Уже майже тисячу років в Україні створюють ікони – малюють на дереві, викладають з мозаїки, різьблять на дереві, вишивають. І ось уже 30 років тернопільський митець Володимир Окрутний малює ікони… на комп’ютері, і є, за висновками журналістів, першим у світі художником-графіком, який творить на духовну тематику.
|
Біографія Народився Володимир Окрутний 21 квітня 1965 р. у Тернополі. 1972-1980 рр. – навчання в Тернопільській СШ №1; 1980-1984 рр.– вчився у Львов, в училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша; 1988-1994 – студент Українського поліграфічного інституті ім. Івана Федорова (факультет «Графіка»). 30 років художник-графік Володимир Окрутний співає у хорі архікатедрального собору непорочного зачаття Пресвято́ї Богоро́диці (м. Тернопіль). |
Магія трикутника і хреста
«У творчих пошуках я відштовхувався від лінії, починав усе з геометрії, замість пензля тримаючи в руках мишку, – напівжартома зазначає Володимир Васильович. – Перші образи нагадували геометричні фігури: обличчя, статура – трикутник, і хрести на тлі драперії. Все було більш узагальнено. А потім почав деталізувати лики – промальовував очі, риси обличчя. Відтак поєднані лінії, кола, трикутники почали перетворюватись на обличчя, створювали образ в цілому. І хоча з часом удосконалювались комп’ютерні програми, та все ґрунтується на CorelDraw».
Експериментуючи з кольорами і формами, вдосконалюючи техніку, митець знайшов суто свої образи. Тож згодом спробував себе у карикатурі, почав створювати екслібриси, при цьому в кожній роботі промальовує навіть деталі.
Є у художника і своя особливість: на завершення вказує точний час. І це ще одна з можливостей комп’ютера: завжди знати точну годину.
З роками митець виробив свій неповторний стиль, і поліфонія його образів своєю стрункістю нагадує архітектуру соборів, асоціюється зі шпилями соборів та церков, що тягнуться догори, до неба й Господа.
У кожного своя дорога до храму. Володимир Окрутний зумів поєднати минуле та сучасне – духовне миропізнання з комп’ютерною графікою. Захоплюючись стрункістю ліній, сьогодні навіть важко уявити, що у дитинстві хлопчина взяв пензель у руки, аби… малювати афіші на власний концерт. Річ у тім, що пан Володимир народився у поважній родині дяків, де споконвіку всі співали та грали на музичних інструментах.
«Моя мама грала на мандоліні, тато зі старшим братом – на скрипках, а я – на акордеоні. І підлітком мріяв, що буду грати і малювати собі афіші. Зрештою, любов до малювання перемогла», – світло посміхаючись, каже художник.
До речі, секрети малярства юному митцю відкрив нині заслужений художник України Станіслав Ковальчук.
Мініатюрна історія України
На відміну від більшості митців, Володимир Васильович не тримає створене у захристії майстерні чи на жорсткому диску, а одразу виставляє в соцмережах. Часом навіть дивуєшся: коли він встигає переосмислити і творчо втілити чи не кожну помітну подію в країні? Адже в його доробку не лише ікони до релігійних свят, а й картини, присвячені історичним подіям, портрети відомих діячів і наших сучасників. Зокрема, співакові Василю Сліпаку, який загинув на Донбасі. Адже нам випала доля жити у буреломні часи випробувань України на державність, ми стали свідками та учасниками революції Гідності, російської агресії в Криму та на сході України, а нині ще й світ бореться з пандемією коронавірусу.
Однак роботи В. В. Окрутного відомі вже й за кордоном, він є учасником міжнародних виставок екслібрису в Югославії, Бельгії, Аргентині, Польщі, Люксембурзі, Італії. Наприкінці травня минулого року в Празі (Чехія) у галереї «Скляний палац» проходила виставка «Сучасний український екслібрис», на якій було представлено мініатюрні роботи 35-х наших співвітчизників, серед них – чималий доробок нашого земляка. До слова, куратором виставки був відомий знавець історії екслібрису, мистецтвознавець, завідувач Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури Петро Нестеренко.
Не можна не помітити, що упродовж останніх десятиріч на Тернопільщині виникла і розвивається своя школа художників-екслібрисів, і очолює її заслужений художник України Ярослав Омелян.
«Пан Ярослав – наш професійний патріарх. Чималий вклад вніс і плідно працює заслужений художник України Євген Удін, знайшов свою нішу в електронному плані і я. Адже комп’ютерна графіка є одним із нових напрямків модернових технік поєднання композиційних моментів із традиційними, з використанням сучасних засобів, наприклад, друку на принтері», – зазначає співрозмовник і зізнається: навіть суперкомп’ютер без художника лише бездушний автомат, от і робота над портретом може тривати від декількох годин до місяців.
«Часом на одному подиху за день зробиш, але потім ще місяць доробляєш деталі. І все одно лишаєшся незадоволеним… Інколи окремі елементи переробляю по декілька разів. Ніхто не може передбачити, коли натхнення прийде: щоразу це по-новому. Одна справа, коли починаєш і щось намітив собі олівцем, але результат завжди виходить інакший. Графіка тим і цікава, що не знаєш наперед, як робота буде виглядати наприкінці», – зазначає художник..
Автопортрети і Тарас Шевченко
У полоні комп’ютерної графіки митець постійно експериментує з формами й кольорами. І, ніби підбиваючи підсумки певного періоду, малює автопортрети. Пригадалося, що й Тарас Шевченко досить часто зображав сам себе ще зовсім юним, згодом – чоловіком середніх років, і от уже Кобзар постає старшою людиною.
– У мене також є автопортрети різних років, останній намалював 10 років тому, напередодні виставки, де я уже 50-річний. Працюючи над автопортретом, пізнаєш себе, ніби внутрішньо заглиблюєшся, – задумливо каже співрозмовник.
– Ви схильні до філософії?
– Усе життя наше – це процес філософії. Філософія – це констатація факту і систематизація різних процесів людського існування: діяльності, буття, пізнання самого себе, світу. Утім, заглиблення й порівняння себе та оточуючого світу завжди відбувається по-різному, – констатує майстер пензля та комп’ютерної мишки.
Творче кредо
«Першоосновою є духовність, а друге – то патріотизм. Тобто поєднання Бога й України. Це для мене головне. І, звичайно, ділитися з оточуючими тим, що сам отримуєш у процесі ділення і примноження. Це як у математиці, але і додавання, і віднімання є частиною нашого світу, коли відходять дорогі люди. Цей процес незупинний і триває впродовж усього життя: одна людина відходить, але одразу хтось народжується. І життя далі триває: старе дерево всихає, але від коріння пускає молодий пагін, і починає рости нове дерево».
Іван Франко і 16-ий сніп
Ще зі школи нам відомо, що Іван Франко не раз відвідував Тернопільщину, зокрема як кореспондент газети «Kurjer Lwowski» відвідав 2-гу крайову етнографічну виставку, згодом балотувався від нашого регіону до австрійського парламенту, і саме в Тернополі за декілька років до своєї смерті знаний літератор прочитав свою поему «Мойсей». Тож і не дивно, що саме в наших краях Каменяр мав чимало однодумців, товаришів і друзів, які поділяли його політичні погляди та підтримували фінансово видання газет і книг. От і батько пана Володимира, відбувши 10 років заслання до Сибіру за участь в ОУН, часом розповідав синам, що дитиною бачив Каменяра.
Уже згодом подружжя Окрутних, Володимир та Олена, встановили, що справді з Іваном Франком були пов’язані родини і його батька, і матері. Старожили- односельці розповіли, що тітка батька художника, Єфимія Окрутна, служила нянькою у дітей Івана Яковича. Оскільки вона не мала своєї родини, її поховали поруч із батьком.
Мама пана Володимира походила з дому Кордубів – відомої родини, що мешкала у Великих Гаях. Її батько був досить заможним, а головне – підприємливим чоловіком: уже в травні він постачав огірочки до тернопільських ресторанів, мав свою моро́зивну машину і продавав льоди панству, що приїжджало з Тернополя відпочити в парку Гаїв.
У Купчинцях, точніше на хуторі Драгоманівка (Козівський р-н), знайшлася для нього дружина Ольга. Її батько, Степан Гарматій, був заможним селянином, який чимало матеріально допомагав родині Івана Франка. І саме в нього не раз зупинявся літератор, подорожуючи Тернопільщиною.
Відомо, що Іван Якович допоміг селянам організувати страйк. Річ у тім, що у жнива селяни змушені були працювати на панських полях (у фільварку) за 16-ий сніп. Це було дуже принизливо, бо праця була тяжка, а платня – мізерна. От Франко й порадив селянам не ставати до праці, поки не зменшать норму. І вони добилися, що їм почали платити за кожний восьмий сніп.
Варто сказати, що хоча Степан Гарматій не здобув доброї освіти, але був великим патріотом і добрим господарем.
«Мама згадувала, як гарно було в них на господарці: Гарматії мали ставок, з якого риба сама вискакувала на берег, а коти сиділи довкола і лапками хапали її. Великий сад і рівні кущі смородини й малини, поля зі збіжжям – усе було добре впорядковано. Зерно мололи вже не жорнами, а киратом – молотаркою, котру обертав кінь, що значно спрощувало працю. Взагалі механізмів у господарці було багато, оскільки господарі гроші вкладали не в банку чи на купочку, а в модернізацію господарства, розвиток виробництва, полегшення праці», – доповнює розповідь митця його дружина, пані Олена Окрутна.
Якось на хутір прийшов художник Корнило Устіянович. Так сталося, що йшов він зі Зборова пішки і сильно промок під дощем, тож застудився та захворів. Саме у Гарматіїв він довший час одужував. На знак подяки Устіянович намалював портрет дідуся. Тобто як і кожний митець, подякував тим, що мав у руках. А полотно зараз зберігається у Львівському Національному музеї імені Андрея Шептицького.
Уже на завершення розмови про мистецтво, творчість та історію України Володимир Окрутний констатував: «Треба пам’ятати старі трагедії, щоби не сталися нові».
P.S.: 21 квітня Володимир Васильович Окрутний відсвяткував своє 55-річчя. Ми щиро вітаємо ювіляра з поважною датою і бажаємо наснаги, творчих знахідок й успіхів.
Жанна Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812