Про такі життєві історії кажуть: та не може такого бути або ж і смішно, і грішно. Журналісти нашого видання довго наважувались, чи варто публікувати дану розповідь. Але сама співрозмовниця наполягла на цьому. Через сім років Іра відкрито про це розповідає і не соромиться свого життя. Усе, що відбулося з нею в минулому, справді важко вкласти в голову. Але, зі слів самої дівчини, її відчаю не було меж, коли зрозуміла, що сюжет із фільму жахів може втілитися в реальність.
Іра – висока брюнетка худорлявої статури. Навчалася в одному з найпрестижніших вузів нашої країни. Розуму дівчині аж ніяк не бракує. Щоби завоювати її серце, до ніг дівчини клали ключі від дорогих авто, путівки на Мальдіви. Однокімнатну квартиру в центрі міста пропонували за один лише вечір. Іра й справді красива, молода дівчина, за словом до кишені не лізе, з гарними манерами та хорошим вихованням, яке їй дала бабуся. Справжня принцеса із жахливою жіночою долею…
«Я – «зальотна» дитина»
Коли дівчина навчалася у вузі, постійно брала участь у конкурсах краси, була номінованою королевою шарму та елегантності.
– Із третього курсу в мене почали з’являтися залицяльники, котрі годилися мені в тати. Повірте, всі мої подруги, з якими жила спочатку в гуртожитку, а потім на квартирі, буквально штовхали мене в ліжко до цих товстосумів. Я ж розуміла, що їм треба. Всі ми – дорослі люди. Секс на одну ніч із молоденьким дівчиськом для чоловіків за 50-ть – це як виграш у лотерею. Жодних подарунків я не приймала, хіба що букети квітів. Мені було шкода їх викидати або ж жбурляти у смітник. Тому квіти приймала завжди, дякувала, але ні на що не погоджувалась. Вчилася на державній формі навчання. Знаю п’ять мов. Завжди мріяла, коли закінчу четвертий курс то поїду до мами в Іспанію. Там ми купимо невеличку домівку поблизу пляжу і щодня будемо милуватися прекрасним виглядом з вікна, – розпочинає свою життєву історію дівчина.
Їй було вісім, коли мама поїхала на заробітки в Іспанію.
– Батька я не знала, так як я – «зальотна» дитина. Мама розповідала, що тато хотів одружитися з нею, але тоді його батьки не дозволили таку «бідову» дівчину взяти. Так він і зник. У школі себе зовсім не пам’ятаю, хіба моменти, коли приносила різні закордонні смаколики, які передавала мама. Закінчила школу із золотою медаллю. Поїхала навчатися до столиці, а раптом пощастить. І пощастило. З першого разу вступила до вузу. Щодня телефонувала до бабусі, з її різними хворобами вона мені ще й сумки з їжею передавала і, як зараз пам’ятаю, щомісяця сто гривень зі своєї пенсії. Переймалася, що я у Києві пропаду. Коли закінчила третій курс, мала їхати до мами на відпочинок, але бабуся занедужала. Звісно, я поїхала до неї і була там до останнього дня. Досі не можу повірити, що її немає. Вона якось вміла мене втішити одним реченням. Погладить по волоссю своїми старенькими руками і легше стає. Вона була моєю найкращою подругою. Завжди вчила, що не можна про своє особисте життя розповідати подругам, бо вони всі заздрять і можуть чоловіка відбити. Тому я їй усе розказувала, – мовить співрозмовниця.
Молодого чоловіка у дівчини не було. Був знайомий, який час від часу підвозив її на навчання, проводжав на вокзал тощо.
– Звати його було Павло, він старший за мене всього на чотири роки, симпатичний, високий, працював помічником адвоката. Я частенько показувала його фото бабусі, а вона сміялася й казала: «Ого, які у нього вуха» (сміється, – авт.). Так, вони й справді були трішки клаповухі, але він був дуже приємний та кмітливий хлопець. Коли бабуся померла, я повідомила мамі. Вона робила все можливе, щоби приїхати. Але з країни її так і не випустили. Тоді я подзвонила Павлу і сказала, що не знаю, що робити, куди їхати, що говорити, як організувати похорон. Він приїхав і більшість клопотів узяв на себе. На похороні від мене не відходив. Це, напевне, і стало великим кроком до того, що я в нього закохалася, – пригадує Ірина.
«Стану вірним захисником нашої любові»
Після того, як померла бабуся, мама успадкувала її хатинку. Одразу виникло питання, що робити, адже ніхто не збирався там жити, а бабуся мала господарство.
– Хатину продали. І знову всі ці клопоти взяв на себе Павло. Документи, оформлення, продаж. За ці кошти купили в місті однокімнатну квартиру. Я продовжила навчання. По закінченню отримала диплом і в магістратуру поступати уже не захотіла. Почала працювати в туристичній фірмі. Заробітна плата мене цілком влаштовувала, тим паче відпочинок бронювала за найкращою ціною та умовами. А увага Павла зростала. Ми проводили разом вечори, гуляли та розважалися. Мені було добре поряд з цією людиною. Напевне, якщо поритися в архівах, досі є спільні фото. Я розповідала про нього мамі, разом говорили по відеозв’язку, і ніхто навіть не мав гадки, що все закінчиться через рік.
Пропрацювавши пів року, ми разом полетіли до моєї мами в гості. Там Павло, дочекавшись слушного часу, зробив мені пропозицію. Все було, як у якомусь казковому тумані. Ми разом вечеряли, він розповідав про свої плани, мама сміялася та хитала головою, штовхаючи мене під столом. Коли Павло вийшов з кімнати, мама сказала, що це справжній чоловік. Красивий, сильний, врівноважений. Саме такий мені потрібен. Мене трохи лякали такі слова, адже вона бачить його перший раз. Та материнське серце, як вона казала, не обманиш. Погасло світло. Мама почала шукати свічки, ми запалили їх понад сотню. Тоді Павло став на одне коліно і сказав: «У присутності матері я хочу пообіцяти тобі стати вірним захисником нашого щастя та любові. Ти вийдеш за мене?» Звісно вийду, сказала я і кинулася йому на шию.
Весілля запланували на наступне літо. За цей час мама мала підготувати всі необхідні документи, щоби поїхати в Україну і повернутися назад, а Павло, звісно, мав їй у цьому допомогти, – пригадує дівчина.
За місяць до весілля мама прилетіла в Україну. Замовлено ресторан, дві сукні, одну з них оплатив Павло, бо хотів, щоби його дружина була найкращою.
– Батьки Павла довгий час живуть у Сполучених Штатах і на весілля не змогли приїхати. Йому це було якось байдуже. У них стара ворожнеча, тому він на це не звертав уваги. Вони передали велику суму грошей як подарунок, але переказали її на моє ім’я, бо знали, що син нічого не візьме. Попросили нічого не говорити. Я й не казала. Поклала їх у конверт, сховала і забула. Напередодні весілля у мене почався криз, я нервувала і плакала. Думала, що все зірветься. Тоді мама і Паша взяли все на себе: меню, оформлення, флористику, декор. На дівич-вечорі з подругами та мамою обговорювали останні деталі. І повірте, мене почало дратувати те, як моя мама говорить про свого майбутнього зятя. Це була не похвала, який він гарний хлопець, вона розповідала подругам, як він упевнено веде авто, які в нього мужні руки та красиве тіло. Ну от уявіть собі! Щоби ви розуміли, моя мама народила мене досить рано, тому вона не поступалася красою нікому. В її 44 виглядала, як голлівудська зірка. Красиве засмагле тіло, модельна фігура, висока і вдягається за останніми трендами. Уваги від чоловіків, молодших за неї, вона мала вдосталь, – каже Ірина.
«Шість годин в одному готельному номері»
Наступного дня дружка Оксана повідомила Ірині, що бачила її маму з Павлом у ювелірній крамниці.
– Я чекала, що мама подарує мені щось на день весілля. Ні, Паша їй купив підвіску з білого золота з ангелом. Звісно, я промовчала, тим паче, що до весілля залишалося два дні. Того вечора я була неспокійна. Подруги залишилися ночувати в мене, мама поїхала в готель. Паша на дзвінки не відповідав. Близько другої ночі я подзвонила до нього і почула жіночий сміх. Він переконував, що друзі захотіли зробити йому сюрприз і запросили своїх подруг, щоби розслабитись – без зайвого.
Якщо ви запитаєте мене, чому я поїхала в готель, де ночувала моя мама, відповім, що не знаю. Я побачила там Павла. У готельному номері на ліжку лежав Павло, а мама, відчинивши двері, думала, що я офіціант, який приніс шампанське. До готельного номера збіглися адміністратори, прокинулися люди з сусідніх кімнат, вони подумали, що когось убили. Я ж кричала і била посуд, порожні пляшки з-під шампанського летіли і розбивали дзеркала. Я змусила адміністраторів показати мені записи з відеоспостереження, коли Павло приїхав до готелю. На годиннику була 19:30. Більше, ніж шість годин в одному готельному номері з шампанським вони провели удвох. На мамі, крім білого халата і підвіски з ангелом, нічого не було. Невже вони так довго обговорювали подарунок мені на весілля? Вони намагалися виправдатись. Паша робив вигляд, що шокований моєю поведінкою, – розповідає дівчина.
У день весілля до Ірини приїхав кур’єр, через якого вона відіслала обручки й білі сукні Павлові.
– Він телефонував, приїздив, але я не мала бажання з ним говорити. Приїхала мама, вони довго виламували двері, просили, щоб я їх вислухала. Ввечері вийшла із квартири. Паша чекав на сходах. Він попросив вибачення і сказав: «Іро, так сталося, я покохав твою маму, так буває…», – зі сльозами на очах каже наша співрозмовниця.
Наша героїня на початку історії здалася сталевою леді, котра ніколи не плаче. Вона розповідала цю історію сміючись, наче на зло комусь. Але сльози на очах видали її…
– Це історія з фільму, це не сталося зі мною. Я можу розповідати про неї відкрито, але досі не розумію, як могла рідна мама забрати нареченого у доньки. Це схоже на апокаліпсис! Тепер у мене немає матері. Я відреклася від неї цілком і повністю. Коли вона поїхала в Іспанію, телефонувала мені і пробувала пояснити ситуацію. Я сказала чітко: «Ти для мене, як і батько, зникла безвісти», – закінчує розмову Ірина.
Після цієї драми Іра довго не могла повірити чоловікам. А від наступного нареченого вона до останнього чекала якоїсь підлості. Зараз у жінки є син, і вона зовсім не хоче, щоб Ілля знав бабусю, яка збудувала своє щастя на сльозах його мами…
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812