Немає міцнішої дружби, ніж дитяча. А коли вона «скріплена» криміналом, то й поготів. Назар із Володькою знали Анжелу змалку: разом гралися й билися і навіть порцію морозива могли поділити на трьох. І як не переживали батьки, коли подорослішали, у них не виник любовний трикутник, однак і міцних родин ніхто не створив. Натомість вони постійно мудрували, прагнучи створити спільний бізнес.
Батьки і тут заохочували, навіть не підозрюючи про темну сторону цієї справи. Аж поки Назар не потрапив за грати за «чорненьку» – наркотики. Це стало трагедією не тільки для його сім’ї. Відкрилися очі й у рідних Анжелки та Володі, тим більше, що той усе частіше хворів і виглядав нездорово.
Перший строк – короткий, і вже за пару років Назар повернувся додому. Мати допомогла знайти роботу та пильно стежила, аби син десятою дорогою обходив «друзів дитинства».
Утім молодик таки все частіше заходив до Володьки, а потім заспокоював матір: «Ми тільки пива випили». Якось непомітно у товаристві все частіше почала з’являтись Анжелка. Невдовзі у трійці звідкись взялися гроші, часом навіть додому поверталися на таксі.
А ще періодично Назар сідав у батьківські «Жигулі» – «дев’ятку», і вони всі разом кудись їхали на цілий день. Повернувшись, у темряві заносили в квартиру Анжели великі клунки і просиджували там днями. При цьому сусіди не раз скаржились на неприємний сморід, що доносився з вентиляції. Проте завжди життєрадісна Анжелка виходила до скаржника і таємничо шепотіла: «Ми трошки перваку маємо, знімете пробу?» І точно, виносили сміливцю гранчак оковитої. Сусід нюхав, підозріло оглядав, перехиляв і вертався додому, задоволено витираючи вуса. Зрештою, невдовзі й батьки махнули на трійцю рукою, намагаючись уникати дурних передчуттів і поганих думок.
Тим часом друзі дитинства створили справжнісіньку нарколабораторію, де з маковиння виготовляли, а потім продавали (по-науковому) екстракційний та ацетильований опій, а простіше – «чорненьку». За декілька місяців і клієнтуру собі «набили». За оперативними даними, лише один Назар із кінця серпня 2011 року по квітень 2012-го мав десять постійних клієнтів і регулярно постачав їм дозу. При потребі у будь-який час доби віз наркоману порції «ширки» на таксі. Часом, щоби той не зірвався з гачка, давав шприц із чортовою рідиною у борг або міняв на таблетки «Димедролу» чи навіть пляшку розчинника.
Тим часом Володька так захопився «роботою», що вже без «кайфу» не міг прожити і дня, що неабияк турбувало Анжелку.
Понад півроку діяло злочинне кубло. На відміну від інших наркоторговців – досить злагоджено, були мобільними та спілкувалися лише зі знайомими. Хоча це все до пори, до часу. Зрештою правоохоронці затримали їх на гарячому. Першим тяжким випробуванням стала для них смерть Володимира через «передоз»: на відміну від інших, його одразу випустили під заставу, і хоча квартиру ретельно обшукали, він таки зумів десь приховати дозу «на чорний день», яка виявилась летальною.
А потім – суд і вирок: обом дали по 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Хоча яке майно у наркомана? Маковиння, шприци й кустарне обладнання для виготовлення «дурману». Анжелці і тут пощастило: її заарештували першою, тож і по етапу вона пішла першою, а тому невдовзі потрапила під амністію!
Тим часом Назар деякий час перебував у розшуку, тож коли спритна подруга вийшла, він тільки сів. Враховуючи його біографію із кримінальним минулим і першою судимістю, на прощення чи помилування йому розраховувати не доводилось. Хоча він оскаржив свій вирок у Тернопільському апеляційному суді. Однак Феміда була невблаганною – 7 років тюрми, а так званий «закон Савченко» вже не діє.
Олена Густенко
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417