх квитками, з Тернополя йшли автомобілі з листівками та іншою літературою у всі куточки Східної та Південної України. До речі, у Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Києві було надруковано понад 50 мільйонів листівок, плакатів. У нашій області не було сил, якихось угрупувань чи спілок, які б вели контрпропагандистської роботи! – зазначив пан Колінець.
Згідно з розпорядженням Центрального проводу НРУ, Тернопільська область повинна була вести агітаційну роботу в семи областях України. Тернопільський крайовий штаб НРУ на своєму засіданні видав розпорядження про закріплення окремих районів нашої області за цими областями. А саме: Підволочиський, Заліщицький, Лановецький, Шумський проводили розяснювальну роботу у Хмельницькій області, Гусятинський, Чорктівський – у Полтавській, Монастириський, Бережанський, Зборівський – у Дніпропетровській, Теребовлянський, Борщівський – у Кримській, Збаразький, м. Тернопіль – у Запорізькій, Кременецький, Бучацький – у Сумській, Тернопільський, Козівський і м. Тернопіль – у Донецькій.
– Оскільки наших агітаторів спочатку у Східній Україні не впускали до виступів у трудових колективах, представникам Руху Верховною Радою було видано посвідчення про те, що вони є представниками Тимчасової комісії з питань Всеукраїнського референдуму, підписані заступником голови ВРУ І. Плющем. На основі такого документа наших представників реєстрували на виборчих дільницях. Тепер ми вже можемо тільки здогадуватись, який був би результат референдуму в тому випадку, – відзначив Володимир Колінець.
На схід та південь України відправилося 8 депутатських груп
Тернопільська міська рада теж вважала своїм першочерговим обов’язком узяти найактивнішу участь у проведенні референдуму.
– Відповідно до рішення міської ради, було видано ряд розпоряджень міського голови В. Негоди, якими у східні та південні регіони України відряджались одразу вісім груп депутатів, як офіційно говорилося, для обміну досвідом депутатської діяльності, організації на підприємствах, в установах та населених пунктах громадсько-політичних акцій, – зазначив Павло Сливка.
Під час цих поїздок депутати мали багато цікавих зустрічей, непростих розмов із тамтешніми керівниками та пересічними громадянами.
Зокрема, група депутатів на чолі з Павлом Сливкою 22 листопада 1991 року вирушила до Донецька. Офіційно вони їхали в Донецьку міську раду для обміну досвідом роботи з донецькими депутатами. Насправді головним завданням була агітація за голосування за незалежність України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня.
– Крім Донецька, ми відвідали Макіївку, Добропілля, районний центр Ханжонкове, Харцизьк. Поряд з листівками та плакатами на підтримку Акта проголошення незалежності України нас зустрічали плакатами, на яких було написано: «Требуйте референдума об обьединении Украини, Белоруссии, России. А на референдуме 1 декабря голосуйте «Нет»». Були і листівки аналогічного змісту. Обстановка була тривожною. Вороги української державності лякали донеччан переділами кордонів, митницями, необхідністю отримання віз для виїзду в Росію, розвалом господарських зв’язків з Росією, загрозою паралічу господарства Донеччини через нестачу нафтопродуктів. Такі настрої домінували і серед більшості депутатів Донецької міської ради, на сесії якої мені довелося виступити. Нашу групу зустріли спочатку насторожено, частина – навіть вороже, – продовжує розмову пан Сливка.
Розповів Павло Сливка і безпосередньо про роботу в колективах та організаціях.
– В інституті гірничої промисловості з нами була народна артистка України Яблонська, яка прибула в Донецьк із групою митців з Києва. Тривалі дискусії точилися на заводі «Норд». Врізались у пам’ять слова генерального директора заводу В. Ландика (пізніше – віце-прем’єр України): «За Україну ми проголосуємо, але вас, «рухівців», я би ставив до стінки». Пам’ятною залишилася участь у багатотисячному мітингу в Добропіллі. Спочатку аудиторія зустріла групу агресивно, але після наших виступів обстановка змінилася. Депутатів ще довго розпитували про життя на Тернопільщині, запрошували в гості. Побувала група і в передвиборчому штабі кандидата у Президенти В. Гриньова, який розміщувався в приміщенні об’єднаного страйкому гірників Донеччини.У приміщенні страйкому виявили антиукраїнські листівки, які закликали сказати на референдумі «Нет!» незалежній Україні. Тут була також велика партія листівок, виготовлених у Донецьку для антиукраїнських сил Криму. Тільки після погрози звернутись у Центральну виборчу комісію та всеукраїнський штаб із проведення референдуму голова об’єднаного страйкому Сергій Тулуб (колишній заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони, а перед тим міністр палива та енергетики) розпорядився знищити листівки. У присутності наших депутатів та депутата Донецької міськради, якого ми запросили, антиукраїнські листівки було спалено, – зауважив П. Сливка.
Хвилюючою для наших земляків була зустріч в єдиній на Донеччині українській СШ №65. Вчителі та учні школи вже побували на Тернопільщині під час Різдвяних та Великодніх свят. Про це вони писали у шкільних творах. Ось уривки з учнівських творів. Олеся Мельниченко, учениця 7 класу, написала: «Я зрозуміла, що Західну і Східну Україну не можна розділити, як не можна розділити сім’ю. І що б не друкували в наших газетах, що б не говорили по радіо і телебаченню, я нізащо не повірю, що на Західній Україні люди бажають зла іншим».
Але не на всіх підприємствах та установах Донеччини вдалося виступити тернополянам.
– Депутатів не допустили виступити перед курсантами військово-політичного училища, хоча заступник голови міської ради Бичков попередньо домовився про це. Начальник училища нам прямо заявив, що «бандеровцев с Западной Украины он не пустит на территорию училища». Не вдалось виступити і на шахті імені Засядька, бо без директора Ю. Звягільського (перебував у Києві) нас не пропустили на територію шахти. Ці два прикрі епізоди свідчать, що в Донецьку були потужні сили, які не хотіли проголошення незалежності. Але донеччани проголосували за незалежність, бо, як писала у своєму творі учениця 9 класу СШ №65 Донецька Інна Володарська, «на Тернопільщині я зрозуміла, що не має, не повинно бути України Західної та Східної, Україна повинна бути єдина і незалежна», – згадує Павло Сливка.
98,76% мешканців Тернопільщини проголосували за Незалежність України!
Діяльність тернопільського громадянського активу (і ряду інших) виявилась такою значною, що навіть у найкращих снах не гадалося, що понад 90 відсотків голосів віддадуть за незалежну Україну.
Виборці нашого краю зайняли перше місце за відсотком голосуючих, які підтвердили Акт Незалежності України, – 98,76%. На другому місці Івано-Франківщина – 98,42%, на третьому – Львівщина – 97,46%. У Луганській області за незалежність проголосували 72,6%, у Дніпропетровський – 90%, в Криму – 54%. Натомість найкращу організованість і активність на референдумі проявили громадяни і мешканці Борщівського, Бучацького і Заліщицького районів, де взяли участь у голосуванні понад 99% виборців.
– Підводячи підсумки референдуму, відомий громадсько-політичний діяч Іван Драч сказав: «Шановні пані та панове! Якщо Ви думаєте, що столиця України в Києві, ви помиляєтесь. Столиця України – в Тернополі!» Тим самим він відкреслив роль Тернопілля в успішному проведенні референдуму, – резюмував Володимир Колінець.
Віталій Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: референдум, тернопіль
3811