Головна олімпійська надія Тернопільщини у греко-римській боротьбі
Тернопільщина здавна славилася своїми борцями греко-римського стилю. Тернополянин Андрій Антонюк став бронзовим призером чемпіонату Європи серед молоді до 23 років. Цей результат дозволяє розглядати нашого земляка серйозним конкурентом на місце в дорослій збірній України. Більше того, вже зараз фахівці називають Антонюка головною олімпійською надією Тернопільщини у греко-римській боротьбі. В ексклюзивному інтерв’ю «Номер один» Андрій Антонюк розповів про свій тернистий шлях до європейського подіуму та поділився планами на майбутнє.
У 18 років – віце-чемпіон світу
– Андрію, пересічні читачі мало обізнані з тобою. Розкажи коротко про себе і твої перші кроки в боротьбі?
– Народився я в Тернополі. На боротьбу записався у 10 років. Приблизно чотири місяці займався у тренера Сергія Сагури в ЗОШ №26. Згодом тренувався в ЗОШ №23 у наставника Андрія Телебана.
– Чи займався в дитинстві іншими видами спорту?
– Ні, одразу пішов на боротьбу і в ній залишаюся до сьогодні. Мій старший брат, Олександр, займався боротьбою і я пішов по його слідах.
– А як батьки поставились до твого захоплення?
– Коли мені було 10 років, батьки померли, тому не можу сказати про їхнє ставлення до мого вибору. Це були мої перші кроки в цьому виді спорту, і батьки вважали боротьбу як одну з дитячих забавок сина. Після трагедії, яка сталася в родині, ми з братом жили і навчалися в сиротинці.
– Чи не заважали навчанню заняття спортом?
– Скажу чесно, вчитися я не любив, подобався лише урок фізкультури. Однак у сиротинці так був побудований навчальний процес, що ти повинен був відвідувати уроки, виконувати домашні завдання, а лише потім, ближче до вечора, йшов на тренування. Тому не було такого, що я пропускав уроки, хіба їздив на змагання. Але оскільки був гордістю сиротинця, постійно привозив медалі та грамоти, тому вчителі ставились до мене з певною поблажкою.
– Якими були перші твої серйозні змагання?
– Вигравши першість України серед кадетів (до 16 років), отримав право на участь у чемпіонаті Європи в Сараєво (Боснія та Герцеговина). Там зайняв п’яте місце. Спершу виграв дві сутички, потім програв вірменину, а далі – ще й турку.
– Потому ти вже постійно їздив на світові та континентальні чемпіонати?
– 2013 року здобув друге місце на чемпіонаті світу серед молоді (до 20 років), який відбувався у столиці Болгарії – Софії. На шляху до вирішальної сутички переміг трьох суперників – білоруса з кавказьким корінням Бердиєва, двічі призера Азійських ігор Ширдакова з Киргизстану та азербайджанця Алієва. На жаль, у фіналі далася взнаки втома і я поступився вірменському борцю Чаляну. За всю сутичку, яка тривала повних шість хвилин, вірменин не зробив жодного технічного прийому, а всі бали набирав завдяки тому, що виштовхував мене за килим. У 2014-му в мене ще був чемпіонат Європи серед юніорів (U-20) у м. Катовіце (Польща), де я посів п’яте місце, програвши грузину за вихід у фінал та турку за третє місце. І того ж року їздив на чемпіонат світу в Хорватію, де виступив невдало, програвши вже на ранній стадії змагань вірменину. А в 2015 р. брав участь у чемпіонаті Європи (U-23) у м. Вальбджих (Польща), де теж залишився за межами подіуму.
У сутичці за «бронзу» переміг господаря килима
– Андрію, ти щойно повернувся з Угорщини з чемпіонату Європи (U-23), де здобув «бронзу». Яка з сутичок була найважчою?
– Сутичка за третє місце. У ній довелось боротися з місцевим атлетом Петером Нагі. Це був дійсно борець хорошого рівня, який мав ще й шалену підтримку рідних вболівальників. На щастя, суддя якісно обслуговував сутичку і в підсумку я переміг (5:4) та здобув бронзову нагороду. Загалом на килимах Угорщини провів чотири сутички. У першій зустрічі здолав молдаванина Бурдуя, у другій переміг турецького борця Акбудака. На жаль, у півфінальному матчі пропустив дві технічні дії від шведа Кессідіса, що дало змогу супернику пройти до фіналу і там перемогти, я ж боровся за «бронзу».
– Що стало головною причиною поразки від шведа, адже скандинавська школа боротьби ніколи не була на провідних ролях?
– Правду кажучи, недооцінив суперника. Попередні перемоги шведа не були яскравими, тому дещо розслабився. Незважаючи на те, що тренер Віталій Ліщинський постійно нагадував, що потрібно до кожного суперника відноситись серйозно, я ж перед півфінальною сутичкою зі шведом запитував його, з ким буду боротися у фіналі. Деяка самовпевненість мені й завадила. Я пропустив два кидки і достроково поступився (0:8).
– Чи можеш назвати фірмовий прийом Андрія Антонюка?
– Кидок прогином, який пропустив від шведа, і є моєю «коронкою». Зокрема, цей прийом на 4 бали у першій сутичці з молдаванином визнали одним із кращих на турнірі. Тому мені подвійно прикро, що в боротьбі зі шведом ці прийоми виконав не я, а суперник. А загалом тренери багато працюють над моєю технікою. Здебільшого починаю поєдинок із розвідки, а далі включаю швидкості і миттєво проводжу кидок або ж інший прийом на краю килима.
«Участь в Олімпіаді потребує самопожертв»
– На лаврах, очевидно, спочивати не будеш. Які у тебе наступні старти?
– На червень заплановано першість України, яка стане відбірковим на дорослий чемпіонат світу в Парижі. Участь у ньому для мене – головна мета у цьому році. Тільки перемога на внутрішніх змаганнях дає право поїхати у Францію. Окрім того, в листопаді у Польщі ще буде світовий чемпіонат (U-23), путівку на який я фактично отримав своїм виступом в Угорщині, але ходять розмови, що можуть змінитися правила, тому, можливо, доведеться проходити додатковий відбір.
– Після твого угорського успіху все активніше піднімається тема «Антонюк і тернопільська олімпійська надія».
– Якщо раніше на подібні слова не звертав особливої уваги, то саме після чемпіонату Європи в Угорщині зрозумів, що можу поборотися за олімпійську ліцензію. Для цього потрібна, по-перше, певна самопожертва. Коли мої друзі, скажімо, йдуть на дискотеку чи в бар, я маю вдома відпочивати, і навпаки, коли ще всі сплять, зранку йду в зал на тренування. І так з дня в день, з року в рік. По-друге, маю стати кращим в Україні у своїй ваговій категорії, щоб поїхати на ліцензійні турніри, які для наступної Олімпіади розпочнуться наприкінці 2019 року з чемпіонату світу. На перший погляд, комусь може здатися, що до цих стартів ще багато часу. Однак до всього потрібно професійно підходити і вже сьогодні планувати кожен змагальний рік, що й намагаються робити мої тренери Андрій Телебан та Віталій Ліщинський.
– Хто в Україні у твоїй категорії нині номер один?
– На останньому чемпіонаті України серед дорослих я був другим, поступившись у вирішальній сутичці Ярославу Фільчакову з Харкова. Однак незадовго в нас були ще одні змагання (до 23 років). Їх я виграв і у фіналі переміг саме харків’янина. Тому можна говорити, що з молодої плеяди борців я і Фільчаков є лідерами у ваговій категорії до 80 кг. Водночас не потрібно скидати з рахунків досвідченого та титулованого борця Дмитра Пишкова.
«Перед змаганням скидаю до 5 кг»
– Чи часто тобі доводиться зганяти вагу або, навпаки, добирати?
– Зараз перед стартами зганяю приблизно до п’яти кілограмів. Організм, звичайно, виснажується, адже це є певним стресом, але якщо правильно підійти до цього процесу, то за один день після набрання потрібної ваги можна відновитися. Можливо, з часом подумаю про перехід до більшої вагової категорії, але поки бачу себе саме у категорії до 80 кг, тим більше, що вона має стати олімпійською.
– Яку роль у боротьбі відіграють біоактивні добавки тощо?
– Коли готуєшся до відповідальних змагань, щодня тренуєшся до п’яти годин. Тоді борець отримує високі навантаження на суглоби, серце і більшість внутрішніх органів. За допомогою добавок це все потрібно підтримувати.
– А достатньо забезпечений цими препаратами чи доводиться купувати за власний кошт?
– Проблеми є. Гроші на препарати виділяють, але вони бюджетні і їх отримання потребує тривалої процедури. Тому часто доводиться необхідні препарати купувати самому, а ті, що згодом видадуть, використовую на підготовку до інших змагань.
Віталій Попович
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Чи створено в Тернополі належні умови для занять боротьбою?
– Я тренуюся в «Спартаку» і особисто для мене там створено всі умови, щоб якісно тренуватися. Ходять розмови, що у приміщенні Тернопільського замку, де розташована борцівська школа, планують зробити музей міста. Ця будівля – історична пам’ятка, тому борці не проти перейти в інше приміщення, водночас нам пообіцяли, поки не знайдуть альтернативної заміни, нас ніхто чіпати не буде.
– Чи можна, займаючись професійно боротьбою, заробити собі на безбідне життя?
– Дивлячись, який зміст вкладати у слово «безбідне». Скажімо, купити житло за призові від європейської «бронзи» чи світового «срібла» я не можу, тому й досі живу з братом в однокімнатній квартирі. Водночас дані результати дозволяють протягом наступного року отримувати державну стипендію.
– А чи є у нас люди, які допомагають борцям?
– І мені, й обласній борцівській команді значну допомогу надає віце-президент Федерації греко-римської боротьби Тернопільщини, власник ВАТ «Бровар» Степан Матвійович Троян. Зокрема, він спонсорував поїздку до Угорщини тернопільської делегації, яка підтримувала мене, і не в останню чергу завдяки їм я здобув призове місце. Також пан Степан виділяв кошти на підготовку до цих змагань. Є, звичайно, ще й інші небайдужі люди, які також (щоправда в меншій кількості) фінансово долучаються до підтримки тернопільських борців.
– Боротьба для тебе – це й улюблене захоплення, і роботи, однак, напевно, десь навчаєшся?
– Так, я є студентом Тернопільського економічного університету, де навчаюся на третьому курсі. Приємно, що керівництво вузу та одногрупники постійно мене підтримують, радіють моїм перемогам на борцівському килимі.
– Жіноча половина твоїх вболівальників цікавиться, чи зайняте серце Андрія Антонюка.
– Дівчини немає, але моє серце поки зайняте… боротьбою! Був певний період, коли доводилось розриватися між тренувальними зборами і домом. Це не дозволяло мені сконцентруватися, почалися невдачі на килимі. На сьогодні для себе вирішив, що на першому місці – спорт, адже поставив перед собою амбітні завдання. Всьому свій час…
БІОГРАФІЯ
Народився Андрій Антонюк у 1994 році в Тернополі. Ази боротьби почав вивчати у ЗОШ №26. Потім удосконалював майстерність ДЮСШ №3 та згодом КЗ ДЮСШ з греко-римської боротьби. Представляє обласну ШВСМ, студент ТНЕУ. Майстер спорту України міжнародного класу. Віце-чемпіон світу серед юніорів (2013 р.), бронзовий призер чемпіонату Європи серед молоді (2017 р.), срібний призер чемпіонату України серед дорослих (2016 р.).
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418