Жодне місто в Україні не потерпає від подібних жахливих зазіхань на свою історію, як Тернопіль. Оголошено, що він криє у своїх землях сліди більш давнього походження, аніж 1540 рік – згідно з польською загарбницькою пропагандою. Однак керівництво міста і далі продовжує наполягати, що місто засноване 15 квітня 1540 року. Очевидно, це робиться свідомо, бо як можна пояснити, що розкопки упродовж осені-зими-весни чомусь залишені напризволяще і почалося пряме руйнування 500-річних мурів замку («Номер один» про це інформувала ще в лютому).
З наміром, мабуть, послаблення довгоочікуваних незаперечних свідчень більш давнього заснування Тернополя, коштом міської ради видано книгу про історію міста. А от тернопільський історик Василь Штокало й надалі називає нинішню дату заснування міста неправильною.
Чому 15 квітня – неправильна дата?
– Тому що відсутній сам документ, який вказує на неї. До нас дійшло, що начебто 15 квітня 1540 року правитель Польського королівства на ім’я Сиґизмунд І Старий у місцевості Топільче відразу для закладання міста дарував землі воєначальнику Янові Амору Тарновскі. Разом із тим сама начебто королівська грамота ніколи не виставлялася та ніде не передруковувалась. Тепер у сучасній Польщі пояснюють, що цей документ згорів у 1944 році під час бомбардувань Кракова. За історичними принципами вважається: якщо немає документа, то немає історії, – каже Василь Штокало.
На думку історика, подібного документа ніколи не існувало.
– Мова йшла про безвідкладне укріплення стратегічних (по-військовому) місцин Руського воєводства, до яких зараховано і даний розлогий заплав у верхів’ї річки Серет з півдня, від неочікуваного вторгнення турків азіатської імперії Оттаманської Порти. Мені доводиться кожного разу говорити, що 15 квітня – це не день започаткування міста, а загарбницький силовик Ян АморТарновскі – ніякий не засновник Тернополя, а стилізована леліва (на сучасному нашому гербі) – чужа.Це залишки спотворень минувшини Тернополя, важливого міста в середньовічній, новій і новітній історії України, – каже пан Василь.
Закономірно, міська рада мала би врахувати доконані минувшиною речі та виправити допущені попередниками помилки.
– Особисто я не бачу в міського голови Сергія Надала та нинішнього складу міської ради політичної волі для даних зміцнень безпеки. Якщо наше майбутнє плавно розвиватиметься, то усвідомлення цього неодмінно прийде. Коли ж сусіди приймуть ще низку «антибандерівських» законів, то це вдарить громом із ясного неба, – стверджує Василь Штокало.
15 квітня – це і «русский мир» у Тернополі
Не є новиною, що Тернопіль – важливе місто національного відродження України.
– У переломному 1990 році тут діяла псевдопатріотична рада. Чому псевдо? Тому що патріотична рада ніколи би не прийняла рішення про збереження вулиці 15 Квітня, тобто дня «визволення» Тернополя для комуністичного тоталітарного режиму кривавого Сталіна. Для прикриття ця «патріотична» рада і висмоктала 450-ліття початку Тернополя. Джерелом слугувала історія з міст і сіл УРСР (Київ, 1973). Насправді важливо було зберегти «русский мир» у західному місті України. Озброїлася «патріотична» рада блакитно-жовтими барвами. Тернополяни вірили «своїм», і так постало неправильне 15 квітня, – переконує історик.
Необхідно Тернополю повернути його історичні постаті
На перший погляд тернопільська вулиця 15 Квітня виглядає звичайнісінькою – радянською і безликою, як і інші прилеглі до неї, але в історика своя думка щодо цього.
– Насправді у назві цієї вулиці зацікавлені польські і радянсько-російські загарбники. У демократичному суспільстві такі промахи мали би негайно усунути, тобто вулиці мали би перейменувати. Зокрема, одіозна 15 Квітня може стати Надзбручанською, бо цю прекрасну вулицю було розбито, а єдиний будинок під числом 2 можна долучити до прилягаючої, – пропонує пан Штокало.
На думку історика, й інші вулиці з назвою осіб, які внесли кривавий безбожний комунізм, повинні бути перейменовані. Це вулиці Чалдаєва, Танцорова, Живова. Уламками з «русского мира» залишаються вулиці Ломоносова, Пушкіна з пам’ятником у середмісті, Чехова. Хоча в місті є потреба вшанування борців за волю – Артема Лугового, Марти Пашківської, Осипа Дяківа (напередодні 100-річчя народження). Залишаються невшановані в Тернополі Олег Кандиба (О. Ольжич), «Русалка Дністрова» та й час уже пом’янути Назарія Войтовича.
– Недавні дискусії про вулицю Левка Горохівського залишилися балачкою. Комусь конче потрібно зберегти вулицю Сахарова. У дні сьогоднішньої воюючої України проміжні постаті вичерпались, а ім’я Горохівського – це стяг боротьби. Досить давня віха минулого переплетена в Тернополі, мається на увазі повстання Христофора Косинського. Годиться одну з вулиць біля архіву назвати його ім’ям, бо це ділянки, куди заходили підрозділи цього незламного українця. На тернистому шляху вшанування жертовної родини Старухів, зокрема мова про колишню вул. Енґельса, де мешкали після Сибіру Ганна та Ольга Старухи. Подібне і з жертовною родиною Гуків. Колись та й прийде до суті і справа з вулицею великого тернополянина Ігоря Ґерети, – розповідає пан Василь
«Вічний вогонь», що в Старому парку, вшановується, наче знакова пам’ятка Незалежності, й 8 травня сюди на державному рівні покладається море квітів. Чому?
– Могли би цей могильник безболісно перенестися до ділянки радянських військових захоронень на Микулинецькому кладовищі. Вивільнений простір можна в майбутньому збагатити, до прикладу, 50-тисячним олімпійським стадіоном із присвоєнням імені (за думкою доктора Богдана Трофим’яка) визначного тернопільського змагуна та нескореного курінного УПА Мар’яна Лукасевича («Ягода», «Черник»). Думаю, не за горами час, коли Україна прийматиме літні Олімпійські ігри й споруда буде принагідною. Поруч може розташуватися Палац спорту, за світовими вимогами зроблені баскетбольний, волейбольний, гандбольний зали, у яких в Тернополі давно є потреба, – пропонує історик.
На думку пана Штокала, варто було повернути масиву «Новий Світ» давню назву, колись брутально замінену, української «Провалихи». Давно годилося б вислів «БАМ» зняти із вжитку на «Сонячному» масиві, масиву «Дружба» з такою ж назвою вулиці повернути давню назву «Загребелля», а існуючу вулицю погодити в найменуванні. Подібне мало би статися з вулицею «Дружба», бо досить є того, що мало би увіковічнитися.
Як розв’язати історичний клубок
Тернопільський історик пропонує за основу дати народження Тернополя брати 28 серпня, День міста та храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці.
«З дослідженнями проявляться рік, місяць, день та засновники-українці», – підсумовує Василь Штокало.
Іван Білий
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418