23 травня громадськість Тернопільщини відзначила День Героїв. У цей день ми вшановуємо визначні історичні постаті, котрі поклали своє життя на вівтар становлення суверенної України, ми схиляємо голови перед усіма людьми, котрі не скорилися, не зігнулися, не впали у відчай в роки лихоліть та поневірянь, а піднімалися на боротьбу та ціною власного життя виборювали перемогу. На жаль, когорту героїв минулого поповнюють герої сучасності – герої Небесної сотні, герої, котрі полягли у боях із російськими окупантами на сході.
Цьогоріч через карантинні заходи святкування були менш масштабними, ніж зазвичай, однак це не привід забувати наших героїв – борців за волю України, які є символом незборимості України.
31 березня – 4 квітня 1941 року відбувся другий великий збір ОУН, який постановив: «Увіковічити пам’ять борців за волю України та щороку відзначати Свято героїв України». Воно приурочене до сумного дня 23 травня, коли у Роттердамі (Голландія) було вбито голову проводу ОУН Євгена Коновальця.
До 1991 року це свято відзначалося підпільно, а із проголошенням незалежності його святкують не тільки в Галичині, а й по всій Україні. Після того, як полягли за Україну Герої Небесної Сотні у лютому 2014-го це свято – День Героїв України стало державним.
Це свято урочисто відзначається на території всієї Тернопільської області. Скажімо, минулого року в Тернополі відкрили музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини (керівник – Євген Філь). Його філіалами є музей Ярослава і Слави Стецьків у Великому Глибочку, музей у с. Бишки Козівського району, де 23-25 серпня 1943 р. відбувся III-й Надзвичайний збір ОУН під керівництвом Романа Шухевича, у с. Покропивна Козівського району, де народився Микола Хвильовий, котрий був головою Української Головної Визвольної ради у 1943 р., а після смерті Йосипа Сліпого ще й був керівником підпільної УГКЦ. Ну і, звичайно, музей політв’язнів і репресованих, що знаходиться в Тернополі на вулиці Коперніка. Кілька днів тому там відбулося віче, приурочене Дню пам’яті жертв більшовицького режиму. Після його завершення учасники відвідали музей і однозначно прийшли до висновку, що приміщення потрібно невідкладно ремонтувати.
У селі Улашківці Чортківського району, на окраїні якого була криївка Р. Шухевича (від 1943 до 1945 рр. там була ставка проводу ОУН), планується побудувати музей головнокомандувача Української повстанської армії. Нині на місці криївки споруджено йому пам’ятник, й обласне товариство «Меморіал» ім. В. Стуса щороку туди організовувало поїздки, де відбувалися траурні панахиди і віче. Це було за керівництва «Меморіалом» Богдана Хаварівського. Після його смерті теперішній голова товариства А. Грицишин, на жаль, таких виїздів не організовує.
Повертаючись до головного приміщення музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини, варто звернути увагу на експозицію Героїв національно-визвольних змагань від початку XX ст. і дотепер – героїв Небесної сотні й АТО області (їх загинуло 91). Інститут національної пам’яті за керівництва В. В’ятровича передав нам матеріали із портретами й біографіями борців за українську незалежність – вихідців з Тернопільщини, починаючи від Сиверина Наливайка і Василька Теребовлянського і закінчуючи сьогоднішніми героями, вихідцями з нашого краю, які загинули від рук кагебістів на початку 90-х років минулого століття. Це Роман Купер, Яків Горошко, Іван Гавдида. Крім наших земляків, загинуло чимало й інших видатних особистостей з різних областей, які мають відношення до нашого краю. Наприклад, львів’янин Михайло Бойчишин, який 30 липня 1989 року виступав у Тернополі на Микулинецькому цвинтарі під час освячення могил Січових стрільців і жертв сталінських репресій. Його тіло знайшли в лісі під Києвом. Тоді він був керівником прес-служби Народного руху в Києві і після заборони діяльності компартії публічно повідомив, що знає, куди пішли гроші з компартійної казни, і про це повідомить громадськості. Бандити з компартії тоді такого не пробачали…
У листопаді 2019 року Євген Філь і Михайло Ратушяк здійснили на його великому автомобілі поїздку в Лондон до музею Степана Бандери. Там Бандера загинув після того, як кагебіст облив його обличчя сірчаною кислотою. Це був Богдан Сташинський родом зі Львова. Він був завербований в КГД і виконував їхні доручення. За вбивство С. Бандери його нагородили орденом Червоного прапора і дали велику грошову нагороду. Працівники лондонського музею подарували тернопільському багато книг та документі, загальною вагою 3,5 тонни. Серед них є матеріалами зборів ОУН, УПА, УГВР (Українська головна визвольна рада), АБН (антибільшовицький блок народів). Крім того, багато примірників журналу «сучасність», що виходив у Лондоні з 1954 р., газети «Шлях перемоги», а також книги Д. Донцова, С. Бандери, Р. Шухевича, Я. Стецька та інших.
Також Інститут національної пам’яті подарував тернопільському музею експозицію з великою виставкою до 25-річчя незалежності України «Люди Свободи». Там є портрети 26 особистостей нашого краю, які проявили себе як герої-борці за незалежність і в боротьбі загинули. Є на цій виставці портрети наших земляків, починаючи від Січових стрільців, вояків ОУН-УПА, учасників дисидентського Руху.
Також варто згадати, що в Тернополі біля пам’ятника Степанові Бандері, якому в 2009 році тодішній президент Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України, споруджена велика стіна, на якій є всі портрети Героїв Небесної сотні, а також всіх Героїв нашого краю, які загинули під час теперішньої московсько-української війни. Там відбувається багато патріотичних акцій на тему боротьби українців за свою волю. Звідти починаються походи на пікетування обласної ради, адміністрації, міськради, приміщень правоохоронних органів, коли є в цьому потреба.
А у святкові дні наших національно-визвольних змагань відбуваються походи патріотичної громадськості від великої могили і пам’ятника Героям УПА, що знаходиться на проспекті С. Бандери (біля літака), до пам’ятника С. Бандері, де відбуваються великі віча. Ці походи зазвичай очолюють священники, керівники громадських організацій тощо. Учасники походів ідуть маршем під музику. Попереду – духовий оркестр, виконуючи патріотичні мелодії, а учасники походу співають, збалансовано вигукуючи патріотичні мелодії. Учасники походів не просто йдуть, а марширують, несуть високо підняті в руках плакати з патріотичними гаслами.
До слова, ім’я Степана Бандери і нині через багато років після його загибелі наводить жах на наших ворогів. Московські екстремісти ототожнюють слово «Бандера» з бандитом. А прізвище Бандера іспанського походження і означає «прапор». Тому потрібно тим росіянам, що проживають в Україні, і тим, що приїздять сюди, це розтлумачувати. Ось що пише про росіян їхній співвітчизник, вчитель з Орловської області Олександр Бившев: «Від імені тих росіян, що зберегли совість, прошу вибачення в України!»
Мабуть, найновішим пам’ятником героям у Тернополі є величний монумент Героям Небесної сотні і воїнам АТО, що загинули під час бойових операцій, біля краєзнавчого музею. На п’єдесталі пам’ятника з усіх сторін в алфавітному порядку викарбувані прізвища наших героїв. У день смерті Героїв Небесної сотні 20 лютого, в День Героїв України 23 травня, в День захисника Вітчизни, українського козацтва і Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня кожного року там відбувається молебень і виступи громадських активістів. А хор «Заграва» й інші патріотичні художні колективи виконують патріотичні пісні.
Перед входом до наших районних рад і адміністрацій, у тому числі обласних, виставлено портрети Героїв Небесної сотні. Мені дуже приємно, що серед них є портрет мого друга, депутата Верховної Ради України I-го скликання, вихідця із Житомирської області Якова Зайка. Він був великим патріотом, немолодим (1943 р. н.) пішов на Майдан Незалежності, де й загинув під час революції Гідності. Я завжди, коли заходжу в обласну чи якусь районну адміністрацію, підходжу до цього стенду, хрещуся і, якщо можливо, цілую його портрет.
А ще у Тернополі на Микулинецькому кладовищі на почесному місці є алея захоронень Героїв Небесної сотні, де в дні великих українських свят відбуваються траурні Богослужіння й віча.
Відзначаючи Свято Героїв, ми засвідчуємо своє незмінне прагнення та тверде переконання йти накресленим Героями шляхом до найвищої мети – повноцінного суверенітету, цілісності, розквіту і слави України. Вклонімося пам’яті наших героїв – усіх тих, хто віддав життя за Україну. Пом’янімо їхні душі та візьмімо за взірець їхнє самовіддане служіння в ім’я Вітчизни.
Володимир Колінець, громадсько-політичний діяч, депутат Верховної Ради I-го скликання
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812