У Шевченківські дні в Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка відбулася прем’єра драматичної містерії, присвяченої Кобзарю
«Минають дні, минає літо, а Україна, знай, горить», – сумно, немов промовляючи вголос думки, на сцені Тернопільського драматичного театру 10-11 березня звучали рядки «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Тужливо й мужньо звучав козацький спів. І от на сцену вийшов хлопчина-пастушок (малого Тарасика зіграв 8-річний Іванко Черненко).
Дитина ходить, щось уважно роздивляється, і раптом над сценою піднімається яскраво-червоне сонце. Мов крізь хмари, пробивається воно через товсті канати. Упродовж вистави вони символізуватимуть то струни бандури (бо який же кобзар без неї?), то могутні дзвони, а то й роки життя й перепони долі Тараса. А ще це тонкі лінії його робіт – не забуваймо, що Шевченка з неволі викупили як талановитого художника-графіка!
Сонце, струни-мотузки і дорога, що ніби обминає. Що? Долю? Чи неволю? Цей битий шлях не раз різко обривається, мов щастя, у житті поета, а потім круто в’ється гіркими спогадами й новими кривдами у житті Кобзаря: ув’язнення й солдатчина, самотність, туга за Україною і родиною, недуги. Та крізь усі негаразди Тараса (актор Євген Лацік) виводить подароване мамою яблуко, що чарівним клубком веде його лабіринтом життя. А ще дорога – чумацький шлях і козацька чайка України.
Чудову сценографію Григорія Лоїка доповнюють легкі й пастельні, як акварелі самого Тараса Григоровича, народні костюми Дарії Зав’ялової. Синтез думок режисера і художника творять образ вистави. От і в містерії “Тарас” режисерові, народному артисту України Олегу Мосійчуку це вдалося стократно. Вже після прем’єри Олег Петрович зізнався, що роками мріяв поставити спектакль або за творами Кобзаря, або присвячений його страдницькій долі. Уявіть: Шевченкові судилося прожити лише 47 років! Із них десять – на засланні, чверть століття боровся із середовищем, яке гнітило, знищувало і вбивало все українське, рідне, а на схилі літ ще 10 років лишень мріяти про власний закуток, свою домівку та щиру і незрадливу любов.
«Для мене було важливо, щоб у виставі був поет, його слово, його думка, – зазначив Олег Мосійчук. – Тож 50 відсотків матеріалу нашої драматичної містерії взято з однойменного твору провідного українського драматурга, нашого сучасника Богдана Стельмаха, а друга частина полотна – поезії самого Тараса Григоровича». І все це під улюблений твір Кобзаря – «Місячну сонату» Людвіга ван Бетховена (музичне вирішення також О. П. Мосійчука) і чудовий спів заслуженого артиста України Бориса Репки.
Щодо драматичної поеми-тетралогії «Тарас», варто зазначити, що довгі роки Богдан Стельмах вивчав біографію Шевченка. Декілька років тому поему висували на здобуття Шевченківської премії. На жаль, як жартує сам автор, “мій «Тарас» ще її дочекається”.
І ще раз на жаль, та на прем’єрний показ драматург за станом здоров’я не зміг завітати, проте обіцяв приїхати 27 березня на Міжнародний день театру.
Аналізуючи ж свою роботу над роллю Шевченка, актор Тернопільського академічного драматичного театру Євген Лацік зізнався: «Я гордий сам за себе, що граю цю роль! У постановці ми хочемо бодай торкнутися постаті Шевченка. Насамперед показати, якою людиною він був. Для мене Шевченко був борцем, людиною, яка переживала не настільки за себе, як за свій народ, Україну. І він це все ніс у собі впродовж усього життя».
У виставі є ще одна ключова особа – Автор (народний артист України В’ячеслав Хім’як). Що й казати, вже багато років В’ячеслав Антонович у березневі дні натхненно промовляє рядки «Кобзаря». Цього року він сам був прообразом самого Шевченка – Пророка у містерії «Тарас».
– Біда у тім, що українці більше прагнуть притягнути Шевченка до себе, ніж самим піднятися до його величі. Проблема українського суспільства в тому, що Шевченко впродовж понад 150 років актуальний. От якби в суспільстві відбулися такі зміни, щоби його поезія стала архаїкою, почала належати тому часу, в якому він творив… Але поки що це не можливо. Шевченко досі сучасний, і таке враження, що писав учора, – сумно констатує В’ячеслав Хім’як.
Уже під завісу як не згадати, що востаннє спектакль, присвячений Кобзарю, на сцені нашого театру був поставлений майже 30 років тому режисером Петром Ластівкою (молодшим). І це був «Сон» за однойменною поемою Тараса Шевченка. Як і нині, одну із провідних ролей у драмі тоді зіграла заслужена артистка України Віра Самчук. Проте нова постановка значно масштабніша, і мова навіть не у тім, що у «Тарасі» зайняті всі актори Тернопільського драматичного, йдеться про вагомість знайдених режисером Олегом Мосійчуком прийомів, слів і навіть реплік, спецефектів й образів. Адже «Тарас» охоплює все життя поета та увібрав його знакові твори. Переглянути драматичну містерію ще можна 15, 18 та 28 березня.
Олена Густенко
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418