Нещодавно у Тернополі відбувся масштабний фестиваль «КіноХвиля». Тривав він протягом трьох днів. Як пройшов фестиваль, які фільми переглядали тернополяни й гості міста та чим запам’ятався захід для учасників – читайте у матеріалі наших журналістів.
Фестиваль проводять уже вчетверте. У рамках заходу тернополяни та гості міста мали можливість переглянути понад 30 фільмів українського виробництва, взяти участь у майстер-класах, презентаціях книг, панельних дискусіях та поспілкуватися з метрами українського кінематографу.
Про український слід в історії Голлівуду
Цьогорічне дійство проходило під гаслом «З України до Голлівуду», і воно не випадкове, адже до показу було представлено кінострічку з однойменною назвою.
«З України до Голлівуду» – перше масштабне дослідження українського сліду в Голлівуді. Ця маловідома історія – досить значний внесок українців не тільки в кіноісторію славнозвісної «фабрики мрій», а й про їх неабиякий вплив на розвиток американського мистецтва.
Режисерами фільму стали Станіслав Сукненко та Галина Кувівчак-Сахно, сценарій написав Станіслав Сукненко, а спродюсували стрічку Олег Щербина та Юлія Чернявська. Зйомки фільму проходили в Україні та США.
Роками в різноманітних інформаційних джерелах народжених в Україні називали «Russian» через те, що певний час країна була частиною Російської імперії. Тому досягнення наших співвітчизників перепадали іншій державі. Але прийшов час, щоби розставити крапки над «і» у питанні «хто є хто» у Голлівуді та з’ясувати, у чому власне досягли успіху таланти з України. За кожним таким омрiяним «Оскаром», за кожною завойованою зiркою на вiдомiй «Алеї слави», за кожним iм’ям у титрах – cамобутнi, непересічні особистості, унікальні майстри свого фаху. Серед них також і покоління тих, хто народився вже у США в родинах емігрантів з України.
У стрічці розповідають про аніматора Володимира Титлу, який працював над такими відомими анімаційними фільмами, як «Білосніжка та сім гномів», «Піноккіо», «Фантазія» та «Дамбо». Засновник акторської школи Лі Стразберг народився в Буданові. З цієї школи вийшли американські ікони «Методу»: Мерилін Монро, Аль Пачіно, Джейн Фонда, Дастін Хоффман, Джеймс Дін, Роберт де Ніро, Марлон Брандо, Міккі Рурк, Анджеліна Джолі. Ця школа існує і сьогодні. Майкл Мазуркі (Михайло чи Маркіян Мазуркевич) теж народився на Тернопільщині. Він став дуже відомим спортсменом й актором. На його рахунку майже 200 фільмів. Батько оскароносного актора Володимира Палагнюка (Джек Пеланс) був із Тернопільщини, а мама – зі Львова. Це видатний актор Голлівуду, який раніше був професійним боксером. Він отримав «Оскара» за фільм «Міські піжони». Одна з найбільш знакових постатей «Фабрики мрій» – це старший віце-президент компанії MGM Люба Кеске, яка народилася на Теребовлянщині. Вона 48 років пропрацювала на студії і зробила кар’єру від простої працівниці до статусу другої людини в компанії.
До речі, в рамках показу Тернопіль відвідав Євген Мамут, український та американський фахівець з кінематографічних спецефектів, аніматор, лауреат премії «Оскар». У його творчому доробку створення спецефектів до таких відомих стрічок, як «Блакитна лагуна», «Леді-яструб», «Хижак», «Брудні танці», «Хижак-2», «Суддя Дредд», «Матриця».
Про один звичайний день України, яку творять незвичайні українці
Офіційне відкриття Всеукраїнського форуму «КіноХвиля» відбулося 13 листопада в Українському домі «Перемога». З цієї нагоди там пройшов унікальний вечір українського кіно, на якому гості фестивалю змогли переглянути фільм-мюзикл «Гуцулка Ксеня», стрічку «Ukraїner. The Movie», «Захар Беркут» та «Давай танцюй».
Мабуть, одним із найочікуваніших фільмів для глядача став «Ukraïner. The Movie». Це історія про буденне життя найбільш невідомої країни європейського континенту. Фільм складається із шести історій, сплетених в єдине полотно. Вони відображають один звичайний день України, яку творять незвичайні українці. Персонажі цієї стрічки не пов’язані між собою, їхні світи різні. Та саме ці відмінності й об’єднують країну.
У той час, коли художник розмальовує покинуту хату в подільському селі, на Поліссі збирачі меду диких бджіл залазять на дерева за новою порцією меду. Тоді ж у Кам’янці-Подільському водій маршрутного таксі закінчує робочий день і вдягає форму мотобольного гравця. З атмосфери гулу та реву моторів ми потрапляємо в Бессарабію, у тихе Приморське, на маяк, де наглядач пильно вдивляється у горизонт. Далі опиняємось у Карпатах, де родина Кіщуків вкладає першу вовняну нитку в майбутній ліжник, а звідти – до саркофага ЧАЕС, де сотні людей продовжують працювати щодня.
Герої фільму – мешканці різних регіонів України. Через особисту історію кожного з них ми бачимо світи, що їх оточують. Ці світи геть різні, та з них складається світ України. Цей фільм – будень всієї країни, документальна історія, яка через незнання професій та конфлікт, закладений у кожній маленькій історії цих людей, зацікавлює широке коло глядачів, у тому числі за кордоном.
Іловайськ-2014 – трагедія, яку не можна забути
Другий день кінофестивалю був не менш насиченим. Наші журналісти відвідали зал, в якому транслювався фільм «Іловайськ-2014. Батальйон «Донбас» про бої за Іловайськ під час війни Адже все частіше український кінематограф піднімає важливі для суспільства теми – тлумачення історії, анексію Криму та війну на Донбасі. Робота над стрічкою тривала майже три роки. Загальний кошторис становив близько 33 мільйонів гривень. При цьому головний герой стрічки – Тарас Костанчук – зіграв у фільмі самого себе, а також виступив його продюсером. В основі лежить його реальна історія, тож більшість глядачів передчували, що фільм буде цікавим.
29 серпня 2014 року сталася найжахливіша в сучасній історії України трагедія. Колони українських військових, що виходили з оточення під Іловайськом по так званому «зеленому коридору», були підступно розстріляні з важкої зброї регулярними російськими військами. Україна зазнала найважчих втрат за весь час російсько-української війни. Це виявилось дуже важке кіно, тому що події, котрі показані в ньому, ще болять українцям, але дивитися його потрібно. Щоби пам’ятати, хто ворог України, щоби не зрадити пам’ять про загиблих, щоби лікувати «втому від війни».
Про враження від перегляду фільму ми запитали у тернополян.
– Це дуже добре, що є такий фестиваль. У мене маленька пенсія, тому я не можу дозволити собі купити квиток у кіно. А такий захід дозволяє побачити фільми безкоштовно, а головне – це українські фільми. Ми з подругою дивилися «Гуцулку Ксеню» і залишилися дуже задоволеними, – розповіла журналістам тернополянка Марія Іллівна.
– Такі фестивалі дуже потрібні, бо вони показують, як за останніх кілька років український кінематограф вирвався вперед. У фільмах піднімають важливі для суспільства теми. Я вперше відвідала цей фестиваль, але знаю, що його проводять уже вчетверте. Сподіваюся, що ювілейний X-й фестиваль покаже ще більше якісних українських кіноробіт, – поділилася своїми враженнями тернополянка Тетяна Шуляк.
– Тернопіль стає реально кінематографічним містом. Всі українські кіношники тут побували, і вони вже знають про смаки тернополян, які фільми подобаються. І без сумніву, це дуже важливо, бо для тих, хто робить кіно, завжди є дефіцитом живе спілкування з аудиторією. А «КіноХвиля» дає таку можливість, – прокоментував захід ексголова Держкіно України Пилип Іллєнко.
Завершився фестиваль 15 листопада показом кінострічки «Вулкан». Сюжет цього фільму схожий, з одного боку, на фантазію, з іншого, натхненний реальною живою Україною. Його головний герой – перекладач Лукас, який працює в офісі ОБСЄ і з місією вирушає на південь України. Тут, за класикою жанру, він потрапляє в халепу, втрачає машину й колег і залишається один у невеликому селі біля Каховського водосховища. Його чекає знайомство з колоритними місцевими жителями, занурення в життя української провінції, дискотеки в гуртожитку, закоханість у кучеряву місцеву дівчину.
Упродовж усіх трьох днів фестивалю презентовані кінострічки обговорювали у громадському транспорті, в магазинах, кафе, вдома, ну і, звісно, в кінотеатрах. Сам фестиваль зібрав шквал вдячних відгуків глядачів та учасників у соціальних мережах, що свідчить про неабиякий успіх такої кіноініціативи.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: IV-й Міжнародний форум «КіноХвиля», газета "Номер один", кінохвиля, Леонід Бицюра, новини Тернополя, Пилип Іллєнко
3812