Відомому поету-пісняру цими днями мало виповнитись шістдесят…
Над кожним старовинним містом з віками утворюється незриме сузір’я із зірок- душ городян, які у різний час прославили свою малу батьківщину. І десь на небосхилі над блакиттю Тернопільського ставу вже другий рік дарує своє сяйво зірка Сергія Сірого. Поет-пісняр і журналіст, шляхетний батяр й автор гімну «Наш Тернопіль», член Спілки письменників-слов’янистів, заслужений діяч естрадного мистецтва України тепер уже з неба споглядає за рідним містом, якому присвятив щемливі ліричні рядки, що стали візитівкою й водночас гімном Файного міста:
«Місто, де квіти і зорі
Зводять кохання мости,
Де став є, що схожий на море…
Тернопіль – це ти!»
Загалом перу Сергія Сірого належить понад дві сотні покладених на музику віршів, що й нині звучать на вітчизняній та зарубіжній естраді. Та одними з найкращих своїх творів він вважав пісні «Серце плакало» (присвячено героям Небесної сотні) та «Молитва за Україну» – своєрідний гімн українському народу й «одвічній правді на землі». Першими виконавцями «Молитви» стали заслужений артист України Борис Репка та співачка Олена Волович. Незважаючи на те, що твір є досить складним для виконання, він швидко «пішов у народ», до свого репертуару його включили чимало виконавців. Пісню часто транслюють по радіо й телебаченню, і не тільки з нагоди знаменних дат. В останньому своєму інтерв’ю пан Сергій згадував, що був приємно вражений, почувши, як його «Молитва» зазвучала чарівними дитячими голосами. Може, трохи невпевненими, але такими схвильованими. Виявилось, що її виконували тернопільські дітки, хворі на дитячий церебральний параліч!
Кожна ворожа куля влучала в його серце
Сергій Сірий був самобутнім у всьому: надзвичайно стриманим у словах – і безмежно відкритим у творах, насамперед інтимній ліриці; по-дитячому безпорадний у віршах для малечі – й проникливо великий патріот. Згадаймо трагедію під Волновахою у травні 2014-го, коли сепаратисти підло глухої нічної пори обстріляли наших військових, які мирно відпочивали. Відгуком на жахливу смерть стала пісня «Я – убитий солдат», створена Сергієм Сірим у тандемі з другим Сергієм — Степанівим. Це твір-біль, твір-протест проти зради, чужоземної агресії, проти варварської розправи над молодими хлопцями:
“Війна наздогнала мене
Пекельним, безжальним вогнем.
Життя витікає із ран
З болем на лан,
Що вдягнувсь у туман”.
– Потрібно усвідомлювати, що війна цілиться у кожного з нас, незалежно від того, де ми перебуваємо – на передовій чи далеко від неї. Кулі, спрямовані у наших солдатів, летять і в наші серця та душі. Але український народ не вбити, не зламати! – пригадую, сказав мені письменник під час останнього інтерв’ю у вересні 2017-го.
Не дивно, що розміщений ним на каналі Youtube відеокліп «Героям війни на сході України присвячується» за 5 років послухало понад 230 тисяч глядачів, а саму пісню «Я – убитий солдат» Міністерство освіти й науки України рекомендувало для проведення «Уроків мужності» у навчально-освітніх закладах країни!
Тонкий лірик і чудовий поет, Сергій відчував енергетику Всесвіту. Відтак через півсторіччя тернопільський поет, уособлюючи себе із жертвами терору, перефразував відомий меседж американського президента Джона Кеннеді «Я – берлінець» і виплеснув у Небо наповнений болем крик: «Я – убитий солдат». Кеннеді своєю фразою підтримав німців після возведення Берлінської стіни. Крилата ж фраза Сергія Сірого «Я – вбитий солдат» сивим птахом понеслась по світі як відповідь на пережиті біль, кривду й незламність наших воїнів, незабаром отримавши продовження вже у нових висловах: «Я – Волноваха», «Я – Іловайськ», «Я – Маріуполь».
Храм душі і «Різдвяна казка» Сірого Сергія
Літератор встиг створити й чимало творів на духовну тематику.
– Я написав український текст знаменитого «Ameno», слова пісень «Божа ласка», «Бог – це любов», «На Різдво», «Різдво в серці», «Чарівне Різдво», «Різдвяна зірка», «Храм душі», вірш «Подякуй Богу». Для мене Всевишній – поняття чистоти, правди, світла й добра. Можна не ходити щодня до церкви, але мати Бога в серці. Погано те, що в наш час, на жаль, нерідко трапляється навпаки, – згадував пан Сергій.
А ще напівжартома якось зазначив: «Добрих людей не так вже й багато, тому ми повинні гуртуватися».
Він дуже любив подорожувати і так тішився, коли завдяки рідним зміг об’їздити ледь не всю Європу. Згадуючи свої мандрівки, одного разу при розмові зауважив, що у нас церкви стоять на горбочку й звідусіль видно золоті куполи, та всередині часом усе просто й навіть бідно. Тим часом за кордоном є храми ззовні зовсім непримітні, натомість усередині вражають витонченими скульптурами і масштабними фресками на стінах. Ось так і людські душі, констатував Сергій: одна людина така вродлива, але при спілкуванні пригнічує своєю бездуховністю, і навпаки.
Цілком можливо, що ці роздуми згодом вилились у рядки:
«Ми будуємо храм в наших душах, як вічність…
Ми будуємо храм не з каміння, а з істин,З вічних істин, в яких торжествує добро.Будуть в храмі отім слово правди і пісня.
Ми будуємо храм всім нещастям на зло!»
Гортаючи сторінки поезій Сергія Сірого, не можна оминути його любовну лірику. Тим паче, що після того, як у 2006-2007 рр. побачили світ дві збірки інтимної лірики: «Твоє тіло – наркотик» і «Пожежа тіл», літературні критики охрестили автора зіркою української еротичної поезії. І справді, лише вслухайтесь у цю мелодію кохання:
«В тобі стільки музики!
Недаремно твій витончений стан
нагадує скрипку».
Вчитайтесь у прозорість рядків, що нагадують витончені пейзажі давніх голландців:
«Твої акварелі розбавлені мною.
Мої – ти наповнила густо собою.
Простою водою їх вже не розмити.
В них розмаїття і зелені, й квітів…
На аркушах доль і на чистій постелі
Ми з’єднуєм часто свої акварелі».
Гаррі Поттер і тернопільський батяр
Влітку 2016-го тернопільський поет-пісняр разом з відомим українським співаком і композитором, перекладачем романів про Гаррі Поттера Віктором Морозовим створили батярську пісню «Нема ліпше Тернополя!». Та якщо для Морозова тема батярства була знайома і займала вагоме місце в його творчості, то для Сергія Сірого написання своєрідного гімну файним батярам стало приводом глибоко зануритись в атмосферу минувшини, гармонійно поєднавши її із сучасністю.
Хто такі батяри? Шибеники, відчайдухи, які за словом у кишеню не лізли, любили жінок, дотепи й жарти, вміли забавлятися і брали життя повними пригорщами. Але найбільше ці бешкетники любили місто, де мешкали, – Львів, Тернопіль чи Станіслав. От і Сергій почав потроху освоювати ґвару (говірка, що поєднувала польські, українські, єврейські слова). А от образи тернопільських батярів Стаха і Фика підказала дружина, відома тернопільська журналістка Галина Сіра.
– Мені нудно працювати в одній площині. Я холерик за натурою і скоро захоплююсь. Я швидко переключаюся, у мене багато уподобань, при цьому викладаюся на всі 100! Мені цікаво писати для малечі, бо вони щирі, відверті, не закомплексовані. Якщо чесно, моя творчість і починалася з дитячих пісень. Водночас не можна обминути тему кохання, патріотизму, – зізнався якось в інтерв’ю поет.
Тричі коронований
Нині на честь митця у Києві на вул. Івана Мазепи зростає дерево його пам‘яті. За життя письменник двічі ставав лауреатом престижного Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Та навіть вже коли його душа відлетіла в небуття, у 2018 р. митець ще тричі(!) отримав «Корону»: одразу «золото» і «срібло» вибороли дві пісні для дітей, а твір-реквієм «Чорний ворон», присвячений нашим захисникам, які боронять східні кордони України, отримав спеціальну відзнаку в номінації «Пісенна лірика».
«Сталося так, що Сергій Сірий в останні тижні свого земного життя ще встиг відправити на конкурс «Коронація слова – 2018» чудовий текст пісні, присвяченої подіям на Донбасі. Та йому вже не судилося піднятись на сцену й отримати цю «Корону», – каже Галина Сіра.
Йому не судилося почути вітальні слова друзів, колег по творчості і тих, хто по-справжньому щиро шанував його талант. Так розпорядилася доля. Але навіть із Вічності Сергій Сірий подбав про рідне Файне місто, адже «Коронація слова – 2018» вже стала історією, в яку вписане і його ім‘я – єдиного з тернопільських літераторів, хто тричі став лауреатом престижного мистецького конкурсу.
Минулоріч у Тернополі на будинку на вул. Броварній, 21, де жив і творив Сергій Сірий, урочисто відкрили меморіальний знак пам‘яті поета. А цього року на День міста його удостоєно високого звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
Днями у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Ім’я, вписане в історію Тернопілля», присвячена життю та творчості Сергія Антоновича Сірого. 11 листопада йому мало виповнитись 60 років. Отже, в експозиції – численні диски, книги, нагороди і фото, з яких на вас дивиться Сергій Сірий, на одних – серйозний, на інших – усміхнений чи іронічно веселий, але всюди його очі ніби промовляють: «Нема ліпше Тернополя!»
…А вночі, коли на небі запалюються зірки, над ставом і древнім Тернопільським замком піднімається блакитна зірка, світло від якої нагадує блакить погляду Сергія Сірого. Поет із небес спостерігає за рідним містом…
Жанна Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812