Така недитяча мрія у дев’ятирічної Христинки Білоус, яка опанувала найдревнішу гру, котра підкорила мільйони людей і сьогодні, незважаючи на величезну популярність комп’ютерів і смартфонів, не втрачає своєї актуальності. Шанувальники цієї гри стверджують, що шахи – це не просто гра, а цілий світ інтелектуального дозвілля. Такої думки і молода шахістка, хоростківчанка Христинка, яка свого часу надала перевагу грі у шахи, а не грі у ляльки, і завдяки цьому в своєму віці досягла значних результатів у даному виді спорту.
– Христинко, розкажи нам, будь ласка, про себе.
– Мене звати Христинка Білоус, мені 9 років, навчаюсь у 4 класі. Вчуся добре, а моїми найулюбленішими предметами є фізкультура та малювання.
– А шахи, як давно ти у них граєш?
– Граю у шахи ще з садочка.
– Хто тебе навчив цій грі?
– Цьому завдячую своєму старшому братику Марку. Пригадую, коли вперше грала з ним, звичайно, програла, але саме тоді зрозуміла, що шахи – це моє, що буду цим займатися, буду грати.
– Але, наскільки мені відомо, зараз ти виграєш у свого старшого брата, як ти змогла досягнути таких результатів?
– Усе дуже просто, у першому класі я відвідувала гурток, де грала з іншими дітьми, вивчала різні ходи та стратегії, а вчив нас Юрій Степанович Грицевич, який показував різні дебюти. А вже у другому класі почала займатися з тренером, який навчав мене, як і що потрібно робити для того, щоби виграти.
– Усе ж твоя гра у шахи не обмежується на грі з братом чи із суперниками зі школи. Розкажи, будь ласка, у яких шахових змаганнях ти брала участь?
– Брала участь у районних та обласних змаганнях, де займала перші місця у своїй віковій категорії. Але найбільшим моїм досягненням було те, що я взяла участь у чемпіонаті України із шахів серед юнаків та дівчат до 10 років, який проходив у Миколаєві з 3 по 13 травня. Участь у змаганнях взяли 176 учасників з усієї країни і я серед них. Саме тоді здобула чотири перемоги і зайняла 33 місце.
– Що для тебе особисто означають шахи?
– Гра в шахи неймовірно корисна, бо вона допомагає не тільки логічно мислити. Граючи в шахи, ми вчимося приймати власні рішення і відповідати за них, вибираємо найбільш вигідне і правильне. Також гра у шахи допомагає нам розвивати уяву, а ще – впорядкувати думки і знання, позбавитися від сором’язливості і розвинути комунікативні навички, адже почати спілкуватися з різними людьми набагато простіше під час гри, ніж просто так.
У шахах вчуся вибудовувати стратегію дій, враховуючи цілий ряд сторонніх чинників, що, я думаю, мені дуже знадобиться у житті.
– А що ти відчуваєш перед кожним змаганням?
– Звичайно, я дуже хвилююсь, але у мене є підтримка – це тренер Роман Костянтинович Сорока, який також завжди переживає за мене. Ми з Марком разом займаємося у нього і саме він навчає нас правильних ходів, розказує нам, який перший хід потрібно робити, допомагає нам вивчити супротивника і його ходи.
– Що ще ти можеш сказати про свого тренера?
– Мій тренер добрий і дуже розумний, займається він з нами 6 днів на тиждень, а окрім цього, може ще зранку і ввечері по «Скайпу» проводити заняття із шахів. У нас є книжки, по яких ми вирішуємо різні задачі. Таким чином розвиваємо свою логіку й удосконалюємо гру у шахи. Я бачу, що він пишається мною, хвалить мене, а це велика підтримка.
– До речі, про підтримку, як батьки ставляться до того, що ти, дівчинка, займаєшся таким, скажімо, незвичним видом спорту?
– Мої батьки мене дуже підтримують і завжди розуміють. Допустимо, тато їздив зі мною у Миколаїв, коли я брала участь у Всеукраїнських шахових змаганнях, а мама їздить зі мною у Тернопіль чи Львів. Вони стараються для нас із братом і роблять усе, щоби ми могли взяти участь у тих чи інших шахових турнірах. Я знаю точно, що батьки дуже хвилюються, і відчуваю їхню підтримку, і це змушує нас іти вперед, бути кращими, заставляє нас перемагати. Я хочу подякувати їм за підтримку, адже знаю, що вони витрачають на нас із братом дуже великі кошти, багато часу, а найголовніше – вкладають у нас свою любов, доброту і вчать нас жити і з повагою ставитися до інших людей.
– Я думаю, що батьки тебе підтримуватимуть завжди, що вони будуть поряд і ти ніколи не зупинишся на своїх сьогоднішніх досягненнях. Однак поділися з нами своїми планами чи мріями на майбутнє?
– Я мрію стати чемпіоном із шахів не лише України, а й усього світу! Старатимусь і докладатиму багато зусиль для цього. Знаю, що потрібна велика праця і я працюватиму над собою, розвиватиму свої навики у грі і вірю, що досягну свого.
– Ти говорила про свого братика, розкажи нам про нього.
– Так, мій старший брат Марко навчається у 6 класі, йому одинадцять років. Він також дуже добре грає у шахи. Буває й так, що іноді він у мене може виграти, але це іноді.
– А хто навчив грати у шахи Марка?
– Він навчився грати сам. Адже одного разу, коли був ще у першому класі, побачив, як грають інші і йому це сподобалось. Разом з татом брат дивився у «YouTube», як відбувається гра, спостерігав і таким чином вивчав техніку гри у шахи, окрім того, тато скачав Маркові на комп’ютер програму, в якій він міг грати у шахи, а пізніше Марко також грав у Юрія Степановича в школі. Тепер, як я вже говорила, ми разом ходимо до нашого тренера Романа Костянтиновича.
Дуже хочу подякувати своєму братику за те, що він мене навчив цій грі. Дякую і Юрію Степановичу за те, що він створив гурток, у якому ми граємо та вчимося. І звичайно, величезне спасибі моєму тренеру, який кожного разу нас вчить, витрачаючи свій час та передаючи нам свої знання. Бажаю, щоби в Хоросткові було більше таких гуртків, які діти могли б відвідувати і навчатися чогось нового.
– Дуже дякую тобі за розмову. Бажаю нових досягнень та перемог і нехай усі твої мрії стануть реальністю.
Наталія Гримак
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418