У Бережанах відбувся «Ференц-фест»!
І знову Тернопільщина вирушила у мандри – в області відкрили новий туристичний сезон. Традиційно першими стали Бережани, місто, розташоване на березі Золотої Липи, місто, що має і свій Рай, і «Чортів камінь». Отож 6-7 травня тут уже вдруге відбувся фестиваль «Ференц-фест». Символічно, що на зміну фестивалю «Бережанський замок» прийшло свято на честь нащадка відомих Трансільванських князів, борця за незалежність Угорщини – Ференца ІІ Ракоці.
Угорський танець Бережан
– Історія України, Угорщини, Польщі та Словаччини тісно пов’язана з іменем славетного угорця Ференца ІІ Ракоці, який з 1702 до 1703 року жив і працював у Бережанах, – нагадав міський голова Бережан Володимир Музичка. – Саме у нашому місті він написав свій знаменитий «Маніфест» (так звану «Бережанську відозву») та закликав угорський народ до повстання проти австрійського панування.
Не випадково цьогоріч організатори вирішили розширити географічні кордони фестивалю і запросили вірменську громаду.
– По суті, вірмени є ровесниками Ракоці, бо оселились у Бережанах приблизно у ХVIII ст., – розповів краєзнавець Сергій Ткачов. – Ми ще хотіли запросити кримських татар, тому що у присілку Бережан – в Адамівці дійсно жили татари, щоб вони приготували справжню каву. На жаль, наразі не вдалося. Але надалі хочемо залучати польську, єврейську громади, щоб показати Бережани як дійсно мультикультурний центр, і не тільки з акцентом на історію, а й зі сподіваннями на молодь. Тому фестиваль і називається молодіжний мультикультурний: у другій половині обох фестивальних днів виступали молодіжні гурти, щоб молодь через сучасні ритми зрозуміла історію і понесла її далі.
Тим часом на галявині, посередині напівзруйнованих, але все ще могутніх веж і стін, розташувались народні умільці та творчі колективи. Майстри виставляли старовинні та власноруч виготовлені вироби: вишиті сорочки й рушники, кераміку, солом’яні капелюхи. На тлі посірілої від часу каплиці у риштуванні яскравим птахом дивували домотканні килими з приватної колекції Сергія Ткачова. А під ними з приладдям для ткацтва розташувалась представниця київського просвітницького центру «Вирій» Дарина Алексєєнко з доньками Аглаєю та Соломією і проводила майстер-клас із ткацтва. Виявляється, виготовити вручну пасочок до крайки не так вже й складно!
Поки дівчатка осягали секрети сновигання човника та ниток, чоловіки роздивлялися скульптуру, створену Ліландом Беті зі старої бережанської липи, яка, на його думку, і символізує давні Бережани. Що характерно, митець використовує лише сухі дерева, таким чином надає їм друге життя. «Я не диктую правила красі і не намагаюся контролювати процес творення. Стараюся дослухатись до краси і цінувати її. Скульптура не повинна бути однозначною. Кожна людина має побачити в ній щось своє», – зазначає Ліланд Беті.
Підійшов до роботи і сивочолий чоловік з довгими вусами, вбраний у білу, з широкими рукавами сорочку, з широким шкіряним паском, прикрашеним металевими цвяшками. Як з’ясувалося, пан Егер завітав у Бережани з Угорщини. Він є активним учасником фонду Ференца ІІ Ракоці та вивчає повстання куруців. Крім того, він гончар, а який майстер пройде повз роботу іншого умільця?
Та раптом, ніби з повітря, виникає постать дівчини у чорному. Анжеліка-мольфарка, на фестиваль приїхала з Карпат. «Я нащадок давнього роду цілителів і мольфарів, свій дар отримала від бабусі. Сьогодні буду розповідати людям, як можна стати щасливим», – каже дівчина. Що ж, у ХVIII ст. вірили в астрологію та чаклунство, довірялись знахарям, може, Ференц ІІ Ракоці заради перемоги також звертався й до мольфарів?
Та поки у легендарних стінах лунає сміх та українські мелодії, повітря наповнюється ароматами шашлику і бограч-гуляшу. Бажаючі вже з нетерпінням чекають на дегустацію страв національної вірменської та угорської кухні.
Неохоче розходились гості, і кожний забирав з собою гарний настрій і спогади про загадкового та волелюбного Ференца.
Любовний трикутник вигнанця
Хто ж він такий, аристократ, який владу проміняв на вигнання, красуню-дружину – на поневіряння, єдиного сина – на смерть? Насамперед Ференц ІІ був сином свого батька, Ференца І, та Ілони Зріні. Так, тієї самої княгині-красуні, яка після страти батька та смерті чоловіка вийшла заміж за керівника руху куруців проти Австрії та незалежність Угорщини Імре Текелі. Проте вона не здалася і після його арешту. Це були жорстокі часи. Австрійська армія захопила Ужгородський замок та оточила Мукачеве. Майже рік трималися захисники Мукачівського замку. Щоб підняти дух воїнів, Ілона Зріні виходила на бастіони з 10-річним сином Ференцом ІІ, водила його до поранених воїнів і родин загиблих, загартовуючи сина для майбутньої політичної боротьби.
Однак після капітуляції хлопця назавжди розлучили з матір’ю та сестрою і відправили в єзуїтський коледж у Чехії. Він отримав прекрасну європейську освіту. В Німеччині Ференцу присвоїли гучний титул «імперського князя», він одружився з герцогинею Амалією Гессен-Рейнфельз, німецькою принцесою, яка пов’язана кровними узами з французьким королівським двором, що для Ракоці мало великі політичні наслідки. У 1692 р. він очолив комітат Шарош і почав готувати повстання в Угорщині. У пошуках надійних союзників Ференц ІІ Ракоці почав таємно вести переговори з монархом Франції Людовиком XIV. Змову розкрили, Ракоці арештували і посадили у фортецю Вінер-Нойштадт, що під Віднем, де 30 років тому стяли голову його діду, Петру Зріні. Було очевидно: Трансільванського князя чекає смерть. Та завдяки своїй вагітній дружині, Ракоці вдалося втекти із в’язниці та виїхати до Польщі, а звідти – до Бережан.
– З лютого 1702 р. по травень 1703-го Ференц ІІ Ракоці перебував у Бережанському замку, – розповів завідувач науково-дослідного відділу Державного історико-архітектурного заповідника м. Бережани Володимир Парацій. – Оскільки власник замку, на той час великий коронний гетьман, воєвода руський Адам-Микола Сенявський підтримував політику французького короля, а його дружина була близькою подругою дружини польського короля, француженки за походженням, Марисеньки. Цілком можливо, що саме тому Ференц ІІ Ракоці в якості військового інженера разом зі своїм соратником, власником Ужгородського замку Міклошем Берчем, понад рік і перебували у Бережанах. Хоча вже перебуваючи у вигнанні, у своїх мемуарах Ракоці зазначав, що його предки були у родинних стосунках із Сенявськими.
Так от, у замку 27-річний Ференц ІІ Ракоці не тільки переймався політикою, написав і видав «Маніфест», а й досить гарно проводив час із дружиною гетьмана, 33-річною Ельжбетою Сенявською. У 2015 р. в Польщі видали дослідження, присвячене цим стосункам, де чітко вказується, що у результаті в 1703 р. народилася дівчинка, але дитина невдовзі померла. Відомий український дослідник Стефан Томашівський зазначав, що Ельжбета Сенявська не прагнула статусу вірної жени. На відміну від багатьох аристократок, вона не сиділа за рукоділлям, але знала чотири мови та вела досить активну політичну діяльність, багато часу проводила у поїздках, супроводжувала чоловіка у військовому поході та в інших поїздках. Збереглось приблизно 150 листів її особистого листування з Петром І. Найцікавіше, що у 1707 р. московський цар про свою згоду допомогти Ракоці та надати 12-тисячне війська написав не молодому Трансільванському князю, а Ельжбеті Сенявській. Тобто визнав її посередницею. Більше того, коли того ж року Ференцу ІІ Ракоці запропонували очолювати польський престол, Ельжбета у листі до свого чоловіка, який також претендував на польську корону, радила відмовитись від цих намірів, погрожуючи розлученням. Це свідчить, що між ними були надзвичайно цікаві, до кінця не зрозумілі стосунки, констатує історик.
Із подружжям Сенявських Ференц ІІ Ракоці зустрівся ще раз у 1711 р. в Ярославі (нинішня Польща), коли Адам-Микола опинився між двома правителями: московським царем Петром І та польським королем Августом ІІ. Третім учасником зустрічі був Ференц ІІ Ракоці. Коронний гетьман запросив правителів Польщі, Трансільванії та Московії бути хресними їхньої дочки. Те, що один із них католик, а інший – православний, його не цікавило, Сенявський переймався лише політикою. Зрештою, і троє монархів приїхали на хрестини не до простої людини, а представника старовинного роду, який уособлював військово-фінансову міць Речі Посполитої. Про цей факт відомо з їхнього листування та дослідницької літератури.
Та вже наступного року Ференц ІІ Ракоці змушений знову переховуватись: деякий час він жив у Москві, сподіваючись на військову підтримку Петра І, потім виїхав до Англії, звідти – до Франції, зрештою, як і його мати, переїхав до Стамбула (Туреччина), все ще сподіваючись за допомогою султана відновити свою владу в Трансільванії. Але після укладення австрійсько-османського договору це стало нереально. До речі, перекладачем Ференца ІІ в Османській імперії був Ібрахім Мутеферріка – мусульманин угорського походження, першодрукар ісламського світу, автор «Мемуарів про угорську війну». Чи не він підказав князю сісти за власні мемуари? Помер Ференц ІІ Ракоці 8 квітня 1835 року…
Жанна Попович
Історична довідка
Перша письмова згадка про давньоруське поселення Бережани датується 1375 р. Тоді князь Владислав Опольський віддав ці землі боярину Васькові Тептуховичу. Але в 1530 р. польський король Сигізмунд І Старий подарував Бережани з околицями руському воєводі, пізніше – великому коронному гетьману Миколі Сенявському (1489-1569 рр.) та надав статус міста і Магдебурзьке право. Було затверджено герб міста – золотий олень на синьому тлі.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417