З народним депутатом України, екс-міським головою Тернополя Романом Заставним завжди приємно спілкуватися, адже він людина відкрита, на більшість подій суспільної ваги має власну думку, на біле каже – біле, а на чорне – чорне. Так і сьогодні він не тільки розповів нашим читачам про політичне закулісся у Києві, а й зізнався про деякі сімейні таємниці власної родини.
«Сидіти у парламенті, щоби тиснути на кнопку, – це не моє»
– Пане Романе, якщо проаналізувати останній рік Вашої роботи у Верховній Раді, якими успіхами можете похвалитися? Як Ваша робота у парламенті вплинула на покращення соціально-економічного рівня Тернопільщини?
– Лояльне відношення на загальнонаціональному рівні до нашої області, абсолютна підтримка всіма органами державної влади – це той спільний актив, яким можуть гордитися всі представники Тернопільщини у Верховній Раді. Якщо говорити про конкретні проекти, які були реалізовані за моєї безпосередньої участі, то, до прикладу, це ремонт тернопільської дамби, який фінансується виключно за кошти державного бюджету і в який уже вкладено близько 18 млн. грн. В області ремонтуються школи, садочки, медичні заклади тощо. Ніколи подібного і в таких значних масштабах ще не було! А все через те, що вище керівництво держави впевнене, що Тернопільщина може ефективно працювати, будувати та розбудовуватись.
Свого часу мені «Автомайдан» закидав, що я не повинен собі дозволяти коментувати такі речі, мовляв, моя справа – сидіти у парламенті і тиснути на кнопку. Але я вважаю, що справа народного депутата – ще й всесторонньо допомагати та сприяти не лише цілому краю загалом, а й навіть будь-якій людині, яка цього потребує.
– Якими законопроектами Вашого авторства можете гордитися?
– Це законопроект щодо об’єднання громад, який «пробивав» у страшенних муках разом із Тарасом Юриком. До слова, у Тернопільській області в громадах не відбулись би вибори, бо наша обласна рада була категорично проти та не давала можливості громадам на них іти. Так склалося, що Тернопільщина через притаманний їй радикалізм і популізм ніколи не привертала до себе уваги київських політиків і ніхто не збирався працювати з нашим краєм. Тому своїм законом ми зробили прорив і довели, що наша область може правильно працювати з людьми, користуватися авторитетом і давати хороший результат. На сьогодні всі піаряться: як добре, що ми маємо багато сильних громад! Але на початках було геть невесело. Та все ж ми горіли великим бажанням це зробити. І нам вдалося!
– Головною темою останніх днів є розгін наметового містечка під Верховною Радою 3 березня. Ваше ставлення до цього?
– У зверненні Ради церков мені сподобався вислів, що збурювання ситуації, підштовхування людей до певних агресивних дій також є гріхом. Так само я ставлюся до тих подій. Найбільша проблема, що український народ зайшов у майданний режим і з нього не може вийти. Я не бачив під Верховною Радою людей, які би були авторитетами української нації чи могли би повести народ за собою. Нехай Бог мені простить, але ким були особи, які збиралися кудись вести людей? Один – колишній контрабандист на митниці, інший – псевдопатріот, який не може розібратися зі своїми прізвищами. І ці люди претендують на лідерство нації?
– З квітня 2018 року уряд має намір знову підвищити тарифи на газ. Однак після попередніх підвищень тарифів понад 10 мільйонів українців оформили субсидії, тож чи не призведе чергове подорожчання лише до збільшення субсидіантів?
– Абсолютно погоджуюся! Однозначно, ціна на газ має бути більш справедливою і повинна бути знижена на 15 відсотків!
Треба розуміти, що не всі рекомендації, які дає МВФ, треба обов’язково під копірку застосовувати до української держави. У нас є дуже багато своїх особливостей. МВФ не звертає уваги на дві фундаментальні речі: Україна як держава понад 20 млрд. кубів газу видобуває сама, а ще ми є найбільшим транзитером газу в Європі. Тобто у нас є частина надходжень, яка пов’язана з газом, і в нас не можна використовувати формулу, яка застосовується для поляків, німців чи інших європейських країн. Ми повинні враховувати, що Україна має можливість компенсації певних доходів у газовій сфері за рахунок інших джерел.
Мені здається, що дипломатія й економічний блок на загальнодержавному рівні мають набагато ефективніше працювати. Не вірю, що це буде, адже вважаю, що Міністр фінансів сьогодні займає шкідницьку позицію по відношенню до української держави. Не є секретом, що він планує після звільнення з українського уряду йти на роботу до Міжнародного валютного фонду. І я вважаю, що в цій ситуації СБУ має ставити вимогу про усунення цієї людини від виконання обов’язків.
«У 2014 році варто було б оголосити дефолт»
– На Ваш погляд, чому МВФ ставить Україні такі жорсткі умови, видаючи кредити?
– МВФ потрібні гарантії, що держава погасить свої зобов’язання. А їхні очільники бачать, що зобов’язання, які припадають на 2019-20 роки, є для української економіки піковими. Тобто найближчих три роки будуть дуже важкими для України. Давайте чесно скажемо: якщо не буде серйозних вливань з боку МВФ та Світового банку, Україна опиниться в дуже складному становищі. Більше того, я навіть починаю думати про те, що, можливо, в 2014 році ми погарячкували і чи не краще було тоді оголосити дефолт… Так, український уряд з гарним обличчям вийшов з тієї надзвичайно складної ситуації, але ми зараз відчуваємо загрозу наступних років, коли зовнішні запозичення будуть дуже тиснути на нашу державу.
– Одна із проблем в Україні – це пасивність українців щодо контролю за витратами місцевих бюджетів. Якщо взяти розвинені країни, то людина, отримуючи зарплату, сама з неї платить податки і, звичайно, переймається, що з її грішми робиться далі. В Україні ж усі податки сплачує роботодавець, відповідно люди, отримуючи чисту зарплату, абсолютно не цікавляться долею сплачених із неї податків. Така ситуація породжує не тільки пасивність, а й корупцію і спокуси для органів місцевого самоврядування. Чи планують у стінах Верховної Ради якісь зміни, щоби сплату податків було покладено на самих громадян?
– Ця дискусія вже ведеться давно, але є глобальна проблема – надзвичайно низький рівень фінансової освіченості населення. Що казати – 99 відсотків українських сімей не мають навіть елементарного планування сімейного бюджету. Ми живемо у постійному стресі, адже не розуміємо, що буде завтра. Тому якщо зараз покладемо на плечі українців самостійну сплату податків, то можемо взагалі поставити під загрозу все наповнення бюджету, а ще – дестабілізувати ситуацію. Тому це питання поки що не на часі. Можливо, коли ми станемо більш освіченими, то повернемося до нього.
– Як людина з досвідом роботи у банківській сфері, чи порекомендуєте тримати людям гроші в банках і в якій саме валюті?
– Я не проти банківської системи, але моя думка – гроші у фінансові установи не потрібно вкладати, бо це не дуже ефективно. Кошти треба вкладати в себе, у своє майбутнє і своїх дітей! Якщо є можливість у щось інвестувати, навіть маленьке, – робіть це! Не виключаю, що можна й десь прогоріти, але в банку така ймовірність не менша! Можу навіть поділитися бізнес-ідеєю: найближчим часом будуть затребувані приватні садочки і школи, тому хто перший вкладе кошти у ці проекти, той, однозначно, виграє.
«Народні депутати десь «літали в космосі» та приїздили виключно на урочистості»
– Ви з другої спроби стали народним депутатом. Потрапити у парламент було Вашою кінцевою метою?
– Ні! Хотів зламати систему стосунків «місто – область – нардеп», яка вибудовувалась багато років і мала негативну історію. Якщо з якоюсь ініціативою виходила ОДА, обласна рада робила «героїчні» зусилля для того, щоби цю ідею похоронити, а цьому підігравала міська рада. Народні депутати десь «літали в космосі» та приїздили виключно на урочистості. На цьому вся їхня роль у розвитку області й закінчувалась. І я це відчув на собі, перебуваючи чотири роки на посаді мера. Ніхто за мене ніколи не заступився, не лобіював прийняття бюджету, не просував успішних проектів… І тому я йшов на вибори до Верховної Ради з ідеєю поламати цю гнилу схему. Якщо ви скажете, що мені з командою однодумців, які об’єдналися в міжфракційну групу «Тернопільщина» (яка зараз налічує 14 нардепів, – авт.), цього не вдалося зробити, то для мене це буде велике розчарування. Вважаю, що мені вдалося об’єднати всіх депутатів, які мають причетність до Тернопільської області, і, як мінімум, знівелювати давнє народне переконання, що всі зі всіма повинні воювати.
«Світовими експертами визнано, що Яценюк був найбільш прогресивним і дієвим Прем’єр-міністром за всю історію української держави»
– Наскільки реальні дочасні вибори до Верховної Ради? Адже після останніх голосувань у парламенті експерти стверджують, що вони зведені до мінімуму…
– Я підтверджую Вашу думку: шанси нульові. Вони з самого початку були такими, тому що здоровий глузд і калькулятор підказують, що їх апріорі не може бути. А те, що хтось блефував, напевно, пішло на користь держави. Це трохи збурило суспільство, переформатувало стосунки на загальнодержавному рівні. І показало, що ми рухаємося правильним шляхом і в Україні немає одноосібної влади. Це навіть добрий посил для наших міжнародних партнерів, адже в Україні є достатньо багато стримуючих прагматичних сил, які не дають нікому навіть гіпотетично узурпувати владу.
– Оцініть перспективи партії Арсенія Яценюка на чергових виборах і чи не збираєтесь знову міняти партію?
– Я не вірю в інший бренд і немає доцільності його зараз ініціювати. Рік-два тому ситуація довкола «Народного фронту» здавалася безнадійною, однак на сьогодні можу сказати багатьом скептикам, що за рейтингами ми зрівнялися із так званими популярними політичними силами, а в деяких регіонах, таких як Тернопільщина, навіть обігнали їх. Якщо гіпотетично вважати, що вибори відбувалися б восени, то 5-відсотковий бар’єр «Народний фронт» подолає. І це далеко не оптимістичні прогнози, я користуюся даними дослідження як власної політсили, так і конкурентів.
На сьогодні з погляду часу багато хто адекватніше оцінює роботу нашого лідера на чолі уряду. В 2014 році йому таки вдалося витягнути державу з катастрофічної ситуації. Так, були непопулярні реформи, але більшість із них були правильними, розумними, обґрунтованими. Яценюк користується великим авторитетом на світовому рівні, до нього досі прислухаються у США і більшість світових експертів. Ними визнано, що він був найбільш прогресивним і дієвим Прем’єр-міністром за всю історію української держави. Якщо про нього знає світ, то сподіваюся, що нехай із запізненням, про це дізнається і український народ.
– Як сьогодні «Народний фронт» представлений у районах нашої області? Яка чисельність обласного осередку?
– Перед новим роком відбулися вибори до Хоростківської громади. І набагато «популярніші» і «патріотичніші», як вони себе позиціонують, політичні сили отримали значно меншу довіру місцевого населення, ніж ми.
Незабаром будуть вибори у Товстому, де теж братимемо участь. Тернопільська організація «Народний фронт» завжди була однією з кращих і на сьогодні за рейтингом в Україні займає другу-третю позиції. Щодо чисельності, то ми ніколи не хвалимося великою кількістю партійців, головне – наша дієвість.
– Чи будете знову балотуватися до парламенту після завершення нинішньої каденції? Якщо так, то по списках чи по округу?
– До виборів ще півтора року, звідки я можу знати, що буде за цей час? У наших умовах, якщо хтось стверджує подібні речі, – це просто популізм. Участь у виборах – це не тільки політична приналежність, це і певні технологічні речі й інші нюанси. За багато років накопичилися конкретні питання, і якщо частину з них вдасться вирішити, тоді буде з чим прийти до людей і запропонувати послуги щодо їхнього вирішення, а не буде з чим іти – не підемо на вибори.
– За якою адресою розташована Ваша громадська приймальня для звернень виборців?
– Обласна організація «Народного фронту» розташована у Тернополі на вулиці Руській, 44 (3-й поверх), «Євроринок», а міська і Тернопільська районна – на вулиці Олени Кульчицької, 2а/1 (2 поверх).
«Не секрет, що мінімум 30% бюджетів, які формуються політичними партіями на виборчу кампанію, просто розкрадаються»
– Деякі нинішні нардепи і високі чиновники – це люди, які свого часу прийшли в політику завдяки Вам: Степан Барна, Ігор Вонс, Віктор Шумада, Володимир Дідич, Тарас і Юрій Юрики… Хто із них Вас розчарував, а ким можете пишатися?
– Як би це не виглядало з боку, насправді ці особи йшли своїм шляхом і я їх нікуди не підштовхував. Якщо людина мала бажання, наполегливо працювала, дослухалася до слушних порад, то вона досягала певного рівня – чи то в політиці, чи то у владі. Але щоби це сталося завдяки комусь, у тому числі мені, то вважаю таку думку хибною.
Відрікатися не буду, всі перелічені вами люди – мої друзі, мені приємно з ними спілкуватися, і якщо буде потрібна моя допомога, то точно їх підтримуватиму. Медійникам завжди цікаві якісь скандали, але на превеликий жаль для ЗМІ і на щастя для мене, саме в цьому випадку ніякої крамоли немає, від жодного зі своїх друзів я не відмовляюся. Вважаю великим досягненням для області мати таких людей-професіоналів у владі. Бо хто не приходив у владу до того, всі починали її ділити, і з цього нічого доброго не виходило. Нині ж ці люди, яких я вважаю друзями, спільно працюють на благо міста і всієї Тернопільщини.
– Сьогодні багато впливових людей області вийшли з фірми «Протекшн Груп» чи мали до неї стосунки. Як виникла ця компанія і чим вона насправді займається?
– Це якраз та ситуація, коли політика перетворилася в успішний проект. Свого часу у «Фронті змін» заснували проект молодіжних лідерів, а Олесь Сірант, нинішній директор «Протекшн Груп», був молодіжним мером. Якось він із Тарасом Юриком прийшов до мене на зустріч і розповів про свою ідею. Суть її полягала в тому, що цифровим шляхом, створенням спеціальних кодів, можна зробити систему, яка дозволить захистити від підробок різні види продукції. Мене це зацікавило, і невдовзі ми зробили систему захисту оригінальних видів алкоголю, цигарок та лікарських засобів. Це був наш перший запатентований проект. Потім з’явилися нові – проект захисту посіву від підробок, дистанційний он-лайн-контроль посівного матеріалу і самого процесу посіву. Остання наша розробка працює в напрямку оптимізації і вирішення комплексного рішення он-лайн-контролю за виробництвом у тваринництві.
– Компанією теж розроблялася ціла система під виборчі кампанії. Чи була ця програма кимось затребувана?
– Ми її тестували на виборах Президента і на парламентських виборах. Не секрет, що мінімум 30% бюджетів, які формуються політичними партіями на виборчу кампанію, просто розкрадаються. Наша система мінімізує це розкрадання. На виборах ми використовували систему он-лайн-контролю за нашими агітаторами, розповсюджувачами преси тощо. Відтак якість їхньої роботи подвоювалась. Результат показав, що ми робили все правильно, адже під час парламентських виборів «Народний фронт» переміг в області й показав один із найкращих результатів у країні.
– Завдяки Вам і розробкам фахівців «Протекшн Груп» у Тернополі втілена унікальна система контролю в центрі швидкої допомоги. Як вона показала себе в роботі?
– Це був достатньо складний проект, в Україні аналогічних систем не розробляли. Попередній величезний досвід компанії дав можливість використати її розробки в медичній сфері. Коли в. о. Міністра охорони здоров’я приїздила в Тернопіль, вона сказала, що це найкраща система щодо можливостей, оперативності, осяжності тощо. Про роботу цієї системи нехай розкажуть медики та пацієнти, але одне скажу: вона врятувала не одне життя, а це в даному випадку найголовніше.
«Ніколи в житті не був без роботи, чому я маю напрошуватися там, де мене не хочуть бачити?»
– Свого часу Ви сказали фразу, яка стала крилатою: «Хто буде директором сміттєпереробного заводу, той призначатиме в Тернополі мера». Чи актуальна вона донині?
– Значною мірою так. Сьогодні в багатьох політиків, у тому числі провладних, є дуже серйозне застереження. Вони побачили силу популізму та політичного цинізму в той період, коли в 2009-му, за рік до місцевих виборів, абсолютно із суб’єктивних причин було перекрито полігон у Малашівцях. Тим самим успішно було поховано мою подальшу політичну кар’єру в Тернополі.
В силу обставин, що склалися, з людьми, які затіяли тоді «сміттєву кризу», досі спілкуюся і навіть роблю вигляд, що нічого тоді не відбулося. Я не хочу свої особисті враження про цих людей перекладати на стосунки, які можуть обтяжувати або створювати якісь проблеми для області. Раз себе в цьому переконав і горджуся, що маючи можливість десь відігратися, цього просто не роблю. Нехай те, що сталося, залишиться на їхній совісті.
Заставних побувало у Японії
– Які чинники спонукали Вас не йти на вибори міського голови у 2015 році?
– Думав, що тернополяни хочуть чогось більшого. Але вони багато не хочуть – якихось приземлених речей, тієї ж бруківки їм цілком вистачає. Та й, як каже українська приказка, «в одну річку двічі не ввійдеш». Я вже був міським головою Тернополя. Мене тернополяни наймали на цю посаду на 4 роки, я відпрацював, тож нехай ще хтось попрацює. Я ніколи в житті не був без роботи, чому маю напрошуватися там, де мене не хочуть бачити? Вважаю, що перебування на цій посаді повинно мати обмеження – не більше двох термінів. Тим більше, що зараз одна каденція складає не 4, а 5 років. Бо за цей час люди при посадах починають вважати себе не управлінцями міста, найнятими громадою, а його власниками і повноправними господарями. А це унеможливлює реалізацію нових проектів, ставить дуже багато обмежень, створює корупційне середовище і в бізнесі, і в політиці, що в результаті негативно відбивається на розвитку міста.
– Які у Вас стосунки з нинішнім міським головою Тернополя?
– Як голова міста і народний депутат як мінімум раз на місяць ми спілкуємося. Є звернення міського голови до державних інститутів, які намагаюся підтримувати. Водночас не чекаю ні від кого подяк, просто це роблю, якщо маю таку можливість.
– Дайте оцінку роботі нинішньої міськради з точки зору екс-мера.
– Якщо бути об’єктивним, то, однозначно, є і плюси, і мінуси. Негативом вважаю відсутність публічних аукціонів, які б дали можливість впродовж останніх двох каденцій серйозно наповнювати бюджет розвитку Тернополя. Це, я так розумію, найбільше б’є по діючій владі. Після децентралізації в обласному центрі з’явилися величезні можливості, але їх можна підсилити. А досягненням вважаю те, що влада намагається будь-якою ціною довести до логічного завершення все задумане. Я не кажу про результативність і які там є мотивації, але цілеспрямованість відчувається. Плюсом влади міста є і добре розроблені піар- та промокампанії.
«Коли є конфліктна ситуація з депутатами в раді, треба діяти або в межах закону, або домовлятися»
– Прийшла весна, пригріло сонечко і разом зі снігом у Тернополі зійшли дороги, все місто в ямах. І так стається з року в рік. Чому не можна якісно відремонтувати хоча б головні дороги?
– Для цього потрібно вчасно їх ремонтувати, при цьому робити це якісно. Наведу приклад. У 2007 році ми робили дорогу на проспекті С. Бандери від залізничного мосту до бульвару Данила Галицького, яка донині стоїть понад 10 років, тільки має незначні пошкодження на заїздах громадського транспорту. Інший приклад – ремонт дороги на вулиці Тарнавського. Тоді, наприкінці вересня – початку жовтня, було знято верхній шар асфальтного покриття і раптом дуже несподівано настали холоди. Дорогу не можна було ремонтувати за такого температурного режиму, тому роботи призупинили. Її і справді жартома називали «дорогою Заставного». Але я радий, що вона збереглася у добротному стані до цього часу. Дороги, які в місті найбільше навантажені рухом транспорту і ремонтувалися за моєї каденції, донині збереглися в доброму стані. А це є свідченням того, що вони робилися якісно, без «відкатів» і крадіжок асфальту.
Щоби ви розуміли, замовником ремонту доріг виступає управління ЖКГ, а контролює якість цих робіт структурний підрозділ міської ради – відділ технагляду, який за це бере чималі кошти (1-3 відсотки від вартості виконаних робіт, у рік це в межах 1,5 млн. грн.). Їхні фахівці повинні брати відбір матеріалів, самого асфальтобетону, проводити обрахунок фізичних об’ємів та якісних показників уже вкладеного асфальту. Все це можна проконтролювати, якщо є бажання!
– Що Ви думаєте про боротьбу нинішнього мера міста з колишніми його однопартійцями Турським, Сороколітом і Навроцьким?
– Ці люди свого часу зверталися до мене з великим осудом: чому це я не критикую чинного міського голову? На що я дуже просто відповів: підніміть публікації 2011 року, як ви мене поливали брудом, прославляли діючу владу і розповідали про свою святість. Їм було геть некомфортно це чути! Вони точно знали, що це неправда, але виконували загальну вказівку політичної сили. І тепер кричать, що я неправильно роблю, бо когось там не критикую. Ці люди мені не цікаві! Вони завжди поводилися так, як їм було комфортно.
але якщо вони цього захочуть, то суперечити їм не буде
– Як би Ви діяли на місці мера в такій ситуації?
– Коли є конфліктна ситуація з депутатами в раді, треба діяти або в межах закону, або домовлятися. Не домовлятися для якоїсь там неправильної дії, а для того, щоб у місті був спокій! Що треба робити, коли не можеш домовитися? Спробувати ще раз. Якщо ти не зміг домовитися перший і другий раз, треба пробувати третій раз. І тоді все стає набагато зрозумілішим. У мене також були випадки з депутатами, коли ми їх виключали, але діяли виключно у межах чинного законодавства. Не силовим методом, не якимось придуманими речами… Відповідно ніхто нічого не оскаржував, бо на першому місці був закон.
А ось «тітушки», які з’явилися в Тернополі, мене дійсно лякають. І це в місті, яке вважалося найспокійнішим в Україні! Чому так сталося? Тому що мовчазна згода громади – це прийняття правил гри, тернополяни показали, вони готові, що завтра до нас додому прийдуть «тітушки» і будуть вирішувати, хто у ваш під’їзд зайде чи у свою квартиру…
– Напад на Турського в центрі міста посеред білого дня – це наслідок того, що ми маємо в місті і тієї самої мовчазної згоди?
– Я про це одразу написав на своїй сторінці у «Фейсбуці». Мене це лякає, адже я добре пам’ятаю 90-ті, коли до тебе приходили, вимагали гроші, різали людей, палили прасками, підвішували тощо. Не дай Господи, щоби ті часи поверталися. Якщо ми зараз не дамо адекватної відповіді, це може знову повторитися. І початок цьому закладено, коли «тітушки» почали з’являтися під державними органами і в самих державних органах. Вважаю, інцидент, який трапився із Турським, – це наслідок усіх попередніх подій, які відбулися в Тернополі.
«Мені шкода таких людей, тому що вони обділені, заздрісні, злі»
– Нині в Тернополі розгорнуто брудну інформаційну кампанію проти сімейного бізнесу Заставних, а саме – лінії закладів громадського харчування в центрі міста. Як реагуєте, чи знаєте, кому стали поперек дороги?
– Звичайно: практично всім! Бізнес, яким займається моя родина, є повністю законним. Під час війни в нас, на жаль, сформувалися певні категорії людей, яких я називаю лжеволонтерами й рекетирами-активістами, мета яких – створення проблем успішним людям. Раніше, і це не секрет, такою «діяльністю» займалися прокурори, міліціонери, працівники СБУ, в тому числі й адміністрації, які створювали власні кооперативи і кожному перепадала своя доля.
Ні я, ні мої родичі нікому жодної данини платити не будемо! Я пережив 90-ті роки, коли були бандитські розбірки. І тоді теж нікому не платив, бо це була моя принципова позиція. І тепер точно цього не робитиму. Водночас таких горе-активістів буду виводити на чисту воду.
– Як ставитеся до слів недоброзичливців, мовляв, бульвар Т. Шевченка у Тернополі перетворився у проспект родини Заставних?
– Мені шкода таких людей, тому що вони обділені, заздрісні, злі. Ви думаєте, що потрібно чекати на якусь похвалу з боку конкурентів, які спокійно жили з націнкою на свої послуги 50 відсотків, а тепер ми їх опустили на абсолютно адекватний рівень 15 відсотків? Нехай вони працюють так само, як працює моя сім’я. Візьмемо, до прикладу, ресторан «Україна». Він когось цікавив ще п’ять років тому, коли був збитковим і дотувався з міського бюджету? Ні! Я ж вважаю, що, створивши там «Файне місто», наша родина зробила хорошу соціальну функцію. Плюс – це серйозні відрахування до бюджету. Нехай хтось із відомих рестораторів Тернополя скаже, що він заплатив більше податків (за 2017 рік – 1,8 млн. грн.), ніж Заставні. Я впевнений – не знайдеться жодного! Це ледь не єдиний заклад харчування в області, який знаходиться на загальній системі оподаткування. На моє переконання, сума сплачених податків має бути одним із головних критеріїв оцінки підприємців.
– Чи я правильно з Ваших слів зрозумів, що «Файне місто», «Клуб Файного міста», «Jan Amor» – це заклади харчування родини Заставних?
– Якщо я скажу, що це не так, то це буде лукавством із мого боку. Так, там працює вся моя родина – дружина, син, сестра, племінник, родичі. Тернопіль – надто мале місто, щоби заперечувати очевидне.
«На 99 відсотків задоволений тим, як складається моє життя»
– Роман Заставний – це все ж таки політик, управлінець чи бізнесмен?
– Щоби бути хорошим політиком, треба бути бізнесменом. Тому що чистому політику дуже складно оцінювати і мати повноту уяви про масштабність завдань чи проектів. В українській політиці категорія людей, які займаються виключно політикою, в більшості своїй перетворюються на популістів і так званих «заробітчан». А коли людина будує власне виробництво, вона найменш шкідлива для держави.
Що стосується особисто мене, то ніяк не можу заспокоїтися, мені постійно чогось хочеться нового, цікавого… У цьому полягає зміст мого життя. Помилка, коли людина оцінює плоди своєї роботи виключно грішми. Це дорога в нікуди, і така людина не досягне успіху. Гроші, безперечно, – це хороший еквівалент оцінки правильності прийняття рішень, але є ті ж IT-проекти, від яких отримуєш задоволення, при цьому усвідомлюєш, що за них тобі ніколи ніхто й не заплатить, можливо.
– Чому все-таки родинне гніздечко Заставні створили під Києвом?
– Я в Києві перебуваю тільки тоді, коли є сесійні засідання в парламенті. Весь інший час знаходжуся в Тернополі. Співвідношення «Київ – Тернопіль» у моєму житті складає приблизно 1:2 на користь Файного міста. Міф, що я перебрався до столиці, розповсюджують вороги чи конкуренти, яким дуже хотілось би, щоб я їм тут не заважав. Наше справжнє родинне гніздечко знаходиться все ж у Тернополі, на вулиці Липовій.
– Пане Романе, чи задоволені своїми досягненнями у цьому віці? Про що жалкуєте, можливо, щось би змінили?
– На 99 відсотків задоволений тим, як складається моє життя. Якби щось змінив, то дуже мало. Багато людей по-різному оцінюють свої досягнення. Як і чим їх вимірювати? Коли запитують про багатство, то у своїй більшості люди його асоціюють із грішми. Я ж думаю, що багатство – це зовсім інше. Найперше – це хороші стосунки в сім’ї. Маю гарну і люблячу дружину Оксану, добрих та розумних дітей. Також є багато друзів та приятелів, водночас ворогів маю порівняно мало…
– На річницю Вашого з дружиною весілля Ви побували у Японії. Чим запам’яталася ця країна?
– Це зовсім інша держава, з іншим світоглядом. Кожен громадянин Японії готовий померти за неї, при цьому там ніхто не отримує лікарняних, пенсії, а в країні все дуже дорого. Люди там живуть із калькуляторами, бо оформити спадок може коштувати 500 тис. доларів, а приблизно 100 тисяч будинків по іпотеці залишаються нічийними. Земля дуже дорога, а одне яблуко може коштувати два долари. Там про роботу не прийнято говорити, але всі важко працюють. Водночас усі люди щасливі й один одному посміхаються. Там ніхто погано не говорить про владу, бо вони самі її вибрали. У японській політиці проста філософія: коли ти вибрав цю владу, тоді мовчи і виконуй її вказівки. У Японії – традиції первинні, ніж закон, і вони їх дотримуються.
– У вересні одружуєте свого старшого сина Петра. Де і як плануєте відгуляти весілля?
– Скажу чесно, хоча ви все одно не повірите: ми з Оксаною і наші майбутні свати взагалі не втручаємося в цей процес. Нас попросили тільки скласти список гостей, правда, ми його ще не зробили.
Кожні батьки мріють про те, що їхні діти будуть самостійними. Але така надмірна самостійність мене трохи лякає. Діти хочуть довести, що вже в такому віці вони здатні для себе щось зробити. Знаєте, у мене було весілля дуже велике, батько запросив близько 500 людей. Тоді ми з Оксаною дуже втомилися, і я собі дав слово, що колись, коли в мене будуть діти, я ніколи не втручатимуся у їхні весільні клопоти. Можливо, тоді погарячкував, адже за українською традицією весілля мають робити тато з мамою. Але наші діти самі всім займаються. Найняли розпорядників, які допомагають їм все організувати. Поки навіть не знаю місця проведення весілля, кажуть, це буде сюрпризом. А ми надіємося, що все буде добре.
– Чи хотіли би, щоб сини пішли у політику?
– Чесно кажучи, не дуже бачу їх у політиці. Так сталося, що я вже там опинився. На превеликий жаль, у нас (не хочу нікого образити) мінімум три чверті людей, які йдуть в політику, у своєму житті нічого не вміють зробити. Це діагноз для України, хоча в цивілізованому світі в політику приходять люди, які показали себе в якихось сферах – фінансисти, економісти тощо.
Вважаю, що моїм дітям є чим займатися в житті, їм не потрібно лізти в це болото. Але з іншої сторони, якщо вони захочуть, то суперечити їм не стану, це буде їхній вибір. Я контролював своїх дітей до 21 року. Після досягнення цього віку чоловік повинен сам відповідати за свої дії. Тому зараз будь-яке рішення моїх дітей буде прийняте мною як належне. Я лише їм повторюю, що життя не є ідеальним і не є чесним, і їм так само до цього потрібно готуватися…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418