Тернополянка поховала свою єдину дитину
Йому було 3 роки та 8 місяців. Маленький Артемчик, як і більшість дітей його віку, ходив у садочок, любив гратися та дивитися мультфільми. Але… Життя хлопчика несподівано «згоріло» буквально за декілька днів через байдужість чи то швидше некомпетентність місцевих лікарів…
Чотири рази викликали «швидку»
Мама Артема – Надія Качура – погодилася розповісти нам про останні дні життя свого сина, аби, можливо, застерегти інших батьків від такої трагедії. Жінка досі перебуває в стані шоку і зізнається, що не може повірити у те, що втратила дитину.
– У п’ятницю, 1 червня, я забрала сина із садочка. Після того ми ще погуляли на вулиці. Близько шостої-сьомої вечора в Артема піднялась температура. Через те, що мав трішки нежить, подумала, що підхопив звичайний вірус. Тому лікувала нежить та збивала температуру. Та вночі температуру збити не вдавалося, викликала «швидку». Лікарі оглянули дитину, збили температуру звичайними препаратами. Здається, анальгіном. Температура впала. Медики сказали мені, що це звичайний вірус, мовляв, підхопив у садочку, – розповідає Надія Качура.
Жінка каже, що наступного дня у хлопчика теж підскочила температура – піднімалася два-три рази на день і сягала понад 39 градусів.
– Та він був нормальним. Звичайно, коли температура піднімалася, то ставав млявим, сонним. Однак коли збивали температуру, то він бігав, навіть надворі грався, – продовжує пані Надія.
Вдень температуру збити ще сяк-так вдавалося, а ось уночі було важче.
– Із суботи на неділю ми також не могли збити температуру. Тому вдруге викликали «швидку». Лікарі сказали знову ж таки, що в сина вірус. Вони оглянули дитину, мацали животик. Говорили, що через вірус така висока температура може триматися навіть до п’яти днів і нічого страшного тут немає.
Медики «швидкої» запитали у Надії, чим лікує хлопчика. Сказали, що такий перелік медикаментів, який використовує жінка, підходить. І слід продовжувати лікувати дитину ними надалі. Крім того, багато пити води.
– Я можу плутати дні, коли саме ми викликали «швидку». Все було, як у тумані. Та точно знаю, що викликів було чотири. У неділю в нього теж піднімалася температура, лежав млявий. Та коли збивали, дитина бігала, гралася, як завжди. Увечері він якось ослаб, лежав. Близько дванадцятої-першої ночі піднялася температура. Я дала йому жарознижуючі у таблетках і він їх вирвав. Пройшла година, температура трималася і я дала йому ліки в сиропі. Він їх також вирвав. Та якби це було отруєння, то він би блював їжею, він же рвав ліками. Однак усі попередні дні Артем нормально харчувався. В ту ніч ми знову викликали «швидку». Лікарі оглянули і сказали, що в дитини ангіна. Нічого особливого з медикаментів не виписали та й поїхали. Правда, ввели укол від температури. Знов помацали животика, відхилень не знайшли. Сказали, що від такого вірусу може бути навіть і блювання. Та й поїхали, – пригадує жінка.
«Я привезла до лікарні нормальну дитину»
Наступного дня вранці Артем вирвав від звичайної води. Їсти хлопчик уже не міг.
– Він вирвав ніби жовчю. Ми знову викликали «швидку». Лікарі оглянули і сказали: «Подивіться, у нього все горло червоне, це гнійна ангіна, яка може викликати блювання».
Жінка каже, що попри все лікарі не пропонували їй везти дитину до лікарні. Говорили, що можна забрати малечу в медзаклад, але його лікуватимуть так само, як і пані Надія вдома.
– Казали, що немає потреби везти. Бо в лікарні він прийматиме ті ж антибіотики, що я давала вдома. Якби вони наполягали чи просто рекомендували, була б письмова відмова. Та я не відмовлялася. Звичайно, якби треба було, то поїхала б. Отож вони оглянули, сказали, що ангіна, і виписали антибіотики. Правда, я просила їх, щоби власною рукою виписали рецепт, вони ж сказали, щоб я сама занотувала у блокноті. Відповідно від них рецепта я не мала. Хоча кілька разів про це просила.
Лікарі «швидкої» знову вкололи хлопчику укол, у складі якого, за словами пані Надії, був димедрол.
– Артем був трохи сонний. Я думала, що це від дії уколу. Лікарі говорили, що це нормально. Казали, що син поспить трохи, а далі можна навіть його погодувати. Я за той час, поки він спав, побігла в аптеку, купила антибіотики. Та на голодний шлунок їх же пити не можна. Тому намагалася його погодувати. Однак син за якийсь час усе вирвав. Та лікарі сказали, що це нормально …
Їсти маленький Артем більше не хотів. За словами пані Надії, хлопчик став дуже млявим, очі – напівсонні.
– Та він ще бачив мене тоді, сам ходив. У той день я ходила до нашої дільничної лікарки. Вона, як виявилось, пішла у відпустку. Тому зайшла до іншої, щоби повідомити їй та отримати пораду. Розповіла, що викликала «швидку», описала стан дитини. Ще запитала, які можна пити ліки від гарячки та блювання. Вона виписала якісь свічки і порадила пити ті антибіотики, які нам виписали медики зі «швидкої». Говорила, якщо за два-три дні краще не стане, то слід їхати в лікарню.
Та хлопчику стало гірше вже у той день. Їсти він не міг. Тому жінка зібралася везти сина до лікарні негайно.
– Спочатку хотіли викликати таксі, але вирішили, що краще їхати на «швидкій», щоби зареєстрували виклик. Медики приїхали і захотіли спочатку оглянути дитину. Я сказала, що треба їхати негайно. На той час Артем хоч і був млявим, але ще міг нормально дивитися на мене, міг стояти, говорити. Тобто в лікарню я привезла нормальну дитину, хоч і з високою температурою.
Замість пояснень – «Ой»?
У лікарні після огляду дитини жінці повідомили, що у хлопчика ангіни немає.
– Сказали, що горло чисте. Під час цієї розмови була присутня лікарка «швидкої», яка говорила мені, що в сина ангіна. Єдине, що вона на це відповіла, так це «Ой»… Хоча ще вранці говорила про гнійну ангіну, а о 17:00 – вже «Ой».
Після огляду хлопчика поклали до лікарні в інфекційне відділення. Призначили капельниці.
– Нам дали перелік ліків, які треба купити. Дивлюся, а там препарати, якими лікують від шлункових захворювань, приміром та ж «Смекта» тощо. Хоча я говорила, що від п’ятниці до неділі дитина не блювала, не поносила, їла звичайну їжу, – каже Надія Дуболар.
Коли приїздила «швидка», окрім нарікань на високу температуру, хлопчик говорив лікарям, що у нього дуже болить голова. Та, за словами пані Надії, лікарі не надавали цьому великого значення. Говорили, що при такій високій температурі – це нормально.
– Я розумію, що це була шоста вечора, але все ж… Запитувала лікарів, як вони збираються лікувати дитину від отруєння, якщо вони навіть не впевнені у цьому діагнозі, коли братимуть бодай аналіз крові. Мені сказали, що все завтра. Згодом принесли посудини для аналізу калу і сечі. Я запитувала: «Якщо він не піде в туалет, то як ви знатимете результат?» Мені відповіли: «Так і буде. Коли сходить – тоді й принесете».
Поки лікарі відтягували все на завтра, дитина втрачала дорогоцінний час. Щоби зупинити блювання, медики вирішили вколоти хлопчику «Церукал».
– При менінгіті цей препарат заборонено колоти. Хоча на той момент ніхто не знав, що в Артема менінгіт. Так-от після того капання й уколу, близько десятої вечора, сину стало значно гірше. Він кликав мене і намацував руками, бо перестав бачити. Потім у нього вискочив катетер, я взяла дитину на руки (це було десь пів на дванадцяту ночі) і розбудила лікарів. Сказала, що зірвався катетер, але у хлопчика щось не так з очима. Вони мовчки його оглянули, ввели якийсь антибіотик, ще здається, якийсь гормон і сказали, що дитина в дуже важкому стані, треба везти в реанімацію…
До медиків з реанімації у жінки немає жодних претензій. Каже, що вони робили все, що могли.
– Серед ночі підняли усіх лікарів з дому… Та в інфекційному відділенні елементарно не могли взяти аналіз крові. Лікували дитину від отруєння, хоча я говорила, що спочатку він нормально їв. Уявіть, приїздило чотири «швидких»: одні сказали, що інфекція, інші – що ангіна…
Рятували майже добу…
У реанімації почалася справжня боротьба за життя хлопчика. Пані Надія каже, що спочатку син був поруч.
– Потім приїхали головний невролог області і ще якийсь доцент. Тоді Артема забрали від мене і підключили апарати… Мені радили туди навіть не заходити, бо картина була не з легких. Я питала лікарів, чи є хоч якась надія. Говорили: «Надія є завжди, але часу втратили багато. Хоча б на декілька годин раніше і його можна було б врятувати»…
Дитину рятували майже добу. Та життя не зберегли. У вівторок, 5 червня, о восьмій вечора констатували смерть Артемка. За словами пані Надії, ніхто з лікарів інфекційного відділення навіть не попросив вибачення у неї.
– Моя свекруха чекала біля моргу, коли приїхав джип із лікарями, в тому числі й тими, що оглядали Артема. Розтин проводили за зачиненими дверима. По закінченню свекруха підходила і запитувала в одного з лікарів, у чому ж точно причина смерті. Він почав кричати: «Ви шукаєте винних чи що? Винні всі». Цей лікар дав їй візитку і сказав, що всі аналізи вони взяли і через шість днів будуть більш точні результати. Та свекруха продовжувала допитувати. Тоді лікар вирвав із рук візитку, кинув на землю, виштовхав свекруху на коридор і все. Не знаю, що вони ще знайшли чи не знайшли. Та попередньо нам написали, що в Артема був бактеріальний менінгіт, – розповідає мати хлопчика.
Жінка каже, що перш ніж іти в садочок, Артемка оглядали всі лікарі, проводили необхідні аналізи. Дитина була здоровою, відхилень не мала. Та загалом хворіла дуже рідко. Жінка досі перебуває у стані шоку. Проте планує звертатися в поліцію або до суду, щоб покарати винних у смерті її сина. Хоч і не вірить, що це якось змінить ставлення лікарів до своєї роботи.
– Знаєте, так хочеться подивитися тій людині в очі, щоби бодай далі вона думала, що робить. От чому не можна було одразу взяти аналіз крові? Чому в реанімації змогли його зробити за годину? Це ж не складно. Навіть не знаю, чи варто писати якусь заяву, чи буде з цього якийсь результат? Прикро, що я не пам’ятаю прізвища лікарки, яка приймала нас до лікарні. Та й тоді не до прізвищ було, – констатує пані Надія.
Поховали Артемка у середу, 6 червня. Мати ледь стримувала сльози, переповідаючи нам ці трагічні дні. Тим паче, що Артем був не просто рідною кровинкою, а єдиною дитиною жінки…
Тетяна Колеснік
КОМЕНТАР
Андрій Артимович, головний лікар Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні:
– Це складно коментувати. З боку все виглядає дуже просто. Я не буду говорити про те, скільки дитинка була вдома, коли захворіла. Проблема полягає у тому, що сьогодні в Тернополі немає педіатричної швидкої допомоги. Це – по-перше. Взагалі йдеться про закриття дитячої лікарні. Тому це відбувається з наданням невідкладної допомоги педіатрії як наслідок. Що коментувати? Чому «швидка» виїжджає тричі і не може поставити діагнозу? Я вам дам відповідь: тому що вони не педіатри. Кожна спеціальність має свої особливості. Дитину одразу оглянули, розпочали обстеження і поставили попередній діагноз. Випадок виявився складним. Тому вночі проводився терміновий консиліум. Ми викликали лікарів з дому. Щодо ліків, які давали дитині, то некоректно говорити, що вони мали протипоказання. Лікування завжди розпочинається за протоколом, згідно з попереднім діагнозом. Далі, якщо потрібно, відбувається корекція призначення ліків відповідно до рішення консиліуму. Я розумію маму, у неї горе. Вона реагує на все це емоційно. Та за кілька годин ми зробили максимум, щоби встановити і діагноз, і спробувати врятувати дитину. Якби мама звернулася швидше, то результат був би зовсім іншим. Тому що діти при таких діагнозах «згорають» вкрай стрімко. А скільки днів дитина хворіла вдома? Батьки часто покладаються на «швидку», але якщо стан дитини не покращується, то потрібно негайно телефонувати у міську дитячу лікарню або приїхати особисто. У нашій лікарні організовано цілодобове надання допомоги дітям. Радимо батькам при захворюванні дітей насамперед звертатися до дільничного педіатра або в стаціонар Тернопільської міської дитячої лікарні.
Людмила Смоляк, старший лікар з експертизи якості надання медичної допомоги Тернопільського центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф:
– Як офіційна особа зараз давати висновків не можу. Це передчасно. У нас є заступник із медичної частини. Це людина, яка юридично відповідальна та має повноваження робити висновки вищого рівня, аніж я. Розумію, що матері боляче. Будь-яка її реакція зараз зрозуміла. Однак ми ще навіть не отримали юридичного задокументованого висновку від закладу, де дитинка померла, де продовжувалось лікування. Я знаю про це тільки на словах. Так, ми розслідуємо це питання, працюємо, однак робота ще не завершена. Будь ласка, передайте мої щирі співчуття матері…
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811