Хтось колекціонує монети, банкноти, марки, а наш співрозмовник — цеглу. Здається, цегла цеглою, ну що тут може бути цікавого? Та, крім естетики, стара цегла може багато про що розповісти. Адже цегла, яка лишається після руйнування старих будинків, – це не просто будівельний матеріал, а безцінні німі свідки історії, які багато чого можуть розповісти допитливій людині. Оскільки, починаючи із середини 1800-х років, на цеглу почали ставити клейма. Це була не тільки своєрідна гарантія якості від виробника, а й відповідна реклама його продукції. Якщо хтось із виробників поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за клеймами на ній. Отже, кожна цегельня намагалася не тільки не поступатися іншим у якості, а й перевершити конкурентів красою і дизайном свого товарного знака. Серед клейм, що дійшли до нашого часу, трапляються справжні витвори мистецтва! Останніми часами за старовинною клеймованою цеглою триває справжнє полювання. Такі антикварні будівельні матеріали дуже респектабельно виглядають в інтер’єрах кав’ярень, ресторанів, сувенірних крамниць і просто приватних осель. Хобі це рідкісне і важке як у прямому, так і переносному значенні цього слова.
Василик Роман по можливості намагається збирати інформацію про ті цегли, які знаходить. Зараз у його колекції понад 250 цеглин. Наші журналісти спеціально відправились у Копичинці, аби зустрітися з колекціонером, і спеціально для читачів нашої газети він розповів про своє захоплення та з чого все почалося.
«Перша цегла у моїй колекції – із тризубом»
– Пане Романе, Ваше захоплення, безперечно, дуже цікаве й неординарне. Чому Ви вирішили колекціонувати саме цеглу, можливо, розповісте про перший експонат із Вашої колекції?
– У мене є товариш, я приїхав до нього в гості, і він показав мені свою колекцію із півтори тисячі цеглин, кажучи: «Подивись, як класно виглядає». Я погодився з ним, бо дійсно це красиво, та й кажу йому: «У тебе ж 1500 цеглин, а я назбираю 2 тисячі». До речі, нещодавно мав з ним зустріч, тепер він, побачивши мою колекцію, впевнений, що скоро я досягну омріяної мети. Свого часу мав відношення до світу старовинних речей, трохи займався антикваріатом. У мене були невеличкі колекції, але нічого по-справжньому цікавого для себе я не знаходив. Перша цегла у моїй колекції – із тризубом. До мене зателефонував сусід і сказав, що коли розбирали стіни, знайшли цеглу із тризубом і мені, можливо, буде цікаво її побачити. Як виявилось, цю цеглу робили в Копичинцях на замовлення місцевої влади та гмін для будівництва місцевих рад, адже раніше Копичинці були районним центром. Ця цегла була розбита надвоє, зараз вона реставрована. Взагалі особисто мені вона дорога тим, що на ній зображено герб України, а я люблю свою країну, та тому, що вона знайдена на вулиці, на якій я живу.
– Як довго Ви займаєтесь колекціонуванням цегли і скільки експонатів нараховує колекція?
– Насправді не довго – близько двох місяців. За цей час вдалося зібрати понад 250 цеглин. От нещодавно привіз ще 73 штуки, викупив у старшого чоловіка. Як бачите (показує на купку цегли на подвір’ї, – авт.), тут є багато немитої та нечищеної цегли. Може, коли її приведу до ладу, ще якась цеглина перекочує до колекції.
– Який шлях повинна пройти цегла, аби потрапити до Вашої колекції?
– Спочатку я вивантажую її на подвір’ї. Адже кожна цегла свого часу була у кладці, відповідно на ній залишки вапна та глини. Цеглу потрібно відчистити. Я беру дротяну щітку, розчин для миття каменю, який роз’їдає вапно. Зазвичай такі розчини на кислотній основі, тому немає можливості швидко все почистити, бо роз’їдає шкіру рук. Після цього цегла повинна добре просохнути, бо якщо не просушити – буде цвісти.
«Є і цегли, які вартують сотню доларів»
– А як шукаєте цеглу для колекції?
– У мене є напрацювання, адже знаю людей, які займаються антикваром, і пам’ятаю, де і в кого що бачив. Інколи їду, бачу, що розбирають стару будівлю, підходжу, цікавлюсь, розпитую. Взагалі мені найбільш цікава та цегла, яку знайшов сам, довів до ладу, відмив – ось тоді це справжній експонат. Трапляється, звісно, і таке, що купую особливо цікаві цеглини, але не часто.
– Якщо не секрет, скільки може коштувати колекційна цеглина?
– Ну якщо сучасна цегла вартує від 3-х гривень, то було б не дуже справедливо продавати за таку ціну і стару цеглу. Зараз цегла для колекції коштує від 20 гривень і вище. Є цегли, які вартують сотню доларів.
– Мабуть, і маєте найстарішу цеглину у Вашій колекції?
– Найстаріша має клеймо 1913 року. Але справа в тому, що клейма є випуклі, а є втиснені. Різниця у тому, що в першому випадку це цегла десь починаючи з 1800 року, а вже з 1900-го почали робити клейма втиснені. У мене є в колекції цегли з випуклими клеймами, але встановити рік виготовлення не можливо. Тому цеглу з випуклим клеймом, яка є у мене, можна датувати ХІХ століттям.
– Про технологію виготовлення цегли, від чого залежить колір можете розповісти?
– Взагалі Тернопільська область була мануфактурно добре розвинена і на території краю було багато цегельних виробництв. Цеглу виробляли у тих регіонах, де були добрі поклади глини, бо не кожна глина підходить для випалення, у ній повинен бути сталий склад мінералів. У нас в Копичинцях є район Калинівщина. Там працювали дві цегельні. Цеглярі були Кость Елиїв та Миколай Москалюк. Процес виготовлення цегли тривалий. Знаєте, є така польська приказка: «Од закладання до запікання». Глину змішують з водою та піском (пісок надає цеглі ніби порцеляності). Потім цю суміш закладають у форму, там вона мусить застигнути, з неї випаровується волога і після цього запікають. Колір цегли залежить від глини і температури випалювання. До речі, у мене в колекції є перепалена цегла. Перепал – це коли дуже висока температура і в процесі цеглу починає крутити, вона виходить дивних форм. У мене є знайомий колекціонер, який збирає саме перепалені цеглини.
«Цегла була розрахунковою валютою, і кожен майстер ставив клеймо, бо цінив своє авторське право»
– От дивлячись на Вашу колекцію, у мене складається враження, що колись цеглу робили добротнішою, аніж зараз. Що думаєте Ви з цього приводу?
– Знаєте, я планую на подвір’ї у себе зробити мангал. Почав копати землю, аби залити фундамент. Глибиною яма була десь на дві лопати. Коли докопав, знайшов цеглину без клейма, а згодом цеглину з 1913 року. Уявіть, як довго вона пролежала в землі. Упевнений, якщо закопати сучасну цеглу, вона стільки часу в землі не пролежить та ще й розкришиться. Раніше люди відповідально ставилися до своєї роботи, проводили експертизу на придатність, адже ми бачимо, як довго стоять старі будинки. Якісну цеглу можна перевірити: якщо постукати по ній, то чути дзвін.
Цеглою раніше дуже дорожили, а відтиски зберігали авторство цегляра. Цегла була розрахунковою валютою, і кожен майстер ставив клеймо, бо цінив своє авторське право. Стару цеглу можна кидати і з нею нічого не трапиться, якщо кинути сучасну, то велика ймовірність того, що вона розсиплеться.
«Хочу зробити музей цегли у Копичинцях»
– Чи досліджуєте Ви історію цеглин у Вашій колекції?
– Звісно, описую цеглини в електронній формі. Роблю це з допомогою однодумців та історичної інформації. Адже згодом, коли покажу свою колекцію загалу, потрібно буде дати ще й інформацію про історію кожної цеглини.
– Як би Ви охарактеризували свою колекцію?
– Взагалі цеглу можна колекціонувати від більшої до меншої, за містами, цеглярами, буквами. Але я наголошую: хоч цегли у мене і небагато, але для мене важлива якісна кількість.
– Як ставиться Ваша родина до такого захоплення?
– З розумінням. Знаєте, краще себе знайти, ніж загубити.
– Які у Вас плани на майбутнє з колекцією?
– Плани масштабні, хочу назбирати стільки, щоби можна було зробити музей цегли у Копичинцях. Я впевнено йду до мети, адже чого не люблю того не роблю, що люблю – те роблю з душею!
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418