Близько півтори тисячі військовослужбовців взяли участь в урочистій ході, яка днями пройшла центральними вулицями Тернополя. Бійці 44-ї артилерійської бригади вперше за 4 роки служби в зоні АТО повернулися у повному складі на місце постійної дислокації. Про те, чим житиме частина на мирній території, що таке ООС та як мирному населенню не ставати зброєю у руках ворога, ми запитали у командира Тернопільської окремої артилерійської бригади, полковника Сергія Баранова.
«Якщо ворог прийде, а армія не виконає своїх завдань, то щасливого майбутнього, на жаль, не буде…»
– Із червня 2016 року Ви опікуєтесь відновленням військового містечка у Теребовлі. Я була там кілька років тому на звіті голови Тернопільської ОДА Степана Барни і бачила на власні очі, що роботи там, м’яко кажучи, не бракувало. Розкажіть, як проходить відновлення.
– Нарешті закінчили ремонт та відновлення двоповерхової казарми. Уже розмістили декілька підрозділів. Умови хороші, у сучасному стилі. Запущено котельню для опалення, хоча зараз уже тепло, але ми встигли її перевірити в роботі. Повністю відновили територію по периметру, проклали нові електричні мережі. Звісно, що роботи там досі багато. Передусім це стосується будівлі штабу, яка потребує капітального ремонту. Також приміщення їдальні. Та потихеньку відновимо. Місцева та обласна влада дуже допомагають. Це містечко розраховане на тисячу військових.
– Чи є плани формувати схожі містечка в інших районах області?
– Так, ми ще в Чорткові активно працюємо у цьому напрямку. Там будуватимемо КПП фактично з нуля. Чекаємо виділення коштів на відновлення австрійської казарми. Щодо нашої частини, то у планах будівництво семи гуртожитків для військових-контрактників.
– Розкажіть про наповнення військової частини, чи є вакансії, в кому є потреба зараз.
– У нас є певна плинність кадрів. Фактично усі спеціальності потрібні. Якщо людина має за спиною іншу освіту, але хоче працювати, то ми можемо її перекваліфікувати, навіть допомогти отримати вищу освіту. Немає з цим жодних проблем. У Збройних силах потрібні усі!
– До речі, дівчат у 44-тій багато?
– Трішки є. Більше сотні.
– Днями Тернополем промарширували понад 1,5 тисячі Ваших підопічних. Насправді організація, як на мене, була на високому рівні. І це не банальна похвала. Скажіть, як керувати таким колективом? У чому складнощі чи, навпаки, переваги?
– Артилерія – це колективна зброя. Від командира частини до останнього солдата залежить життя всієї частини, застосування зброї, виконання завдань тощо. Не можу сказати, що легко, але й що важко, також не скажу. Я пишаюся своїми людьми.
– Як на мене, вас гідно зустріли тернополяни: дітки супроводжували колону обабіч дороги з кульками, квітами в руках. Хтось прийшов із плакатами «Дякуємо!» тощо. Як Ви це сприйняли?
– Нам також дух захоплювало. Сподіваюся, що нам спільно із владою вдалося організувати гідну зустріч частини, що повернулася з району бойових дій. Передусім, щоби військові відчули тепло, а по-друге, населення побачило, що ми є, що ми там боронимо державу. А в місті Тернополі ми є тою силою, на яку можна покластися і в разі, не дай Боже, надзвичайних ситуацій, надати допомогу.
– Так, з одного боку, це було приємно та трепетно. З іншого – нагадало, що в країні війна. Як на мене, в Тернополі для багатьох вона стала чимось звичним…
– Не тільки в Тернополі. Як правило, починаючи з Харківщини, такі ж настрої.
– То це заслуга військових, що ми тут живемо часто навіть без думок про війну, чи навпаки, так бути не повинно?
– Мені важко це оцінити. Наприклад, я в 2014-2015 роках та й зараз намагався уберегти свою сім’ю від жахів війни. Та зараз, спілкуючись із дітьми, бачу, що вони теж прийняли війну. Тато поїхав у відрядження – це вже звично. Навіть коли спілкуюсь із вчителями своїх дітей, то вони говорять, що у нас тут війни немає. Хтось розуміє, хтось – ні. Проте люди мають чітко знати, що до війни слід готуватися. Для цього необхідно мати сильну армію, її треба забезпечувати, аби вона могла виконувати військові завдання. Люди їдуть за кордон заробити кошти, хтось тут працює, будує плани на щасливе майбутнє, але якщо ворог прийде, а армія не виконає своїх завдань, то ніякого майбутнього, на жаль, не буде…
«Нарешті створено правову базу застосування Збройних сил»
– Як гадаєте, зараз статус «військовий» в Україні – це престижно чи радше необхідно?
– Зараз, можливо, більше необхідність. Хоча й керівництво держави, і міністерство оборони, й органи місцевого самоврядування, і ми намагаємося максимально робити все, аби армія стала престижною, щоби люди хотіли проходити службу, щоби почувалися тут забезпеченими та соціально-захищеними. Аби молоді люди знали, що завдяки армії можуть досягнути певних висот і, виходячи на пенсію, не бути викинутими за борт.
– На жаль, мало доступної інформації про Ваш військовий шлях, якщо можна, розкажіть, коли у вашому житті з’явилася форма.
– У моїй сім’ї військових немає. Я ж в останні роки навчання в школі захотів стати військовим. Вступив у Сумське артилерійське училище у 1997 році. Проходив службу в Черкаській, Київській, Житомирській областях. Звідти потрапив у зону АТО, а в 2015 році прибув сюди, щоб очолити частину.
– Скоро 44-та бригада відзначатиме маленьке свято, адже 9 вересня минає три роки від заснування частини. Уже плануєте урочистості?
– Так, ми вже почали підготовчі заходи. Проте 9 вересня, можливо, не будемо у Тернополі: проходитимемо навчання чи перебуватимемо в зоні бойових дій. Ніхто не знає. Тому заходи плануємо, але життя покаже.
– Що Вам особисто запам’яталося найбільше за час служби в частині, можливо, були якісь трепетні моменти, про які б хотілося розповісти?
– Один випадок важко виділити, у нас весело щодня, адже працюємо у великому колективі, де в кожної людини є свої проблеми, принципи тощо. Та працюємо. Завдання в зоні АТО виконали, тепер повинні тут відбудувати містечко, створити нові умови, зайнятися більш активно спортом, працювати з нашими навчальними закладами.
– До речі, зараз у нас уже не АТО, а ООС. Поясніть, що це змінює для простого населення?
– Так, операція об’єднаних оперативних сил. Для простого мешканця це нічого не змінює, за винятком того, що нарешті створено правову базу застосування Збройних сил у воєнному конфлікті. Можливо, ви чули про судовий процес щодо сержанта прикордонних військ, який застосував зброю проти людини, що не зупинилася на його вимогу на блокпості й намагалася проскочити на нашу територію. Цей приклад показав, що немає правової бази застосування наших війсь у зоні АТО. Тому були прийняті певні закони, укази і зараз АТО завершено, владу передано командувачу цими об’єднаними оперативними силами. Він відповідно керуватиме процесами оборони держави.
– Зараз мало що можна говорити про військових, про локацію, техніку тощо, адже можна зашкодити. Розкажіть коротко, як має поводитися населення з інформацією, що стосується військових формувань. От днями тернополянка зняла й оприлюднила відео техніки, яку перевозили містом. Тим самим бездумно шкодила нашим захисникам. Чи я не права? Було б добре пояснити людям, що можна говорити, а що – ні.
– Безумовно, що розвідка та спостереження за нашою частиною та й за будь-якою іншою ведеться з боку ворога постійно. Тому всім, що стосується роботи зі ЗМІ, займається прес-офіцер, який керує цими процесами. Я б хотів звернутися до всіх: аби забезпечити безпеку наших військовослужбовців, безумовно, потрібно, щоби населення розуміло, що знімати та публікувати колони з технікою, місця їхнього розміщення тощо не можна. Однією з версій підриву та пожеж у Калинівці та Балаклії є закладання підривних пристроїв. Аби цього не було, не потрібно інформувати ворога про наші переміщення, техніку тощо.
– Ваш прес-офіцер розповів мені, що у разі, якщо кудись зникне чи знищать бойовий прапор частини, то її одразу розформують. Це правда?
– Так, це визначено статутом. Особи, які винні у втраті бойового прапора частини, несуть кримінальну відповідальність, а частина розформовується. Бойовий прапор – це символ частини, її доблесті, честі та мужності.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418