Ми звикли до того, що зазвичай інтерв’ю беруть у людей відомих. Але нинішня наша розмова – з людиною широко відомою у вузьких колах, можливо хтось її назве навіть легендарною. Вперше та ексклюзивно для читачів нашої газети Євгеній Степанов привідкрив двері у своє приватне життя.
«Життя мене не дуже балувало»
– Так уже склалося, що в дитинстві ми завжди трішки максималісти й обираємо собі якісь ідеали. Скажіть, а хто для Вас у дитинстві був прикладом і на кого хотіли бути схожим?
– На початках, звичайно, прикладом був батько. Він дуже працьовита людина, яка всім допомагала. Я ріс у вісімдесяті, багато моїх однолітків пам’ятають ту атмосферу, те, якими ідеалами ми були сповнені. Потім, коли вже досягнув юнацького віку, в мене з’явилися інші авторитети – персонажі з книг та кіногерої.
– Мало кому вдається втілити свої дитячі мрії у життя. Допоки ми зростаємо, наші бачення свого майбутнього постійно змінюються. А ким мріяли стати Ви?
– Молодь нашого часу мріяла стати пілотами, космонавтами, або ж моряками (посміхається – авт.). Але річ у тім, що життя вносить свої корективи і вимальовує всім свій шлях.
– А як щодо Вашої поведінки, Ви були бунтарем чи спокійним?
– Не знаю. Напевне таким, як і всі підлітки, які виросли в Старому парку.
– У кожного з нас є люди, які відіграють важливу роль у нашому житті, хто є такими для Вас?
– Батько з матір’ю та моя сім’я – діти, дружина, родина. Люди, з якими мені комфортно і з якими почуваюся спокійно.
– Інколи в житті все йде шкереберть, і щоби втриматись на плаву, ми згадуємо своє дитинство, і ці миті допомагають рухатися нам далі. А який найщасливіший спогад Вашого дитинства?
– Мабуть, це подорожі з батьками на море до Криму.
– Уявімо, що Вам дали шанс щось змінити в житті. Що б це було?
– Важко відповісти. Можливо, я би використав ті можливості, які давало мені життя, щоби досягнути інших цілей. Але не завжди ми можемо повністю спрогнозувати свій життєвий шлях. Іноді життя нам дає такі випробування і ті ситуації, які б ти собі ніколи не міг уявити.
– Якими особистими чеснотами Ви найбільше пишаєтеся?
– Мабуть, чоловічими якостями: відвагою, сміливістю, силою духу.
– Я, мабуть, ще не зустрічала людини, яка б у певний момент не стояла на життєвому роздоріжжі. Який момент Вашого життя виявився переломним?
– Насправді таких моментів у моєму житті було багато. Життя мене не дуже балувало. Це стосується і військової служби, і певних життєвих ситуацій. Такі моменти кардинально змінювали моє життя і ставили мене в такі умови, де я повинен був дуже швидко приймати рішення, які інколи і для мене були несподіваними. Але кожен повинен пройти свій шлях.
Я почуваюся в цьому житті впевнено, і навіть не знаю, що могло б мене збити із пантелику. А допомагає, безперечно, тепло родинного кола, повага друзів та колег, з якими працюю.
– Наскільки я знаю, ви опікуєтесь юними перспективними боксерами, створюєте відповідні умови для їхнього спортивного зростання. Непоодинокі випадки і Вашої допомоги тим, хто просто її потребує. Що для Вас благодійність?
– Це можливість віддати те, що для тебе є найдорожчим. Не просто відкупитися грішми, а віддати те, що є дійсно для мене важливим і я цим можу, а головне – хочу поділитись.
– Кожна людина чогось боїться, і не зважаючи на сміливість, хоробрість, мужність, певні страхи подолати неможливо. Чого боїтеся найбільше Ви?
– Зради.
«Кого я образив, то прошу вибачення»
– Ми всі себе з кимось ототожнюємо. Хтось стверджує, що він хороший батько, хтось хвалиться, що успішний бізнесмен… А ким Ви самі себе вважаєте?
– Ніколи не ставив собі такого запитання, але, мабуть, перш за все – людиною.
– Чого б Ви бажали для своїх дітей?
– Вдалої долі, сімейного благополуччя, спортивного здоров’я.
– Матеріальний аспект дуже важливий для людини, і мабуть, лицемірним буде твердження, що щастя можливе і в шатрі. Однак у більшості це шатро розвалюється під тягарем фінансової нестабільності. Скільки Вам потрібно грошей, щоби почуватися безтурботно?
– В людини немає межі необхідності грошей. Історія нас вчить, що кожен прагне заробити кошти і завдяки цьому досягає якихось певних вольностей та свобод. Кожного разу, коли ти заробляєш якусь певну суму, потреби зростають. Тому відповідь на це питання не однозначна. Вважаю, що передусім мене задовольнить сума, яка дозволить забезпечити сім’ю, відповідні умови проживання та дасть можливість подорожувати.
До речі, подорожі – це прекрасно. Я радий, що ми завдяки безвізу маємо можливості побачити, як живуть інші люди, і порівнювати спосіб життя наш і громадян інших країн та, можливо, чомусь навчитись.
– У кожної людини є набір базових якостей та рис характеру, в процесі свого життя ми щось доотримуємо, а щось втрачаємо. Чого не вистачає нашим людям передусім?
– Оптимізму та віри у світле майбутнє. Впертості та наполегливості щодо своїх кінцевих цілей.
– Ви довго пам’ятаєте образи?
– Ні, я по характеру холерик. Маю дуже запальну вдачу, але швидко відходжу. Звісно в запалі можу і підвищити голос, і наговорити різних слів, потім, звісно, про це шкодую. Тому кого я образив, то прошу вибачення.
– Сьогодні здебільшого люди сидять в інтернеті, а не в бібліотеці. Чомусь мені здається, що Ви багато читаєте, бо бачу у Вас чимало різних книг. А яка з них найулюбленіша?
За фахом я – історик, тому люблю історичні книги, такі, які трактують історію такою, як вона є. Таких книг у мене достатньо і неможливо виокремити якусь одну.
– Яку найціннішу пораду Ви коли-небудь отримували? А яку найгіршу?
– Все життя складається з того, що хтось когось повчає. Але річ у тім, що кожна людина сприймає ці поради по-своєму. Вона обирає ті, які близькі її внутрішньому світу. Тому тут головне не те, яку пораду ти отримав, а те, як ти нею скористався і що з того вийшло.
«У сучасній політиці важко мати чисті руки, щире серце та ясну голову»
– Ви надзвичайно розумна та харизматична людина. Окрім того, у Вас є внутрішній стержень. Саме таких людей сьогодні бракує сучасній політиці. Чи пропонували Вам піти в політику, чи, можливо, самі цього хотіли?
– Я ніколи цього не хотів, хоча пропозицій було багато. Так склалося, що я не можу почуватися вільно в політиці. Не вважаю, що це той напрямок, в якому я повинен чогось досягнути. В сучасній політиці, такій, як вона є, важко мати чисті руки, щире серце та ясну голову, а поступатися своїми принципами заради впливу чи влади я не бажаю.
– Українська політика сьогодні схожа на якусь клоунаду, і це не помітить хіба що дурний. На Вашу думку чому так відбувається? Це якийсь перехідний процес, чи, навпаки безглузде відстоювання політичних інтересів?
– Це складне питання і вимагає багато часу на його розкриття. Скажу так: гасла після Майдану видавалися дуже правдивими та емоційними. Люди з великою щирістю повірили в те, що ми зможемо жити краще. Всі чекали тієї можливості – жити краще. Пенсіонери – достойно доживати свій вік, молоді люди – здобувати ту професію чи фах, який вони самі хочуть, а не обирати те, що диктує життєва необхідність. Мати можливість у своїй країні отримувати задоволення від того, як ти живеш, посміхатись один одному. Але, як бачимо, ми до того так і не дійшли. Нічого не змінилося на краще, в деяких напрямках стало тільки гірше, тому що свобода – це інструмент, яким потрібно вміти акуратно користуватися. Вона іноді переходить межі, які людей перетворюють на істот, котрі не розуміють, що вони роблять.
– Що ж не так із сьогоднішньою владою?
– Теперішня влада будується за зовсім іншими принципами. З екранів телебачення – брехня, політики відверто брешуть, за рахунок тієї неправди створюють собі інший імідж… Це не дуже правильно і це приведе нас усіх до кризи відносин, до кризи духовної.
– Події, які трапились на Майдані у 2014 році, і війна на сході, яка триває дотепер, – це відкрита рана української нації. Чим для Вас стали ці події?
– У мене було там багато друзів і багато товаришів, які загинули на цій війні. Ми з ними пройшли досить довгий життєвий шлях. Я втратив цих людей і це боляче для мене…
На Майдані ми мали можливість щось змінити, але так і не досягнули того, чого всі так прагнули. Важко говорити про якісь досягнення, коли ти приїжджаєш на похорон товариша-вояка, а тебе зустрічає вдова з дитиною… А тобі потрібно дивитися їй в очі і пояснювати, чому так сталось і чому не знайшлося можливості і сили зупинити біду.
– На Вашу думку, яких помилок допустилися політики після втечі Януковича у 2014 році? Чи можна було б уникнути анексії Криму та війни на сході України?
– Мені тяжко судити, бо політика – це справа складна, тонка і не зовсім справедлива. Мені важко судити вчинки політиків, але я можу оцінити людські якості. Думаю, що в якихось формах можна було би чогось позбутися, а щось передбачити, а в якихось – ні. Бо руйнівна російська машина, яка зараз працює проти України, збудована на залишках Радянського Союзу, вона дуже жорстока і безкомпромісна. Це як безжалісний комбайн, який перемелює людські душі й гідність. А спокуса грошей, яка була завжди в політиці, штовхає людей на якісь не зовсім правильні речі. Тому такий клубок з війною, брехливими політиками, зароблянням нечесних грошей – це страшне зло для мене.
«Моїм духівником був Митрополит Мефодій»
– Зараз дуже багато популістів грають на тому, що наше суспільство сильно розділене різними маркерами – мовними, релігійними та такими, що стосуються національності та статусу. Як думаєте, є ліки для склеювання суспільства?
– Коли нація сформована і кожен має внутрішню гордість того, що він українець, то не думаю, що темою спекуляції має бути мова. Ми знаємо країни, де є 3-4 мови. На сьогоднішній день, погоджуюсь, кожен українець повинен знати передусім свою рідну мову. Є таке прислів’я: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина». Якщо зі мною говорять українською – відповідаю українською, якщо російською – відповідаю російською. Рідною вважаю українську, її повинні знати і поважати всі мешканці держави. Повинні знати також історію України та її традиції. Більшість популістів, які б’ють себе кулаком у груди і викрикують гасла, абсолютно не обізнані в історії України!
Стосовно релігії, мабуть, потрібно бути хорошим теологом, щоб розуміти історію формування української церкви. Ви знаєте, мабуть, моїм духівником був Митрополит Мефодій, це людина, яка багато зробила для Української автокефальної православної церкви. Ми з ним багато спілкувалися, багато чого я від нього взяв, у тому числі розуміння єдиної церкви та єдиної віри. В мене класично сформоване це розуміння і я вважаю, що у нас повинна бути єдина церква.
– Є люди, які радять сприймати війну не лише як загрозу державності і життю кожної людини, а і як стрес-фактор, який може змусити країну динамічніше і швидше впроваджувати зміни. Як Ви ставитесь до такого твердження?
– Ви знаєте, історія – безжальна річ, і кожна війна приносила прогрес у розвиток суспільства. Але кожна війна – це велика трагедія для народу. Вона тягне за собою багато смертей і покалічених доль. Це і інваліди, які потім нікому не потрібні, і діти, які ростуть сиротами, це батьки, які ховають своїх дітей. Це жорстокі речі, і я не думаю, що у нас є стільки часу, щоб це обговорювати. Та й зрештою, в мене категоричне відношення до війни!
– Зараз експерти починають говорити про те, що Росія стане реалізовувати план із дестабілізації ситуації в Україні. Говорять про різні часові проміжки, хтось схиляється, що такі дії почнуться у вересні, хтось – що ближче до виборів. А що Ви про це думаєте?
– Звичайно, такий сценарій можливий. Політика – брудна справа і використовує різні форми впливу на людей, на їхні почуття, маніпулює внутрішнім і особистим. Можна очікувати чого завгодно. Але ми як українці, як суспільство повинні бути готові до цього. Наш обов’язок втримати Україну в тих межах, які ми офіційно маємо, та не допустити подальшого загарблення. Якщо говорити про майбутнє, то треба виправити всі помилки, яких ми припустилися, повернути всі території, привести людей у нормальний емоційний стан. Україна – це свята земля, і її майбутнє повинно бути, безперечно, світлим.
– Ще ходять такі чутки, що можлива загроза Росії з Криму на Херсонщину. Як військовий, прокоментуйте, наскільки вірогідний такий сценарій?
– Я не хочу давати якісь прогнози лише тому, що я не є керівником Генерального штабу, не є керівником контррозвідки і маю лише ту інформацію, яку отримую через ЗМІ. Це не є інформація достовірна, така, яка дала б мені можливість як фахівцю передбачити наступи чи бойові дії, з якої б точки це не відбувалося. Для того, щоби про це говорити, потрібно знати багато аспектів, вивчати їх, аналізувати. Це складна робота нашої армії, Генштабу, органів служби безпеки.
«Україна на три кроки інтелектуально попереду Росії»
– Нещодавно проглядала пресу, як виявилось, згідно зі статистикою, Україна отримала найбільшу кількість інвестицій саме з Росії. Як думаєте, чому відбувається так і чому Росію так приваблює саме український інвестиційний клімат?
– Є таке поняття, як інерція, інерційний поштовх економіки, яка була в тісному взаємозв’язку з економікою Радянського Союзу, яка створювалась разом з Україною. Вже двигуни корабля зупинились, а він інерційно пливе, зачіпаючи певні напрямки чи підприємства, особливо це стосується східної частини України. Не думаю, що це привабливі інвестиції, які б розвивали Україну. Швидше за все, це інерційні вливання, які дають можливість Росії забирати з України ту продукцію чи ті послуги, які вона ще може доотримати.
Це тривалий процес, тому що економіка Радянського Союзу створювалась протягом 70 років, і зараз неможливо так просто взяти і все розірвати, це буде дійсно важко, тому ці коливання ще відбуваються. Я думаю, що цьому рано чи пізно прийде кінець, але за один день і навіть за один рік не зупиняються відносини…
– На Ваш погляд, Росії дійсно потрібен Донбас чи це лише спосіб тиску на Україну?
– Є таке поняття в історії, як великодержавний шовінізм. Це імперські настрої Росії по захопленню території. Якщо ви подивитесь, як Росія створювалась, як вона чогось досягала, то побачите, як вона постійно присвоювала чужі землі, приєднувала народи, виводила їх під свої шаблони, когось знищувала, когось піднімала в залежності від своїх інтересів. Тому змінити політику чи внутрішній устрій Росії практично не можливо. Там фанатично налаштовані люди, яким у той же час відверто немає діла до того, що відбувається з ними самими. Їм запудрили мізки, ну скажіть, як можна сидіти на Сахаліні і кричати «Крим – наш!». Це для мене дикість.
– Як думаєте, чому Росія не оголосила війну? Невже для цього необхідне повноцінне вторгнення багатотисячної армії?
– На сьогоднішній день Росія не готова оголосити війну. Вона чудово розуміє, що ця війна може зруйнувати її саму. І що морально поглинути українців вона все одно не зможе. Для прикладу взяти Нагірний Карабах: уже 20 років минуло, а там сутички досі тривають.
– Що потрібно зробити для того, щоби війна закінчилась? Бо експерти стверджують, що вона переходить у стадію затяжного конфлікту, який може тривати десятки років…
– На жаль, думаю, це буде довга історія. Ми не зможемо забути, скільки крові українських патріотів пролито на цій війні. І про що би там політики не домовлялися, в серцях українців все одно житиме прагнення відновити справедливість.
– Що Ви думаєте про добробати? Бо за 4 роки війни наша влада так і не придумала механізму їхньої легалізації. Добровольчі батальйони перебувають поза законом, але фактично виконують важливі задання. Чому влада не робить спроб їх узаконити, адже хлопці віддають свої життя, при цьому не мають жодних соціальних гарантій, а їхні сім’ї залишаються сам на сам зі своїм горем?
– Добровольчі батальйони вважаються найефективнішими. Я думаю, що інститут їх створення й утримання лякає владу, тому що, будемо казати відверто, це люди з підвищеною мотивацією і загостреним почуттям справедливості. Добровольчі батальйони можуть робити рухи, які загрожуватимуть владі. Тому влада балансує між узаконенням та їхнім використанням у своїх цілях. Знаю багатьох хлопців, які перебувають у добробатах, виконують найважливіші і надскладні завдання. По відношенню до них відсутність легалізації – дуже несправедливо.
«Мені вкрай важливо, щоби Тернопіль розвивався і не пас задніх»
– Яким для Вас є Тернопіль? Що це місто означає у Вашому житті?
– Міст багато, а Файне – одне. Це місто, де я народився, де минуло моє дитинство, де народилися мої діти. Для мене це маленька батьківщина. Мені вкрай важливо, щоби воно розвивалось і не пасло задніх. Тут планую доживати свій вік, тут живуть мої діти і, можливо, житимуть онуки.
– Якщо говорити про ситуацію на місцях, зокрема про Тернопіль, то ми досить часто спостерігаємо конфлікти між владою та громадою. Чому влада уникає діалогу?
– Я б не сказав, що влада уникає діалогів у повноцінному сенсі цього слова. Діалоги ведуться, вже зовсім інше питання, наскільки якісно. Це дуже тяжка праця сформувати правильну політику в місті. Відгородити себе від людей – просто, а сформувати єдину систему розвитку міста, визначити перспективні галузі розвитку, створити відповідну інфраструктуру, вивчити розуміння того, як воно використовується за кордоном – це складне питання. Перемовини ведуться, десь ми бачимо результат, а десь – ні. Це питання треба обговорювати в окремому інтерв’ю з документами, фактами, рішеннями сесій з додатками і поіменним голосуванням. На сьогоднішній день є позитивні моменти в роботі місцевої влади, ніхто не скаже, що їх нема, але і є досить багато негативних.
– Місцева влада часто говорить про інвестиційну привабливість Тернопільщини, привозить різні делегації, але по факту інвестицій не так вже й багато, хоча і місто, і область мають хороший потенціал… То що ж іде не так?
– Зразу скажу: в плані економіки – у нас занедбаний регіон. Як аграрна область, Тернопільщина існує завдяки тим землям, що нам дав Бог, але ми знаємо історії, коли аграрії пограбували область і повтікали. Ситуації відомі не тільки в Україні, а й на весь світ. Через родючі землі постійно точаться локальні війни. Також окреме питання щодо розподілу коштів, які заробляють на цих землях, їхнє цільове використання бажає кращого. Для початку потрібно створити умови, не звозити комісії і розповідати, що ми маємо в перспективі, а зразу показати створені умови для інвесторів.
– Реформа децентралізації сприйнята суспільством не дуже однозначно, Що Ви думаєте про неї?
– Дуже добре ставлюся, це можливість місцевій громаді більш ефективно використовувати свій ресурс. Просто децентралізація повинна мати правильні кордони, правильно регулюватися законодавством. Це європейська форма, яка дає можливість самостійно приймати рішення щодо використання свого ресурсу, створювати свої економічно привабливі варіанти. Це потужний шлях для формування економіки держави в цілому.
– Як думаєте, яка причина того, що є села, які відмовляються утворювати ОТГ? Адже більшість сіл навряд чи зможуть себе повноцінно утримувати і для них це може стати болючим ударом.
– Перш за все – слабка політична освіта. Потрібно пояснювати людям привабливість таких рішень, їх доцільність. А не займатися тим, що кожен міряє на себе шапку, вихваляє себе, обливає опонента брудом. Реформи треба починати з пояснення, які привабливі речі можуть бути при об’єднанні, які недоліки, як це формується. Це складна робота і її повинна виконувати держава.
«Не їдьте з України, залишайтесь тут, розбудовуйте, добивайтеся того, щоби вона стала кращою»
– Які зміни Тернополю необхідні в передусім?
– Громада повинна ініціювати план економічного розвитку, включаючи пропозиції інвесторів, розробити план по напрямках і давати можливість розвиватися, так як це, приміром, робилося в Батумі (Грузія), оголошувати відкриті конкурси тощо. Використовувати, наприклад, грузинський досвід, взяти їхній курс. Може, це буде суперечити певним інтересам чи фінансовим планам, але це треба зробити, зібратися із силами, прокинутись і сказати: сьогодні ми робимо так, бо це доцільно і потрібно. Звісно, невдоволені будуть, але цей план необхідно реалізувати.
– Що робити для того, щоби закони діяли, судді судили справедливо, корупцію було подолано?
– Повинна бути рівність усіх перед законами, починаючи з робітника і закінчуючи Президентом, тоді вони будуть діяти. Бо в даний час рівність визначається згідно з посадами, хто які займає і хто до кого наближений. Україні, звісно, важко буде це подолати, але можливо. Та на все потрібен час.
– Що б Ви хотіли побажати молодому поколінню?
– Вірте в майбутнє, працюйте і будьте добрішими один до одного. Зрозумійте, що краще того місця, де ви народились і провели дитинство, краще тих українських традицій не буде.
У мене багато друзів, які через певні обставини проживають за кордоном і в них шалена ностальгія і туга за рідною землею. Не їдьте з України, не покидайте її, залишайтеся тут, розбудовуйте, добивайтесь того, щоби вона стала кращою, бо всі можливості для цього в неї є, але їй потрібні ви.
Інформаційна довідка
Степанов Євгеній Вікторович народився у Тернополі 29.01.1967 року в сім’ї водія та медсестри. Професійно займався боксом, здобув фах історика. Одружений, виховує двох дітей. Є діючим президентом Тернопільської обласної організації Федерації боксу України.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811