Принаймні такий висновок напрошується з крайнього засідання Кабінету Міністрів України, під час якого обмежувальні заходи з метою недопущення спалаху захворювань на коронавірусну інфекцію продовжили до 11 травня. І лише після цієї дати, якщо епідемічна ситуація покращиться, можна буде говорити про відкриття парків, скверів, закладів торгівлі непродовольчими товарами, частини об’єктів побутових послуг. Спочатку стартує міжміське, міжобласне автобусне сполучення, а залізницю та небо відкриють не раніше середини літа – і це за оптимістичними прогнозами. Бо у Всесвітній організації охорони здоров’я вже попереджають, що небезпека COVID-19 нависатиме над усім світом упродовж декількох років, тому прекрасно розумію, що й українці, і нинішня влада повинні якомога швидше шукати шляхи виходу з кризи й адаптації до нових вірусних і поствірусних умов роботи та розвитку країни.
Сидіти, опустивши руки, робити вигляд максимальної зайнятості й очікувати дива – це не вихід. Понад 70% українців уже не мають коштів, щоби далі жити, перебуваючи на карантині (згідно з опитуванням КМІС, проведеним із 7-го до 11 квітня, про фінансові труднощі заявили 26% респондентів – “Гордон”), малий і середній бізнес, який сплачував податки і був вагомою частиною бюджету країни, нині на межі виживання, а обіцяних кредитних канікул наразі не запроваджено. Погодьтеся, у владі погарячкували, коли понад місяць тому закрили на карантин практично все, окрім продуктових магазинів та аптек. Але якщо придивитися до проблеми, то можна побачити вибіркове обмеження.
Дійсно, невже магазини меблів або посуду, швейні ательє не готові були б так само дотримуватись суворого карантинного режиму? Так, при низькій купівельній спроможності українців прибутки таких магазинів були б невеликі, але вони могли платити своїм працівникам зарплату, оплачувати оренду і принаймні триматися на плаву. Але такий у нашій країні карантин, коли “обрані” великі супермаркети продають усе – від килимів до будівельних матеріалів, а маленькі вимушені повісити на своїх дверях “Вибачте. Карантин”.
Логічне запитання: чому у великій мережі закладів громадського харчування ми можемо спокійно купити каву, а маленькі кав’ярні працювати не можуть? Чому продуктові супермаркети безперешкодно працюють, пообіцявши всім міряти температуру тіла, а ринки просто неба з хорошою вентиляцією закрили? Чому перукарі пишуть у соціальних мережах оголошення, що працюють удома, але якщо створити належні умови, безпечніша стрижка була б у приміщенні, де працює перукар, це ж відповідно сплачувались би податки і наповнювався бюджет… Карантин по-українськи – це коли комусь відомому і зі зв’язками можна, а без зв’язків, грошей і хабарів – не можна.
Чи хтось подумав у Кабміні про фермерів, які виростили ранні овочі, і зараз виникла реальна проблема, як реалізувати цю продукцію. А це означає, що вони уже матимуть серйозні економічні проблеми і не зможуть відтворити свій бізнес, а отже, це проблема і продовольча, і добробуту десятків, а може й сотень тисяч людей. Чим далі ми продовжуємо карантинні обмеження, тим більше стикаємося з тим, що ті чи інші бізнеси будуть підходити до точки руйнування.
У владі просто закривають очі на ці проблеми, а натомість першочергово планують при послабленні карантину дозволити гуляти парками, відвідувати бібліотеки і музеї! Але чіткості в економічних пріоритетах країни ми так і не бачимо. Ніби уряд натякає на те, щоб українці збагачувались духовно, а не матеріально, мовляв, “грошей немає, але ви тримайтеся”. Якщо ж справи будуть незмінні, то навіть не кожен зможе оплатити вхідний квиток у музей чи абонемент у бібліотеку. Виникає логічне запитання: а як це послаблення допоможе малому та середньому бізнесу і чому саме музеї серед перших, хто відкриє свої двері відвідувачам, при тому, щоби відновити туризм, потрібно не декілька днів, а місяці – при закритих кордонах… Дивне рішення після дозволу роботи для ломбардів – дозволити роботу бібліотек та музеїв. Це такий своєрідний культурний баланс?
Водночас в Україні вже офіційно зареєструвалися безробітними 411 тис. людей, з яких понад 100 тис. втратили роботу в період карантину. За розрахунками торгово-промислової палати, кількість безробітних в Україні через карантин зросла до 1,3 млн. людей. А матеріальної допомоги з боку держави не вистачить – потрібно бути реалістами. Тим паче, що через масове звернення безробітних до центрів зайнятості в системі опрацьовують заявки на допомогу впродовж 10 днів, й обіцяне дистанційне оформлення – це фейк, оскільки, щоб отримати допомогу, необхідно прийти до центру, але він на карантині і не працює. Ось таке виходить замкнене коло. А тому в терміновому порядку потрібно центри зайнятості передавати з-під контролю Мінекономіки до Міністерства соціальної політики – як це було ще донедавна.
Сумнівною також виглядає пропозиція нинішнього прем’єр-міністра України забезпечити роботою понад пів мільйона українців – щоправда, більшість фахівців буде змушена взяти віники або кельні, бо власне прибиральникам та будівельникам уряд гарантує працевлаштування.
Але проблема в тому, що країну таким чином із соціальної та економічної кризи не вдасться вивести. Бо навіть в умовах карантину потрібно дати змогу працювати малому та середньому бізнесу. Тим більше, що у зв’язку з пандемією міжнародне рейтингове агентство Fitch очікує у 2020 році падіння світового ВВП на 1,9%. В Україні Мінекономіки прогнозує падіння ВВП на 4,8%. І знову ж таки це оптимістичні цифри…
Не допоможе Кабінету Міністрів і встановлене на час карантину державне регулювання цін шляхом їхнього декларування на деякі продуктові товари, засоби індивідуального захисту, частину лікарських засобів і понад 10 видів антисептиків. Оскільки такі заходи на практиці не були дієвими, а ціни продовжували зростати.
Уряд, на жаль, зараз не має конкретного плану ні протидії пандемії, ні виходу країни з карантину. Урядовці все глибше занурюють країну в темну ріку глобального карантину, але як виплисти на поверхню – ніхто не знає… І не дивно, якщо навіть в умовах карантину голови у можновладців зайняті іншим – вигадуванням корупційних схем для власного збагачення. З останнього – замість того, щоби придбати захисні костюми для медиків в українського виробника (245 грн.), МОЗ оголосило новий тендер із неозвученою раніше умовою та вирішило придбати костюми китайського виробництва на 40% дорожчі у невідомого посередника (488 грн.). Таким чином економія могла би бути майже 14 млн. грн. А ці кошти так необхідні нашому державному бюджету, “фінансова діра” якого щодня катастрофічно зростає…
“Гордон”
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812