Хоч мальовниче і густонаселене село Великі Вікнини, що в Збаразькому районі, лежить від райцентру аж за 35 кілометрів, та його важко назвати заскорузлим радянським терміном «віддалене». Саме тут розташована центральна садиба соціально-відповідального СТОВ «Славутич», яке очолює знаний на Збаражчині інженер-механік за фахом і хлібороб за покликанням Борис Довгаль.
«Де народилися, там мусимо рости», – Борис Микитович любить повторювати поетичну фразу передчасно згаслого тернопільського літератора Михайла Левицького. Тому аграрій з готовністю дає роботу місцевій молоді, а відтак мало хто із навколишніх сіл їздить на закордонні заробітки.
«Славутич» орендує й обробляє понад 2000 гектарів земель у селах Котюжини, Великі й Малі Вікнини на Збаражчині та у Піщатинцях Шумського району.
– Усі 1300 пайовиків вчасно отримують платню за здані в оренду земельні ділянки, – каже головний бухгалтер Ліля Борсук. – А це до півтори тонни пшениці, ячменю, кукурудзи, мішок цукру, десять кілограмів гречки, олія, тюки соломи, а також необхідні транспортні та в обробітку городів послуги.
У весняну, літню чи осінню пору можна побачити чимало місцевої молоді за кермом чи важелями потужних закордонних та вітчизняних тракторів, комбайнів, багатотонних вантажівок.
– Щороку сільгосптовариство закуповує по декілька одиниць високопродуктивної техніки, тваринницького обладнання та іншого спорядження. Її довіряємо молодим спеціалістам, – каже заступник директора, недавній випускник Тернопільського національного економічного університету Андрій Довгаль. – Торік придбали імпортний бурякозбиральний комбайн «Холмер». Ним копали солодкі корені більш ніж на стогектарній площі молоді механізатори Анатолій Душко та Олександр Савич. Понад сім тонн взяли цукросировини з гектара! І це на землях, які далекі від родючого чорнозему. Технології і своєчасний захист рослин – основний козир такого урожаю. Буряківництвом у «Славутичі» займаються вже багато літ, незважаючи на вкрай нестабільну цінову політику харчової і технічної культури.
Але основа всієї рослинницької галузі товариства – все-таки озима пшениця. Загалом зернові культури займають до 70 відсотків усіх щорічно добротно по-господарськи засіяних площ у СТОВ «Славутич». Великовікнинське сільгосппідприємство – один із лідерів зерновиробництва в Збаразькому районі, де щорічно збирають у середньому на круг понад 6 тонн збіжжя. Керівник Борис Довгаль – противник вузької спеціалізації полів і не женеться за миттєвими заробітками, як це роблять сучасні агробізнесмени, що сіють лише ріпак, соняшник і кукурудзу, що виснажують українські ґрунти та забирають родючий гумус. Щороку господарство Довганя понад 100 гектарів заправляє органічними добривами.
– Нинішня посівна кампанія видалась дуже непередбачуваною. Майже всі технологічні операції доводилось міняти на ходу. Наші механізатори, водії, оператори обприскувальних агрегатів – великі молодці, – каже Борис Довгаль. – Підживили озимі, посіяли ярину, цукрові буряки, кукурудзу, а тепер головне – догляд за рослинами.
Тваринництво – також на належних щаблях місцевої господарки. На фермах постійну роботу і добрий заробіток мають 40 мешканців сіл Великі Вікнини та Котюжини. У «Славутичі» утримують 724 голови великої рогатої худоби, із них 200 корів високопродуктивної червоно-польської породи, а також 110 телят, 288 свиней. За чотири місяці 2018 року вироблено 269 тонн молока, 45 тонн м’яса яловичини та свинини. Цим великим господарством опікуються головний зоотехнік Раїса Руда (у місцевому господарстві жінка працює вже 40 років) та головний ветлікар Олександр Ізерський. Нещодавно практично завершилася реконструкція приміщень. Перекрито дахи в корівнику та свинарнику. У приміщеннях замінено підлоги, викинуто жолоби, замість них тепер – кормові столи, проведено сучасний молокопровід системи «Дела Валь» дніпровського обладнання. Тепер усі корми тракторист Роман Тарасюк змішує міксером. Діє сучасна лабораторія, зручні й теплі побутові кімнати, всі працівники забезпечені спецодягом. На постійному контролі зооветеринарний захист фермерських приміщень, територій, під’їзних шляхів. Господарство вклало понад десять мільйонів гривень у ці необхідні технічні й технологічні зміни. А все для того, щоби наблизити виробництво молока і м’яса до європейських стандартів та вимог.
Поруч із досвідченими доярками трудиться й молодь. Добрим словом керівники «Славутича» відгукуються про Раїсу Сеник, Віту Ковалів, Людмилу Казнановецьку, Надію Целенко, Івана Нечипорука, оператора Василя Дубового, доглядачів телят Євгенію Шимко, Ольгу Семенюк, Надію Забояк. Не обходяться працівники ферм господарства без їздових Віктора Рися, Олега Горошка, Володимира Целенка.
Аби в господарстві була потужною молочна ріка, дбають про збалансовану годівлю тварин. У структурі посівів понад 30 відсотків земель відводять під кормові культури. Сіють однорічні й багаторічні трави, кукурудзу на зелений корм, горох, боби. У раціонах годівлі вдосталь макухи, концентрованої та соковитої поживи. Тому нині середньоденний надій на корову складає по 22-24 кілограми молока.
А ще у СТОВ « Славутич» опікуються не на словах, а на ділі соціальною сферою населених пунктів, де товариство здійснює господарську діяльність. Для розчищення від снігу, бруду й інших дорожніх робіт придбали грейдер, капітально відремонтували кілометр дороги із твердим покриттям до Котюжин. Тепер туди, як і у Великі Вікнини, регулярно їздить рейсовий автобус з обласного центру. Керівник господарства постійно допомагає українським військовим, воїнам АТО, ветеранам Другої світової війни і національно-визвольних змагань, малозабезпеченим категоріям населення. Не забувають у «Славутичі» і про місцеві школи, дитячі садки, заклади культури і медицини. В центрі уваги – розвиток масової фізкультури та спорту, бо в господарстві твердо переконані, що здоров’я нації – це майбутнє України та її завтрашній день.
Ось із таким усвідомленням праці на рідній землі живе і працює увесь хліборобський колектив відомого збаразького аграрія Бориса Довгаля.
Ярослав Бачинський
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418