У неоголошеній українсько-російській війні є багато героїв. Кожен із них вносить (дехто і ціною власного життя) свою лепту в загальну перемогу над ворогом. Особливу місію в цьому протистоянні добра і зла виконує отець Петро Бурак, капелан окремої тактичної групи «Волинь» Української добровольчої армії. Про військові будні, покликання священика на війні та вбивства, вчинені з добрих мотивів, розповів нашим журналіста отець Петро.
«Щоби бути капеланом воїнів – треба бути воїном!»
– Отче, Ви були активним учасником Революції гідності й одним із тих, хто творив нову історію України, перебуваючи на Майдані. Як Ви потрапили до лав «Правого сектора», яка у Вас була мотивація?
– Так сталося, що я навчався у трьох вузах, зокрема на історичному факультеті, а отже, добре розумію значення слова «революція». Тому я, як і більшість учасників «Правого сектора» того часу, не називаю події кінця 2013-го – початку 2014 року революцією. У моєму формулюванні, до Йордану це була лише «дискотека», хоча і Гідності.
Основною силою, що ініціювала об’єднання націоналістів та радикально-налаштованої правої молоді проти режиму, була Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери. З 1994 року я був її капеланом, а наприкінці листопада 2013 року якось автоматично став і головним капеланом «Правого сектора». Принаймні всі три великі з’їзди благословив саме я.
– Чи повинен капелан мати спеціальну освіту?
– Значно важливішим за освіту, знання та навички є покликання, а краще, якщо Боже покликання. Для того, щоби бути добрим священиком, треба мати покликання.
– Якими навичками повинен володіти капелан, адже воїни – це специфічна паства, до їхніх душ необхідно шукати спеціальний підхід?
– Щоби бути успішним у роботі з людьми, потрібно не лише вміти поставити себе на місце тієї людини, з якою маєш справу, а й самому ним бути. Тобто для того, щоби бути капеланом революціонерів-націоналістів, треба бути революціонером-націоналістом, а для того, щоби бути капеланом воїнів, треба бути воїном!
– А як бути з міжконфесійними конфліктами? У зоні бойових дій вони бувають? І як порозумітися? Знаю, що воюють і рідновіри, і мусульмани, і представники інших релігійних течій…
– Можу назвати вам довший список, ніж ви собі уявляєте. Я ж скажу так: на війні і в революційних рухах міжконфесійних проблем немає.
«Відсоток засуджених вищий, ніж тих, хто служив у війську»
– Що Вас найбільше вразило в зоні проведення бойових дій, зокрема серед військових?
– На війні чимало незвичного і вражаючого. Зокрема, я був здивований складом 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор». Скажімо, вік бійців – від 18 до 76 років. Етнічних українців ледве за 60 відсотків. Бійців зі сходу в 3-4 рази більше, ніж галичан. Найбільше представлені Дніпропетровська та Київська області. Чимала кількість добровольців із Криму та окупованих територій, іноземних громадян – грузинів, білорусів, чеченців і навіть росіян. У тому числі тих, що у свій час воювали один проти одного, наприклад вірмени та азербайджанці. Були також громадяни Ізраїлю, Італії, Франції, Ірландії, Канади. Виявилось, що дві третини особового складу мають вищу освіту або є студентами. Відсоток засуджених вищий, ніж тих, хто служив у війську. Це було неочікувано!
– На Вашу думку, яка наука диктує сучасний розвиток суспільства?
– Усі науки насправді важливі, окрім хіромантії та астрології (посміхається, – авт.). Та найбільше українському суспільству бракує знання з гуманітарного блоку: політології, філософії, теології. Хоча це непрості дисципліни. А от історія проста, але і тієї ми не знаємо. Ті фрагменти, про котрі гадаємо, що знаємо, – насправді брехня чи напівбрехня. Або, що також небезпечно, історія подана далеко не з національно-екзистенційної точки зору і подана здебільшого ворогами України, традицій і здорового глузду. Перекручена історія підриває базис суспільства. Забери фундамент – і хата завалиться. І що зараз роблять вороги людства? Вони забирають фундамент.
«Особисто мені стріляти у бік противника не доводилось»
– Чим відрізняється капелан від воїна?
– Однострої схожі, тільки у мене нагрудна наліпка не з позивним, а з надписом «Капелан». Якщо ж говорити про зброю, то у добровольців її і так бракує. Хоча мені доводилось вартувати з автоматом Калашникова у руках, а під час однієї із ротацій у Пісках мав «Глок» у модній кобурі на правому стегні. Попри те, що моральне богослов’я не забороняє, все ж таки канонічне право суттєво обмежує застосування зброї. Особисто мені стріляти у бік противника не доводилось.
– З якого часу Ви перебуваєте у зоні бойових дій?
– На тилових базах – із 24 квітня 2014 року. На передових позиціях (із перервами) – з 27 липня 2014 року. У 2014 році це були Піски, у 2015-му – Водяне, Опитне, шахта «Бутіовка», у 2016-му – Авдіївка та Широкине, у 2017-му – Мар’їнка та Красногорівка.
– Ваше псевдо – «Пустельник». З чим це пов’язано?
– Петро Пустельник був головним капеланом Другого хрестового походу. Це в його честь я взяв псевдо «Пустельник».
– У чому полягає Ваша місія на війні?
– Війна триває з початку існування людства. Війна добра і зла. І лінія фронту проходить через серце кожної людини. Капелан, християнин за призначенням – воїн Хрестовий, і якщо це не так, то він не має права зватися християнином. Наша боротьба повинна вестися не тільки проти ворогів видимих, а й проти духів злоби в піднебесних просторах.
Нинішня війна є лише черговим етапом українсько-російської війни, що триває з XII століття, хоча тоді ще не було ніякої Росії та й Україна називалася по-іншому, і закінчення бойових дій на якомусь етапі завжди було підготовкою до наступного етапу. Війна триватиме до того часу, поки існуватиме скажений сусід. Загальна місія кожного воїна як у духовному, так і в земному плані – здобути перемогу. Ця місія універсальна, а те, що я священик, принципово нічого не змінює. Натомість розмови про якийсь абстрактний мир неймовірно дратують бійців. Чи можливий мир зі зграєю скажених шакалів або з легіоном зачумлених щурів? Ми здебільшого навіть не за конкретний мир після нашої перемоги, скільки за спокій на кордонах України з Китаєм, Казахстаном та Фінляндією. Москва має бути знищена, а на руїнах Кремля напишуть наші імена!
– За якими порадами воїни звертаються до Вас?
– Окрім основного – участі у Святих Тайнах, благословення, різного роду відправах і молебнях – із психологічними проблемами або роз’яснити щось.
«Вбивство в ім’я справедливості – це ще й чеснота і духовний подвиг»
– Мабуть, Ви часто чуєте це запитання, але все ж таки… Чи є гріхом вбивство на війні? Адже людське життя – одна з найвищих цінностей, проголошених Біблією.
– Не лише Біблією, це важлива складова природи людської. Жодна дія, навіть вбивство, вчинена з доброго мотиву, з добрими намірами, з добрим передбачуваним наслідком, ніколи не є гріхом. Ігнатій Лойола, засновник чину єзуїтів, сказав: «Мета виправдовує засоби». І це дійсно свята фраза, якщо свята мета, то засоби досягнення святої мети не є грішними за своєю суттю. Якщо в чистому сумлінні та в ім’я справедливості – це ще й чеснота і духовний подвиг. Натомість вбивство з мотиву ненависті, наживи чи розваги – це гріх і злочин.
– Питання щодо соціальної адаптації воїнів зараз стоїть дуже гостро у суспільстві. Як знайти душевний спокій тим, хто повертається з війни?
– Посттравматичний стресовий розлад – це проблема, яка потребує вирішення не лише в медичній сфері, а й у родинному колі. В цьому повинні обов’язково брати участь близькі. Був такий випадок: познайомився хлопчина з дівчиною, вона його провела на війну. Кожну вільну хвилинку він спілкувався з нею. Мабуть, у них виникло ніжне почуття. І тут трапляється ситуація – він отримує контузію, яка проявилася не одразу. Звичайно, після повернення додому він лікувався, але результату, відверто кажучи, як такого не було. А знаєте, хто йому допоміг? Ота дівчинка, яка приїхала, приголубила його і тепер у них все добре. Сам воїн, який потрапив під серйозну «роздачу», собі ради не дасть і ніхто йому ради не дасть, поки він сам того не захоче. Тому підтримка близьких та рідних надзвичайно важлива. Любов змінює цей світ!
– А як щодо Вашої родини, як вона ставиться до Вашого перебування практично в епіцентрі воєнних дій?
– Я щасливий сім’янин, люблю свою дружину, з нею виховуємо шістьох дітей. І щиро бажаю, щоби кожен любив та цінував своїх близьких.
– Українсько-російська війна, мабуть, змінила кожного українця. А як вона змінила Вас?
– У мене з’явилася в бороді сивина (посміхається, – авт.)
– А як щодо перспектив України в цій неоголошеній війні?
– Скажу просто: все буде добре!
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417