Народний депутат від «Народного фронту» Роман Заставний не любить обіцяти. Попри те завжди називає речі своїми іменами, навіть якщо це комусь не подобається. Сьогодні політик розповів нашим читачам, чому насправді в Україні ввели воєнний стан, скільки боргів віддасть наша держава наступного року і багато іншої цікавої інформації, яку може знати тільки той народний депутат, який ефективно працює у сесійній залі парламенту.
– Романе Йосиповичу, що було зроблено за останній місяць-два Вами як депутатом у парламенті?
– Насправді можна по-різному розцінювати роботу депутата. Одні кажуть, що це людина, яка повинна віддавати виборцям гроші і приносити якісь матеріальні блага. Інші переконані, що депутат не повинен бути причетний до жодного перерозподілу коштів на користь області, він має займатися тільки законотворенням. Я думаю, що депутат повинен займатися і тим, і іншим. Де є можливість і критична потреба допомогти – треба долучатися. Я неодноразово повторював, що Тернопільщина за всі роки незалежності була обділена увагою, і передусім народних депутатів, які би відкрито та щиро лобіювали інтереси нашої області.
Зараз завершили роботу над бюджетом 2019 року, до цього прийняли важливий для України закон про «євробляхи»…
– Ви є співавтором цього закону. Як вважаєте, чи він дійсно такий суперечливий, як стверджують власники авто на іноземній реєстрації?
– Цей законопроект розроблявся понад 2 роки, і зараз я думаю, що його прийняття – це своєрідний маленький успіх, який мав би бути реалізований як мінімум 2 роки тому. Те, що сталося з «євробляхарями», є також проблемою держави. Бо потрібно було реагувати, коли їх було десятки, тисячі, а не сотні тисяч. А держава сама затягнула час у вирішенні цієї проблеми, дуже багато політиків загравали з активістами, думаючи, як використати їх для себе в якомусь політичному процесі. Це й призвело до плачевних наслідків.
Я спілкуюся з поляками, які розповідають, що за 5-10 кілометрів від кордону всі парковки біля торгових центрів заставлені «євробляхами», пригнаними з України. Вони стоять, поки люди шукають, як можна знайти вирішення проблеми. Дехто прийняв інше рішення, аніж розмитнення, наприклад, почав торгувати комплектуючими.
– Європа зараз активно переходить на велосипеди як екологічний транспорт, а ми привозимо звідти старі автомобілі…
– В Європі у найближчому майбутньому взагалі відмовляються від дизельних двигунів. У нашому розумінні це економний двигун, на якому добре і вигідно пересуватися, а Європа їх забороняє. Це свідчить, наскільки ми відстаємо від них у ментальному розумінні. Але я думаю, що осмислення цього процесу дуже швидко прийде і до нас, адже українці все частіше бувають за кордоном і бачать, як потрібно змінювати і власну країну.
– Чи більший державний бюджет наступного року, ніж цього?
– Однозначно, більший, і дуже приємно, що Україна виконала свої зобов’язання по основних напрямках. А також весь наш військовий комплекс достатньо профінансований – понад 210 млрд. грн. спрямовано на армію, що дуже важливо. Наступне питання — це освіта. Є така приказка: якщо ми не фінансуємо освіту, то будемо фінансувати армію. Відповідно у 2019 бюджетному році буде знову ж таки збільшено видатки на освіту, в тому числі буде підняття заробітної плати у вищій освітній школі. Більше коштів виділено на дороги та соціально-економічний розвиток. Тобто ми знову можемо розраховувати на якісь нові проекти, які потрібно реалізувати на теренах області.
– Україна потрохи віддає свої борги чи наразі із цим складно?
– Україна віддає борги. Але найбільша проблема в тому, що на обслуговування боргів ми на наступний рік заклали більше, ніж на всю українську армію. Але нам подарували 3,5 млрд. із суми боргу. Яценюк із Яресько мали переговори і добилися списання цієї суми. Але це мало у порівнянні зі всією сумою заборгованості.
Взагалі я не вірю, як і більшість українців, у те, що хтось може нам щось просто подарувати. Кожна людина, яка заробила мільйон чи мільярд, добре знає ціну цим грошам. І якщо нам щось дарують чи віддають, то взамін обов’язково захочуть щось отримати. І це треба розуміти та не плекати марних надій чи ілюзій, що такі подарунки робляться просто так.
Я вважаю, що єдиний варіант, де ми можемо глобально вирішити питання фінансового становища України, – це компенсація збитків Російською Федерацією за анексію Криму і частини території України, за знищення економічних привабливих об’єктів на території України, тобто заводів, які були з Донецької і Луганської областей вивезені на територію Росії. Вважаю, що загальна сума збитків буде більша за весь український борг. І вірю, що цей борг буде сплачено. Не сьогодні і не завтра — це точно.
– Наприкінці грудня завершується воєнний стан у кількох областях України. Як гадаєте, чи буде він продовжений і чи є ймовірність, що його запровадять на всій території України?
– Я не думаю, що він буде продовжений і тим більше поширений на всю територію України. Але із введенням воєнного стану ми виграли дві речі. По-перше, як депутати, ми підтримали головнокомандуючого нашого війська — Президента України Петра Порошенка. Інакше наші позиції на міжнародній арені були би дуже послабленими. Ми би продемонстрували, що у нас немає єдності всередині держави, тоді як перебуваємо у стані війни. А коли немає єдності між гілками влади всередині держави, немає резону і світовій спільноті допомагати країні, яка сама не шукає виходу із досить складної ситуації.
Беззаперечним є і той факт, що введенням воєнного стану ми ще раз привернули до себе увагу і показали, що ситуація дуже складна і вона вже виправдана з політичної точки зору.
– Чому не вводили воєнний стан, коли тільки почалася війна?
– Мені важко відповідати за дії інших людей. Насправді воєнний стан — це не якась панацея. Я дуже делікатно говорю про ідею Петра Олексійовича, але геть не сприймаю вигляду, що цього не треба робити, наче нічого й не відбувається. Таких політиків я також не підтримую.
– Ви за те, щоб Україна ввійшла в НАТО?
– Так, я за. І дуже прикро, що багато політиків, які в тому числі бачать себе в майбутньому головнокомандувачами української армії, обходили це питання стільки років і не бачили цієї перспективи. Тобто я більш ніж переконаний, що коли б ми увійшли в НАТО 10 років тому, то зараз би не мали війни з Російською Федерацією. Цивілізований світ цього би ніколи не допустив.
– 31 грудня офіційно стартує президентська кампанія, кого висуватиме «Народний фронт»?
– По-перше, виборча кампанія ще не стартувала і ми не знаємо всіх учасників виборчого процесу. За різними оцінками, їх буде, можливо, від 50 до 100. Це стане рекордом. Я навіть не уявляю, як українці мають розібратися в цьому «іконостасі» кандидатів?
На сьогоднішній день прийнято рішення, що «Народний фронт» буде висувати поки що не кандидата, а вимоги до майбутнього кандидата у Президенти. Та людина, яка буде відповідати певним критеріям, гіпотетично може розраховувати на підтримку нашої політичної партії. На сьогоднішній день ми поки що не бачимо такої людини. Напевно, це й об’єктивно, тому що виборча кампанія ще не стартувала. Але в мене є сумніви, що вона з’явиться.
– Дуже жваво зараз обговорюють таких імовірних кандидатів, як Вакарчук і Зеленський. Яка ваша думка?
– Думаю, що Вакарчук не піде у Президенти взагалі, а якщо й піде на сьогоднішньому етапі, то зробить помилку. Його буде сприймати лише якась частинка виборців, до нього будуть просто ставитися, як до співака. А Зеленському, думаю, вистачає цинізму, щоби брати участь у виборах. І до нього не треба ставитися, як до технічного кандидата. Враховуючи рівень українського суспільства і політики, а ще якусь своєрідну зачарованість українців, я вважаю, що він має реальні шанси бути у «п’ятірці».
– Ви в досить хороших стосунках з Арсенієм Яценюком. Нещодавно він був у Тернополі і провів закриту розмову з партійцями. Що обіцяв Арсеній Петрович?
– Ви знаєте, в Арсенія Петровича є одна проблема – він ніколи нічого не обіцяє. І це дуже прикро, бо, згідно з опитуваннями, 70 відсотків українців готові віддати голос за того кандидата, який їм найбільше пообіцяє. Тобто не той кандидат, який вже щось зробив. Не той кандидат, який пропонує кращу програму. І не той кандидат, який має певну перспективу виходу України із кризи. А той, хто більше пообіцяє. Тобто 70 відсотків українців живуть обіцянками. На жаль, люди вірять в те, у що їм хочеться вірити.
– То Яценюк таки піде у Президенти?
– Ні, я думаю, що не піде. Можливо, про це зараз не говорять, але я можу, знаючи його 10 років та спілкуючись досить близько, запевнити, що він реально оцінює свої шанси. Українці зараз мусять прийняти вал усіляких обіцянок, а в найближчі 4 місяці нам буде «все, завжди і безкоштовно». Тобто майже від усіх кандидатів на кожного українця буде «валитися манна небесна».
– Чи приносите проблеми з Верховної Ради додому?
– На превеликий жаль, приношу. Потім каюся, що переношу це на сім’ю, і не тільки з Верховної Ради. У силу обставин, що складаються, через причетність до Верховної Ради я змушений вислуховувати дуже багато неприємних речей від українців і тернополян зокрема, які абсолютно справедливо скаржаться на важке життя. Але знову ж таки чомусь вони в основу завжди закладають матеріальні блага. Коли починаєш глибше спілкуватися про життя, їхні стосунки всередині сім’ї, родини, вони так само жаліються, особливо люди похилого віку. А щастя не залежить ні від народних обранців, які сидять у парламенті, ні від Президента України, ні від влади… Треба все ж таки нам над собою працювати і навчитися відокремлювати державницьке і власне – те, що притаманне тільки тобі, і в основу ставити ті речі, які тебе можуть зробити щасливим.
– Що Ви радите таким людям?
– Я їм раджу все ж таки задуматись над своєю поведінкою. І від цього отримую ще більшу порцію негативу та агресії. «Немає добрих стосунків у сім’ї, тому що діти на мене сваряться». Чому сваряться? «Я хочу для них як краще, а вони не розуміють цього». А як ви хочете на краще?..
Я вже якось наводив приклад, коли чоловік прийшов жалітися, щоби я вплинув на його сина, бо той виганяє його з дому. Питаю, чому? «Тому що я хочу як краще, прокидаюся о 5-ій ранку, щоби зварити йому свіжий борщ». Я кажу: ви не задумувалися, що ваш син ходить на роботу з невісткою і діти в школу, що їм просто треба виспатись, і вони не хочуть о 5-ій ранку разом з вами підніматися? А чоловік відповідає: «Я не можу спати». Так лягайте пізніше, поспілкуйтеся ввечері з онуками, із сином врешті-решт. А не вставайте вдосвіта, не треба їм цього борщу, вони хочуть просто поспати.
Мені здається, що людям треба глибше вникати у свої проблеми, своїх близьких, рідних і знаходити елементарні точки дотику й розуміння цих людей. Вони будуть від цього щасливішими, й одразу буде менше конфліктів.
– Часто приходять до Вас люди, аби Ви допомогли вирішити їхні фінансові труднощі чи проблеми?
– Щодня. На превеликий жаль, чомусь більшість людей сприймають політика саме в такому аспекті. Не звинувачую в цьому нікого, бо вважаю, що винні самі політики. Вони хочуть дуже дешево відкупитися від своїх обов’язків саме такими фінансовими подачками. Ось вам 500 грн. і йдіть, а далі розберемося. І нібито проблему вирішено. Та я вважаю, що це неправильно.
– Чи був цей рік для Вас щасливим?
– Цей рік був для мене насичений яскравими, хорошими подіями. Ми завжди з дружиною мріяли про дочку, в цьому році ми її отримали — старший син одружився. Загалом можна сказати, що рік був щасливий.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812