Наприкінці серпня в столиці Норвегії місті Осло розпочинається чемпіонат світу з футболу серед безпритульних. На перший погляд, цікавий соціальний проект, який щорічно проводиться за фінансової підтримки УЄФА і Міжнародної мережі вуличних газет (INSP). Але, як не прикро казати, з хорошої ініціативи зробили посміховисько. І за прикладом далеко ходити не потрібно. Українська збірна, базою якої є футболісти з Тернопільщини, аж ніяк не сформована з безпритульних і соціально незахищених.
Пограти у футбол в Норвегію поїдуть цілком нормальні гравці з аматорських команд Тернопільської області. Практично кожного знаю особисто, більшість із них сформувалися в житті, міцно стоять на ногах, а гра номер один для когось з них є додатковим заробітком, для інших – просто хобі.
Чемпіонат світу з футболу серед безпритульних ставить своїм завданням роботу з безпритульними та вигнанцями суспільства з усього світу. Організатори вважають, що таким чином суспільство починає бачити в безхатьках таких же людей і стає гуманнішим по відношенню до них. Натомість безпритульні, беручи участь у спортивних змаганнях, упевненіше почуваються у власних силах в цьому жорстокому світі. За статистикою, запевняють представники УЄФА, кожне подібне змагання поліпшує життя 77 учасників зі ста. Вони перестають вживати алкоголь і наркотики, знаходять собі житло, роботу, починають займатися спортом і вчитися, налагоджують відносини з родиною та близькими.
У збірній України, складеної з тернополян, не знайдеш безхатьків та осіб, відкинутих на узбіччя суспільства. То що ж переслідують керівники збірної команди та самі футболісти, беручи участь у подібних змаганнях? Невже вони їдуть в Осло лише задля того, щоб «нашару» побувати в Європі? Хоча, можливо, отримуючи українські зарплати та переводячи їх у європейську чи американську валюту, члени збірної думають, що вони живуть за межею бідності і мають право їхати на турнір. Вважаю, що не для того УЄФА відраховує на утримання даного чемпіонату всі штрафи, які виплачуються футбольними клубами та збірними у змаганнях під егідою Союзу європейських футбольних асоціацій, щоб у ньому брали участь футболісти з України з цілком нормальних родин. Невже у нас немає проблемної молоді і ми, щоб заповнити українську квоту, робимо подібним чином. Думаю, таку практику потрібно припиняти, бо далеко так не зайдемо, адже нас одного прекрасного дня просто викинуть зі змагань дізнавшись, хто до них приїхав і як нераціонально витрачаються гроші Європейського футбольного союзу.
Хоча чого тут дивуватися? Подібні приклади маємо на кожному кроці в українському спорті і футболі зокрема. Візьмімо змагання студентів. 19 серпня у тайванському місті Тайбей (Китай) стартувала Всесвітня літня універсіада, в якій бере участь збірна України, в тому числі й тернополяни. Для нашої держави, а точніше, для її спортивного керівництва, головне – завоювати якнайбільше медалей різних проб, тому на такі старти їдуть зазвичай перші номери у своїх видах спорту. І там стаємо одними з кращих, постійно входячи по п’ятірки країн з найбільшим медальним доробком. Однак завжди цікавило питання: а де тут саме студентство? Не будемо себе дурити, більшість українських спортсменів-студентів на універсіаді лише на папері рахуються в навчальних закладах. Насправді їх там ніхто не бачить, у кращому випадку приїздять до вузу, щоб передати залікову книжку і, можливо, на екзамени. Візьмемо один приклад. Щороку в Україні проводиться футбольний чемпіонат серед вузів. У цьому році (як і в попередньому) перемогу в ньому здобула команда Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка. І як Ви думаєте, скільки гравців зі складу кращої футбольної команди нашої країни будуть представлені у студентській збірній України в Тайбеї? Не знаєте, я знаю – нуль цілих нуль десятих. До останнього моменту в ній числився кращий гравець студентського чемпіонату України, тернополянин Артур Дорі, а потім і він зник із заявки. Питається, для чого ж тоді проводити внутрішні змагання, витрачати значні фінансові та людські ресурси, якщо на універсіаду все одно їдуть студенти з професійних клубів?
Схожі випадки трапляються і на низовому рівні. Задля досягнення миттєвих результатів, у змаганнях аматорів беруть участь професіонали, у галузеві турнірі під різними приводами залучають спортсменів (теперішніх або колишніх), які не мають відношення до цих галузей, тренери «ліплять» дітей, роблячи їх молодшими, щоб мати перевагу над однолітками-суперниками у дитячих стартах, тим самим здобувати перемоги.
Кого ми обманюємо? Невже, здобувши таким нечесним шляхом перемогу сьогодні, ми матимемо кращий розвиток спорту, здоровіших дітей чи комфортніше житиметься українцям?
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418