У котрий раз переконуюся, що коронавірусна інфекція не просто так до нас прийшла. Може, частково мають рацію ті люди, які говорять, що ця пандемія зроблена штучно. Для того, аби залякати людей та контролювати маси. Але наших людей, котрі звуться свідомими з лозунгом на лобі «я знаю, що роблю», контролювати не можливо. Ми – нація, котра не просто не поважає ближнього свого, а й не має гідності до себе.
Кожен із нас зустрічав на вулиці людей, які досі товчуться під магазинами, розпиваючи пиво або просто «на перекурі». Кожен бачив три-чотири молоді дівчини, які фотографуються в яблуневому цвіті в масках(!). Кожен бачить та знає, що карантину дотримуються навіть не сотні – одиниці.
Коли сталася перша смерть від «ковід», я запитала своїх колег, чи відомо, як будуть ховати померлих від такої інфекції, адже досі ніхто не знає, як поводитиметься вірус у тілі померлої людини. Врешті-решт мертве тіло в чорному пакеті на глибині двох метрів не буде зберігатися вічність. Воно розкладеться до року часу і разом з трупною отрутою просочиться в землю. Тоді я подумала, що було б, напевне, дуже добре, якби уряд ухвалив рішення про кремацію. Звісно, тіло потрібно перевезти у столицю, Харків або Одесу, де є діючі крематорії. Тоді попіл віддадуть родичам і ті без жодного страху зможуть оплакати та поховати людину зі всіма похоронними процесіями. Дорого, скажете ви. Раніше я писала про те, скільки коштує померти в Тернополі. У публікації детально розписано цінову політику хрестів, вінків, копання могил та самої домовини. Кремувати людину, як виявилось, дешевше. Невже держава не могла би виділити 20 тисяч гривень на кремацію однієї людини? Сама кремація вартує 5 тисяч гривень, повідомили в крематорії Києва. Щоби перевезти людину з Тернополя до Києва, потрібно вісім тисяч гривень. Це в цілях безпеки родини і навколишнього середовища.
До слова, у Франції померлих незалежно від релігійних уподобань кремують. І попіл не віддають до закінчення карантину. Це не відповідає релігійним канонам, скаже хтось. А хоронити людей у поліетиленових мішках, не попрощавшись, входить до цього переліку? А святити паску та вербу без маски та рукавиць входить до релігійних канонів? Ми суперечимо самі собі. Завжди шукаємо винних та оправдовуємо свої безглузді вчинки. Поки я дитині показую сонечко з вікна третього поверху, віряни несуть кошики у церкву. Це при тому, що спалах коронавірусної зарази стався після Вербної неділі.
Люди! Що з вами? Де свідомість, де розуміння, де патріотизм врешті-решт. Ви дійсно вірите у те, що шматок освяченої ковбаски захистить вас і вашу сім’ю від такої пошесті? Вибачте, ви у своєму розумі? Поясніть мені дії людей, які ходили святити кошик без засобів захисту. Чому так відбувається? Хто контролював дистанцію, хто перевіряв, чи у всіх є маска та рукавиці? Це при тому, що напередодні місцева влада оголосила про припинення масової посвяти великодніх наїдків. І попросила освятити їх або вдома, або на подвір’ї оселі. Є люди, котрі живуть у квартирах, не мають змоги вийти на подвір’я та запросити священника. Що їм заважало щиро помолитися над пасочкою, освятити її святою водою і з’їсти? А чого мешканців приватних територій понесло всією родиною у церкву, це для мене залишиться загадкою. Хтось подумає, що я атеїст і засуджую будь-які церковні процесії. Зовсім ні. Я з повагою ставлюся до всіх релігій світу. Однак на даному етапі не розумію, чому люди так ганебно ставляться до слів глави держави, міського голови, медиків та й тих самих священників, які просять залишатися вдома. Помоліться вдома щиро, взявшись за руки. Так ви будете в безпеці й не наражатимете на неї інших.
Ми не поборемо коронавірусу, якщо будемо так халатно ставитися до прохань, які звучать звідусіль. І повірте, не допоможе нам ні паска, ні ковбаска. У душі має бути віра, в серці – любов та надія, а в голові – свідомість та відповідальність.
Ми на карантині більше місяця, і він не припиняється. Економіка падає. Магазини банкрутують, люди обурюються, і є чому. Адже в продуктовій крамниці заразитися так само просто, як і в магазині побутової техніки. Але їх не закрили, бо людям треба жити, треба виживати, треба їсти. Напевне, коли закриють абсолютно все й аптеки працюватимуть по годинах, тоді до нас дійде, що треба було перечекати той місяць, посидіти вдома, перемити всі чашки та вилки, але залишатися вдома.
Коронавірус прийшов до нас, аби перевірити нашу свідомість. І всі останні події майстерно грають йому на руку, аби ще довго нас не покидати. Подумайте, чим та ким ви ризикуєте і на чиїй совісті будуть невиправдані людські дії.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811