Актор, артист розмовного жанру, соліст Тернопільської філармонії Андрій Оленин став володарем Гран-прі музичного фестивалю імені Георгія Гершвіна, який наприкінці червня пройшов у Польщі. Представники України вперше брали в ньому участь й одразу здобули головний приз. Андрій Оленин виборов першу премію, а разом з нею – грошову винагороду в розмірі 5000 злотих.
Важка дорога до Гран-прі
Музичний фестиваль втретє відбувався у містечку Зомбкі поблизу Варшави. Він оригінальний у своєму роді, адже це конкурс молодих виконавців творів із мюзиклів.
- приурочений він відомому американському композитору Георгію Гершвіну, який прожив тільки 39 років, але залишив по собі величезний музичний спадок. Цікаво те, що Гервшін – син українських емігрантів.
– Так сталося, що за добу до початку конкурсу його засновник та головний натхненник, знаний польський режисер, актор театру і кіно Марек Висоцький, у важкому стані потрапив у реанімацію з інсультом. На перше моє запитання до його дружини Юлії: «Що, конкурсу не буде?», вона відповіла: «Конкурс буде за будь-якої ситуації!» Марек до нього професійно підготувався. Усе було готове: від фонограм до оформлення, від сцени до звуку. Під час конкурсу та на його закритті всі молили Бога, щоб Марек Висоцький якомога швидше видужав, – розповів член журі фестивалю, тернополянин Борис Маланюк.
Заявки на конкурс подали 86 учасників. Попередньо прослухавши плюсові фонограми, журі обрало 17 кращих, три з яких українці і всі з Тернопільщини.
– До Польщі поїхали соліст обласної філармонії, тернополянин Андрій Оленин та Марина Грабовецька – уродженка Заліщиків, яка саме закінчувала Чортківський педколедж, де здобувала фах…вчителя англійської мови і літератури. На жаль, ще одній нашій учасниці, Марії Гайді з Бучача, призначили випускний екзамен у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника (акторський факультет) і вона в останній момент змушена була відмовитись від участі в конкурсі,– повідомив пан Маланюк.
Спершу на учасників конкурсу чекало закрите прослуховування, яке відбулося у місцевому будинку культури.
На ньому журі відібрало 11 співаків для гала-концерту. Серед них було 9 поляків і двоє українців. На прослуховуванні дехто співав одну пісню, а декого журі просило заспівати дві. Марина Грабовецька трішки перегоріла на закритому прослуховуванні, при тому що в неї були важкі твори – “Sunny» («Санні») з репертуару «ABBA» і “Summertime” («Колискова») Георгія Гершвіна. Всі відзначили, що в Марини – великий потенціал, її включили до фінальної одинадцятки, але в число переможців вона не потрапила. А всіх здивував наш Андрій Оленин. Спершу він виконав англійською мовою пісню Тоні «Марія» з мюзиклу «Вестсайдська історія» композитора Леонарда Бернстайна. Причому зробив це настільки вдало, що його одразу віднесли до трійки потенційних переможців, – зауважив Борис Маланюк.
Але на цьому тернопільський співак не зупинився. Він підготував ще одну пісню, яка виявилась визначальною для нього на конкурсі.
– Ми зробили хід конем, запропонували на розсуд членам журі популярний твір Джеррі Бока – пісню Тев’є «Якби я був багатий» з мюзиклу «Скрипаль на даху». Найцікавіше те, що я заспівав її на польській мові. Із 16 виконавців тільки я і одна полька співали польською, всі решта – англійською. Навіть члени журі були здивовані, чому це їхні земляки не співають рідною мовою, а ламаною англійською, а тут українець це зробив. Також великим плюсом було те, що я не тільки заспівав дуже чисто, потрапив, як кажуть музиканти, у всі ноти, а ще й зіграв уривок із мюзиклу. Це була маленька вистава, чого не вистачало іншим учасникам конкурсу. Професори консерваторії, знані актори і режисери не приховували свого захоплення, – зізнався Андрій Оленин.
Борис Маланюк розповів, як, незважаючи на позитивні відгуки поляків, було не просто переконати членів журі вивести тернополянина на перше місце.
– Ми стартували з третього місця, потім вийшли на друге, що теж було б непоганим результатом. Однак я набрався наглості і почав переконувати, що Андрій заслуговує на перше місце. Щоб це сталося, потрібно було отримати підпис одного члена журі. І тоді я поступив хитро. Для переможця конкурсу, серед іншого, було передбачено безкоштовне трирічне навчання у вищій вокальній студії Варшавської академії мистецтв, яке вартує 12 тисяч злотих. Зрозуміло, що Андрій не поїхав би на це навчання, бо в нього вже є вища освіта. І я запропонував, у разі, якщо Гран-прі буде в Андрія, віддати це право одному з учасників конкурсу – поляку, який не дотягував до трійки кращих, але дуже хотів учитися. Всім членам журі сподобався такий жест української сторони. А голова журі сказав: «Ти подивися, як Борис усе розклав, поклав нас на лопатки, ми вже не маємо чим крити». І додав: «Пиши: Україна перемогла!» – поділився секретом голосування на конкурсі Борис Маланюк.
Вже до гала-концерту, який відбувався під відкритим небом перед глядачами та телебаченням у парку імені Шуберта, члени журі визначились із володарями премій, але тримали все у секреті, тому, виходячи на сцену, ніхто з учасників конкурсу не знав, яке місце зайняв. На гала-концерті Андрій виступав під п’ятим номером, а Марина – четвертою.
– Наш земляк вирізнявся від усіх – красивий, високий молодий чоловік у фраку та метелику. Для фіналу ми обрали пісню мюзиклу «Скрипаль на даху», яку Андрій виконав на одному диханні. Коли почали нагороджувати, то спершу учасник отримав третю премію, потім – другу. Залишилося лише Гран-прі, багато учасників без нагород сподівалися, що саме вони будуть його володарями. І ось ця незабутня мить, коли ведучий оголосив тернополянина Андрія Оленина переможцем! – передає неповторні емоції пан Маланюк.
«Я – актор!»
Андрій Оленин, який прославив Тернопіль, люб’язно погодився розповісти про свою творчу кар’єру.
– Народився я в Тернополі, навчався у 5-й школі після якої вступив до Тернопільського педуніверситету на театральний факультет до професора, народного артиста України В’ячеслава Хім’яка.
– Тобто Ви бачили себе актором, а не співаком?
– Співати почав пізніше, ніж став актором. Думав, що буду актором драматичного театру. Завжди любив читати поезію, мені це добре вдавалося. Однак пішов на роботу в обласну філармонію. А покликав мене туди, ще коли я був студентом третього курсу, Ярослав Лемішка, котрий викладав мені у вузі вокал. Сталося це у… Запоріжжі на вокзалі після вокального конкурсу, в якому я переміг. Тим не менше, моя мрія стати актором здійснилася. У нашому театрі ставили «Запорожця за Дунаєм» і мене затвердили на роль Сультана. У драматичному театрі я на разових спектаклях попрацював чотири роки. Однак у 2017-му зі мною не продовжили контракту. Для мене було боляче це дізнатися. Я завжди говорив, у тому числі директору філармонії, що я – актор і хочу бути в театрі. Я люблю свою роботу соліста та ведучого філармонії, здавалося б – вершина бажань, достойна робота, але в душі у мене – театр!
– А як батьки сприйняли Ваше захоплення театром?
– Батьки до професійної музики відношення не мали. Звичайно, коли я сказав у 9 класі, що хочу йти в театр, то це викликало непорозуміння, мовляв, ти – чоловік і маєш годувати сім’ю. Чомусь був такий стереотип: якщо ти йдеш навчатися у педагогічний, то не зможеш годувати сім’ю. Мама мріяла, щоб я був лікарем. І в принципі, я був не проти. Тоді мама хворіла, лікарні витягували багато грошей. У мене була мрія: коли лікуватиму людей, то не буду брати хабарів. Але в 9 класі мене «перемкнуло» і вже в родині не сперечалися з моїм вибором. Більше того, слухаючи мої постійні монологи, найпершим і найдорожчим критиком була саме мама. Хоча вона не знала театральних законів, але за інтуїцією визначала неточності. Так я два роки (10-11 клас) готувався до вступу у театральний університет.
– Але Вас туди так і не взяли…
– Готуючись до вступу в Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, в мене був запасний варіант – духовна семінарія. Ще до екзаменів я їздив на прослуховування до Богдана Ступки і йому сподобався, він мене вже мав брати у вуз. Однак, коли ішли вступні екзамени, Ступка захворів і курс набирав Богдан Бенюк, який сказав, що у мене писклявий голос, притому пропонував іти на диктора. Я ж не хотів бути диктором, а бачив себе актором, і нічним поїздом повернувся до Тернополя, щоб наступного дня здавати екзамени в місцевому педагогічному університеті. На щастя, там вони були на день пізніше, ніж у Києві. Дякувати Богу, мене взяли. Згодом я зрозумів, що абсолютний актор має добре говорити, танцювати, грати і… співати. Так я вдруге поступив до педуніверситету, але вже на вокальний факультет. І мав щастя мати таких наставників, як В’ячеслав Хім’як та Ярослав Лемішка, котрі зробили мене тим, ким я став у мистецтві.
– Назвіть твори, які вирізняють Андрія Оленина серед інших співаків.
– Cолістом філармонії я є півтора року, тому в моєму послужному списку ще немає дуже багато творів. Але, судячи з останніх концертів, у тому числі і сольного із симфонічним оркестром, глядач позитивно сприйняв мене і мені самому сподобався твір «Королева» на вірш Єсеніна і музику Подельського. Я перший в Україні, хто виконав його українською мовою. Дехто говорив: «Андрію, ти – академічний співак, а співаєш естрадну пісню!» Але це не естрада – це легкий, але при тому вражаючий твір. Також можу відзначити важкий у музичному плані український романс «Летять ніби чайки», який глядачі теж полюбили.
А як правильно назвати Ваш голос?
– Я ще дуже молодий, щоб точно визначити мій голос, він формується до 30 років і з часом може змінитися. Зараз – це баритон. Голос – живий організм, його постійно треба розвивати, шанувати, розробляти і берегти.
– Поділіться секретом, як вберегти голос.
– У кожного співака вони особливі. Намагаюся не вживати алкоголю, не палити. Уникаю перченої і гарячої їжі, майже не вживаю мінеральної води, адже це відбивається на голосових зв’язках.
– Чи доводиться брати участь у корпоративах, весіллях?
– На жаль, маємо якось заробляти на життя, бо, при всій повазі, зарплати у філармонії не є високими. Не скажу, що не ходив, і досі йду на подібні заходи і за це себе не люблю. Тому намагаюся якнайменше таке робити. Це не зовсім приниження, але в якійсь мірі пониження професійності актора, хоча провести весілля також треба вміти. Тому навіть якщо і йду на новорічний корпоратив чи весілля, то намагаюся професійно до них підготуватися.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417