6-8 жовтня у селі Бишки відбудуться урочистості з нагоди 75-річчя створення УПА
У середині XX століття, в найдраматичніші часи Другої світової війни між нацистами і комуністами, Тернопілля стає в епіцентрі українського опору. Мальовниче підлісне село Бишки тодішнього Бережанського повіту (тепер Козівський район) понад два роки було столицею воюючої України. Військо – Українська повстанська армія (від жовтня 1942 року), суспільне об’єднання –
Організація українських націоналістів, уряд – Українська головна визвольна рада (від серпня 1944 року) – цілковито протистояло поневолювачам.
З Бишок Шухевич керував боротьбою українців за волю
Першим вжив термін «Бишки – столиця воюючої України» тернопільський історик Василь Штокало. Що він означає, запитали ми у пана Василя.
– Цей термін я створив шляхом багаторічних досліджень боротьби українського народу за волю. Столиця – це місце, в якому зосереджене керівництво держави, відбувається зібрання його перших осіб, розподіляється бюджет, ухвалюються відповідні закони, згідно з якими відбувається управління державою. Щось подібне підпільне було у Бишках. У цьому селі знаходилося місце постою (перебування) Головного провідника ОУН Романа Шухевича, генерал-хорунжого «Тараса Чупринки», котрий із серпня 1943 року по вересень 1945-го звідси керував боротьбою українців за самовизначення, – розповів Василь Штокало.
На Тернопілля Роман Шухевич потрапив не випадково
– Від липня 1941 року після арешту Степана Бандери та Ярослава Стецька і багатьох інших провідників, які були пов’язані з відновленням 30 червня 1941 року української державності, почалися величезні арешти. Тодішньому урядуючому провіднику ОУН (революційної) Миколі Лебедю вдалося вийти зі Львова й одному з небагатьох уникнути нацистського арешту. Він потрапив на Тернопілля і точно відомо, що він саме з нашого краю з 1943 року керував ОУН (р) та тими підрозділами УПА, які восени 1942 року зав’язалися на Волині. І Роман Шухевич приходить на той терен, де вже перебував Микола Лебідь, – розповідає пан Штокало.
Село Бишки розташоване на берегах річки Ценівки та її притоки Корсівки за 16 км від Бережан. На заході населеного пункту – суцільне пасмо лісу. Таке географічне розташування добре сприяло повстанській боротьбі, до того ж воно знаходилось на границях Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей, де адміністративний і поліцейський контроль завжди послаблений. А ще населення села відзначалося високою національно-патріотичною свідомістю, тут були добре організовані й належно вишколені революційні кадри ОУН ще з часів польської та першої совєтської окупацій, і в Бишках майже не було неукраїнського населення.
21-25 серпня 1943 року Бишки приймали Третій надзвичайний великий збір ОУН.
– Це була велика подія, яка стала переломною у житті воюючої України. По-перше, на цьому зборі було структуровано ОУН до рівня бюро, відповідно вдалося відійти від так званого вождизму. По-друге, головою бюро проводу ОУН вибрано Романа Шухевича. І саме з цього часу розпочинається семирічна титанічна боротьба проти цілої імперії під назвою Радянський Союз. По-третє, на бюро проводу ОУН було затверджено підрозділи УПА як Збройні сили цілої України (підпільної). Тобто українці ввійшли як суб’єкти опору в межах сучасного і тодішнього права Європи, яке визначає право нації на самовираження, волю тощо, – повідомив тернопільський історик.
Провідник УПА жив у схованці простого селянина
Місце квартирування Шухевичу підготував його давній приятель, бишківчанин Григорій Ґоляш.
– Воно знаходилось на обійсті селянина Олекси Лихолата (зять із села Потік). Це була звичайна селянська хата у самому центрі Бишок, недалеко від церкви та Народної школи. Сам будинок, який складався з двох кімнат, використовувався для нарад ОУН–УПА-УГВР. Також тут була викопана утаємничена криївка (кімната ліворуч із двору) при вході під скринею для ночівель провідника воюючої України. Хата Лихолатів стала резиденцією «Тараса Чупринки» Шухевича, референта проводу ОУН на рідних землях із пропаганди Якова Бусола («Київський»), керівника Служби безпеки Миколи Арсенича («Михайло»), ідеологів-націоналістів Петра Федуни («Петро Полтава»), Осипа Дяківа («Горновий») і надзвичайної постаті у підпіллі Дмитра Маївського («Тарас») та багатьох інших. Зауважу, навіть найближче оточення провідника не знало, куди ішов сам Шухевич і що в цій хаті була його криївка та його безпосередніх зв’язкових-охоронців. Крім господаря, дружини і, можливо, їхніх дітей, ніхто не знав, що в їхній хаті знаходився провідник УПА. Такі були умови конспірації, – повідомив дослідник визвольного руху Василь Штокало.
Велику допомогу борцям за волю України надавало місцеве населення. Адже в селі, окрім криївки для головного провідника, використовувалась ціла мережа з 17-ти криївок, що додатково облаштовувались по господарствах селян. Зокрема, у Бишках на обійсті Миколи Намісника (втаємничена криївка викопана при вході у стінці між стодолою та хлівом) квартирував у криївці референт проводу ОУН із пропаганди Яків Бусол, а по людях були прилаштовані інші провідники, командири та прості підпільники.
У 1943-45 рр. усе, що пов’язано з підпільним життям воюючої України, було зосереджено навколо Бишок.
– Зокрема, це реформування УПА і запровадження Головного військового штабу, який у січні 1944 року очолив Дмитро Грицай. У березні 1944 року в Бишках перебував провід під керівництвом крайового референта ОУН Західноукраїнських земель Юліана Гуляка («Токара»). З листопада 1944 року в Бишки перемістилася ідеологічно-політична реферантура проводу ОУН під керівництвом згаданого вище Якова Бусола. Провідник ОУН особисто зустрічався у Бишках із «Дальничем» та його дружиною перед їхнім відходом на Засяння. Багато цікавих розмов-дискусій проходили в «хаті» Бусола та в Бишківському лісі. Були тут і зустрічі з редактором журналу «Ідея і чин», обговорювались переважно вже написані та заплановані ідеологічно-політичні статті, методика підготовки кадрів тощо. У Бишках діяв центральний зв’язковий пункт, через який можна було зв’язатися з провідником, референтами проводу та краями.
Але ворог не спав. У березні 1945 року по Козівському, Бережанському і Підгаєцькому районах проходила велика чекістсько-військова підготовка, яка була направлена на Козівський район, де в селах Бишки, Конюхи, Вибудів, Ценів, за їхніми даними, повинен був проходити міжкрайовий з’їзд ОУН.
– Радянсько-московський НКВС ходив майже по слідах очільника українського спротиву. Однак талант Шухевича був настільки великий, що він не потрапив у їхні пастки, вискочив із них. Однак через викриття криївок у селах Августівка, Рай (серпень) і загибель Якова Бусола в Бишках (вересень) 1945 року Роман Шухевич змушений дочасно покинути столицю воюючої України та перенестися в інший терен, – зазначає Василь Штокало
Довгі роки Бишки перебували під ковпаком КДБ та жодним чином не розбудовувались, і так триває, за великим рахунком, до сьогодні.
Колишня хата Гринька Лихолата, в якій був постій провідника Воюючої України Романа Шухевича (сучасний вигляд)
– Хати з солом’яною стріхою ще з 1930-40 років, якщо їх вдалося перекрити шифером чи бляхою, то це вважалося великим досягненням. Ворог прекрасно знав, що це було патріотичне село, і навіть після відходу Шухевича, викривши одні криївки, викопували інші. Доки відбувалася збройна боротьба в Україні, доти у ній були залучені Бишки. Можна сміливо говорити, що це було щонайменше до 1953 року, коли на місце Романа Шухевича прийшов Головний командир УПА Василь Кук, котрий, до речі, теж неодноразово бував у Бишках. І хоча нині ми знаємо про ключове значення цього села у боротьбі українців за волю в 40-х роках, але нічого там не змінилося й донині. Незабаром у Бишки приїде все обласне керівництво на святкування 75-річчя створення УПА, косметично, можливо, щось і підправлять та замалюють на маршруті слідування чиновників, але не більше, – переконує Василь Штокало.
Музей під відкритим небом. А чому б ні?
Зараз на місці постою провідника УПА знаходиться звичайний сільський музей із невеличкими експозиційними матеріалами, які облаштували самі селяни. При цьому сама криївка не збереглася, вона повністю засипана землею.
– Державного чи місцевого статусу музей не має, бо влада на нього чомусь ніколи не звертала уваги. Були спроби відтворити криївку Шухевича, але ці ініціативи розбивалися словами чиновників, мовляв, Тернопільська область бідна і на це не має коштів. Та й, правду кажучи, не було розуміння керівництва краю щодо створення музею, – зауважив пан Штокало. – Особисто мені вдалось достукатися до освітянського керівництва, щоб на базі початкової школи у Бишках створити навчально-виховний комплекс для дошкільнят, були пропозиції закрити малокомплектну школу. Таким чином збереглася школа, бо завдяки їй та за сприяння її директора Івана Мартинюка власне цей музей і діє.
Тернопільський історик пропонує Бишки перетворити на музей під відкритим небом.
– Має змінитися відношення влади до наших історичних пам’яток та знакових місць. Коли ці зміни відбудуться, знайдуться і кошти, і необхідні фахівці, щоб про Бишки дізналися на загальноукраїнському рівні. Але для цього необхідно проводити глибоку музеєфікацію. Більше того, у мене є думка, яку підтримують багато національно свідомих людей, що Бишки потрібно перетворювати у статус національний заповідник «Бишки – столиця воюючої України». Тобто зробити великий комплекс, а саме село перетворити в заповідник. Відтворили основну хату, з якої керував збройною боротьбою провідник УПА Роман Шухевич, та інші хати-криївки. Щоб це був свого роду музей під відкритим небом, із розбудованою інфраструктурою, відтворенням побуту, демонстрацією повстанської зброї, з підведенням автошляхів (сьогодні до села навіть не ходить рейсовий автобус) та іншою логістикою, створенням туристичних маршрутів, відкриттям сайту тощо. І таким чином про Бишки можуть дізнатися як українці, так і іноземці. Адже чогось подібного я не зустрічав у жодній країні Європи та світу. Це те, що може показати Україну в зовсім іншому світл – як державу, яка чинила найбільший опір і тоталітарному комуністичному, і нацистському режимам. І люди поїдуть, їм це цікаво! Подивімося на той же Львів. Тамтешній ресторан «Криївка» дуже популярний, при цьому до нього туристи їдуть саме як у музей, а не місце, де можна щось випити чи з’їсти, – підсумовує історик.
ДОВІДКА
Із села Бишки у визвольній боротьбі ОУН-УПА загинуло 58 чоловік, у УСС та УГА – 14, в тюрмі 1940-41 рр. – 18 чоловік, у Сибіру – 88.
На фото:
205 – Колишня хата Гринька Лихолата, в якій був постій провідника Воюючої України Романа Шухевича (сучасний вигляд)
331 – посмертна маска Степана Бандери у виконанні відомого повстанського скульптора Михайла Черешньовського. Подарована Бишкам і зберігається в місцевому музеї у хаті постою Романа Шухевича
259 – Колишня хата-постій Романа Шухевича, а тепер музей (вигляд на оглядову частину)
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418