До чергової річниці заснування Тернополя ще з часів Австро-Угорщини існує традиція кращим тернополянам і особам, які внесли гідний вклад у розвиток краю, присвоювати звання «Почесний громадянин Тернополя». І якщо раніше до цього звання ставилися ретельно, то сьогодні його отримують не завжди достойні люди.
Звернімося до історії. За часів Австро-Угорської імперії з 1867 року «Почесне звання громадянин Тернополя» присвоєне всього п’ятьом особам: Агенору Голухівському (намісник Галичини, 1867 р.), Овсію Черкавському (посол австрійського парламенту, 1894 р.), Леону Пінінському (намісник Галичини, 1903 р.), Адаму Сапізі (князь, австрійський політик, 1903 р.), Людвіку Пунтшерту (бургомістр Тернополя, 1905 р.). У період, коли наш край був окупований Польщею (1919-1939 рр.), звання «Почесний громадянин Тернополя» було присвоєно тільки одній особі – уродженцю с. Рай Бережанського повіту, маршалу Польщі Едварду Ридз-Смігли. За СРСР почесними стали 33 особи, переважно ветерани так званої Великої Вітчизняної війни і комуністи. У тому числі було присвоєно звання керівникам Слівенського окружкому компартії Болгарії.
Тернопільська міськрада першого демократичного скликання переглянула цей список представників окупаційних влад і рудимент радянської влади скасувала та затвердила нове положення про присвоєння звання «Почесного громадянина Тернополя».
Ще до проголошення української незалежності на позачерговій сесії міськради 12 квітня 1991 року було присвоєно звання «Почесний громадянин Тернополя» Верховному Архієпископу УГКЦ Мирославу-Івану Кардиналу Любачівському, Патріарху УАПЦ Мстиславу (Скрипнику, посмертно), депутату Верховної Ради України Степану Хмарі. Це перші почесні громадяни Тернополя за української влади міста.
За другої каденції міської ради (1994-98 рр.) почесне звання було присвоєно в 1996 році голові Національного банку України Віктору Ющенку і спортсмену з греко-римської боротьби, першому олімпійському чемпіону збірної України В’ячеславу Олійнику. За наступних каденцій було присвоєно це почесне звання релігійному діячу – Архієпископу Любомиру кардиналу Гузару (2003 р.), а в 2011 році – Патріарху Йосифу Сліпому, а також іншим достойникам – Степану Бандері, Роману Шухевичу, Лесю Курбасу, Євгену Коновальцю, Соломії Крушельницькій та іншим.
У цьому році серед відзначених званням «Почесний громадянин Тернополя» є загиблі за Україну в АТО Мирослав Мисла, колишній учасник АТО Володимир Стаюра. Натомість є й інші особи, відзначення яких цим званням викликає певний сумнів. Зокрема, це стосується предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Мефодія, митрополита Київського і всієї України Валерія Кудрякова (посмертно). Митрополит Мефодій (у миру Кудряков Валерій Ахметович, а не Андрійович) пройшов досить неоднозначний земний шлях. Будучи московським попом, В. Кудряков у серпні 1990 року перейшов в автокефалію. Це був складний період, тоді міська рада Тернополя ухвалила рішення про передачу храмів на території міста. Зокрема, церкву Різдва Христового передано у почергове користування УГКЦ та РПЦ. Та через агресивність РПЦ у цій церкві не вдалося запровадити почергові богослужіння. Тоді після певного протистояння церковний комітет РПЦ церкви Різдва Христового на чолі з В. Кудряковим перейшов у підпорядкування УАПЦ, щоб зберегти за собою храм, адже УАПЦ вважалась українською церквою і до сьогодні такою є, хоч фінансується відомим москвофілом Вадимом Новінським. До речі, митрополита Мефодія як предстоятеля не визнавала вся УАПЦ, зокрема Полавсько-Харківська єпархія на чолі з єпископом Ігорем (Ісіченком).
Греко-католики повинні пам’ятати про агресивні дії автокефалів на чолі з В. Кудряковим в області на початку 90-х років. Тому присвоєння йому звання «Почесний громадянин Тернополя» свідчить про неповагу до вірних УГКЦ. Так, В. Кудряков брав участь в освяченні національного прапора 29 квітня 1990 року, але є один нюанс: він представляв на цьому дійстві РПЦ, автокефальну церкву – отець Д. Лисак, греко-католицьку – отець І. Возняк (нині – митрополит і архієпископ Львівський УГКЦ).
Депутати міської ради, голосуючи гамузом за всіх «почесних», не розібралися, хто такий В. Кудряков, а повірили даним «Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія», адже він є повним кавалером ордена «За Заслуги» I, II, III ступенів, що прирівнюється до Героя України.
Дивує, що і УПЦ КП не висловили своєї позиції щодо присвоєння Мефодію звання «почесного», адже він також активно виступав проти об’єднання УАПЦ з УПЦ КП, вважаючи Патріарха Філарета перешкодою на шляху такого об’єднання.
І так званий «Комітет захисту УГКЦ», який також мовчить, бо він ніколи не захищав греко-католиків, але до сьогодні існує і займає приміщення в центрі Тернополя. Напевно, Тернопільсько-Зборівська єпархія УГКЦ не має бути стороннім спостерігачем, а запропонувати міській раді присвоїти звання «Почесний громадянин Тернополя» пастирям греко-католицької церкви – першому єпарху на Тернопільщині, владиці Михаїлу Сабризі і отцю-ісповіднику катакомбної церкви Миколі Шаварину, які були великими трудівниками в Христовому винограднику. І варто було б це зробити до 14 жовтня – державного свята захисника України, свята Покрови, адже ці духовні особи, як воїни Христові, захищали Україну.
Павло Сливка, голова комісії з питань культури та національного відродження ТМР I-го демократичного скликання
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418