Гвинт Архімеда, бойові колісниці, тарани, вогняний годинник – ці та багато інших експонатів віднедавна «поселилися» в Тернополі, у парку імені Тараса Шевченка.
Музей «Технології минулого», який приїхав до нас із Луцька, заснував юнак Василь Кухарський.
Спочатку старовинні винаходи були для Василя як хобі, а згодом перетворилися у справу життя. Зараз подібні виставки працюють у фортеці Кам’янця-Подільського та у замку Луцька.
– Будучи в АТО, мав трохи вільного часу і почав цікавитися зброєю. Згодом вивчав це питання значно глибше. У підсумку інформації та навіть самих експонатів стало так багато, що я подумав, чому б не поділитися всім цим із кимось. На початках друзі та знайомі приходили до мене додому й дивилися. Це був такий домашній музей. А потім я зустрівся з працівником замку Любарта у Луцьку. В них пустувало приміщення, і ми домовились, що я зможу там організувати свою виставку. Тематика якраз підходила – середньовіччя. Перша виставка дуже вдало «пішла». Люди були не проти зайти, а виходили з музею задоволені, – розповідає Василь Кухарський.
Щоправда, перетворити ідеї Василя з паперу в реальні експонати було не просто. Каже, що над ними працювало близько десятка людей. Направду, це досить клопітка робота – зобразити колись масштабні та об’ємні елементи у мініатюрні, близькі до оригіналу копії.
– Спочатку взагалі ніхто не хотів з цим мати справи: ні ковалі, ні столяри. Адже це складна і нестандартна робота. Тому було важко ідеї з паперу втілити в життя. Для виготовлення експонатів використовували справжні креслення, приміром Леонардо да Вінчі. Я, можливо, трохи підмальовував, щось змінював, аби експонати ставали більш цікавими та практичними, – каже пан Василь.
Робота над створенням експонатів тривала протягом 2015 року, а же у 2016-му їх побачила публіка.
– Експонати самі по собі цікаві, але, як на мене, їх має доповнювати екскурсія. Тоді створюється повноцінна картинка. Формат музею якраз передбачає розповіді. Бувають випадки, звичайно, що люди хочуть просто самостійно подивитися. Та, як правило, вони потім все одно приєднуються до екскурсовода. Причому в нас така політика: ми проводимо екскурсію, приходить людина, приєднується до нас, ми продовжуємо далі розповідь, коли програма закінчується, для того, хто спізнився, ми продовжуємо розповідь. Такий собі безперервний процес, – доповнює Василь.
Як правило, людям подобається те, що можна покрутити та привести в рух. Тому організатори намагаються відбирати «живі» експонати.
– Взагалі у нас є близько шістдесяти різних експонатів. У Тернополі представлено поки двадцять. Екскурсії втомлюють людей. Дуже довго не кожен готовий слухати. Тому ми хочемо, аби було цікаво і в той же час невиснажливо. Як показує практика, двадцять експонатів достатньо, щоб вийти з музею на позитиві. Та в планах час від часу, скажімо, сезонно, оновлювати музей, аби людині, яка в ньому побувала, через півроку знову було цікаво до нас прийти, – продовжує пан Кухарчук.
Цікаво, що до Тернополя музей потрапив випадково. Василь каже, що їхав до Кам’янця-Подільського і вирішив зупинитися у нас та познайомитися з містом.
– Мені дуже сподобався Тернопіль. Помітив, що пустує приміщення, і подумав, що наша виставка може досить непогано в ньому вписатися. Так збіглося, що я знайшов власника приміщенні. Він погодився розмістити щось незвичне. Хоча і був здивований, бо чекав орендаря, який запропонує робити тут ресторан чи дискотеку, – каже п. Василь.
Повертаючись до експонатів, деякі з них досі залишаються у приватній колекції Василя. Юнак каже, що на папері вони виглядали цікаво, але після реалізації на практиці втратили свою привабливість.
– У нас був блочний міст, сконструйований без жодного гвіздка та мотузки. Ми його зробили та поки що відклали, – пояснює Василь. – Зараз виношуємо ідею зробити за малюнками Герона автомат, через який у храмах наливали святу воду: людина кидала монетку, механізм відкривав отвір, певна кількість води наливалася і він закривався. Побачимо, чи вийде втілити це вжиття.
До речі, музей – наполовину інтерактивний. Тобто практично всі експонати можна чіпати, крутити. Як правило, це дуже подобається дітям.
– На початках мене застерігали, аби обов’язково натягнути мотузку, щоб люди не могли торкатися експонатів, бо їх просто зламають. Звісно, буває, що ламаються, буває, що ремонтуємо. Та я вважаю, що це того вартує. Одна справа – побачити, а зовсім інша – спробувати самостійно запустити механізм, – вважає Кухарський.
Свої експонати організатори не продають. Проте, якщо людина дуже хоче та люб’язно попросить, вони можуть зробити виняток.
– Експонатів не продаємо. Та по-дружньому, якщо ви, приміром, захочете собі експонат, я можу його зробити. Були випадки, що в нас хотіли купити вогняний годинник на подарунок. Ми його виготовили та надіслали поштою. Тобто якщо складаються гарні відносини, можемо допомогти людині, піти їй назустріч,- переконує Василь.
Серед презентованих на виставці експонатів Василь Кухарський не може виділити своїх улюблених. Хоча й не приховує, що він, як і відвідувачі, любить рухомі експонати.
– Дуже цікавий дверний замок, бо він відтворений у реальну величину і можна уявити, як ти заходиш до себе в приміщення, тримаючи цей ключ. Власне, якщо є бажаючі, ми можемо дати самим відкрити ці двері. Гвинт Архімеда також цікавий експонат, бо він не лише приводиться в дію, а й можна побачити, як підіймається вода по спіралі. Та загалом кожен експонат мені дорогий, – переконує юнак.
Наразі не відомо, скільки існуватиме музей «Технології минулого» у Тернополі. Організатори сподіваються працювати до пізньої осені. Та все, звісно, залежатиме від кількості бажаючих побачити їх дітище.
– Якщо справа не потрібна людям, немає глядачів, то для чого це власнику? Побачимо, якщо тернополянам буде цікаво, то музей житиме і наповнюватиметься новими експонатами, – запевняє Василь. .
На момент нашого спілкування з Василем Кухарським музей працював у тестовому режимі. Організатори поки що доводять до ладу орендоване приміщення, налагоджують світло та визначаються з годинами, в які можна відвідати експонати. До речі, вхід до музею платний. Для дорослих – 30 грн., для дітей – 15 грн.
Фото №1 Відвідувачі музею можуть спробувати відкрити двері, які винайшли понад дві з половиною тисячі років тому
Фото №2 Конструкцію штурмової драбини, яку в середньовіччі створили за ескізами Леонардо да Вінчі для військових цілей, у наш час використовують пожежні
Фото №3 У музеї представлено двадцять експонатів. Організатори кажуть, що з часом будуть оновлювати їх, аби людям було цікаво відвідати виставку вдруге
Джерело: Тижневик "Номер один"
3413