Одним із провідних у Тернопільській області промислових підприємств є корпорація «Ватра», яка займається розробленням та виготовленням освітлювальних приладів. Заснована в далекому 1957 році, не зважаючи на конкуренцію і масовий недобір робочих рук, вона працює та виробляє свою продукцію під умілим керівництвом генерального директора Василя Щиренка.
Робочий шлях до крісла першої особи у Василя Васильовича розпочався на «Ватрі» ще у 1965 році, коли влаштувався сюди учнем слюсаря-складальника. Потім була служба в армії, навчання у вузі, робота на підприємстві на різних посадах – від інженера-технолога до головного технолога, заступника генерального директора. На той час завод спеціалізувався на світлотехніці промислового та побутового призначення. Багато хто пам’ятає, що мало було таких квартир, де б не висів світильник «Ватри». До того, як Василь Щиренко став гендиректором, цю посаду займало багато вмілих керівників, які власне створили і розвивали підприємство, у важкі часи не дали йому закритися. Сьогодні Тернопіль пишається сучасним підприємством, продукція якого користується великим попитом як у власній державі, так і за її межами.
За час керівництва Василя Щиренка йому вдалося закупити і ввести в експлуатацію сучасне технологічне обладнання провідних західноєвропейських та японських виробників. Раз у 3-4 роки повністю оновлюється номенклатура усіх виробів. Нині 85% продукції «Ватри» – це вироби, джерелом світла в яких є економні світлодіоди. Ще не так давно про це не могло бути й мови. А сьогодні завод «Ватра» з честю згадують у різних країнах світу та запрошують до співпраці.
«Через пандемію відчули певні проблеми»
– Василю Васильовичу, останнім часом подейкують, що «Ватрі» прийшов «кінець», невже завод перестає працювати?
– Ці подейкування поширюють хіба що недоброзичливці. Завод функціонує, розвивається. Як і в багатьох, у нас виникли певні проблеми через економічне становище у державі. Через пандемію відчуваємо складнощі з доставкою працівників на роботу, оскільки багато хто проживає в районах. Наймаємо приватний транспорт, намагаємося вийти із цього становища. Через день на заводі проводиться повна дезінфекція. Увесь персонал працює та спілкується одне з одним через захисні маски. Важко, але якщо такі заходи потрібні, мусимо їх дотримуватися.
– Тобто карантин, все ж таки позначився на роботі заводу?
– Він позначився на роботі цілої держави. Ми втратили працівників, втратили споживачів нашої продукції на певні об’єкти, оскільки ті припинили свою діяльність. Але рук ніхто не складає, напрацьовуємо нові зв’язки, стараємося вдосконалювати набуте. Ні для кого не секрет, що до 2014 року наша продукція активно була затребувала Російської Федерацією. Відхід від цієї співпраці дався нам складно, адже український ринок не міг сприйняти об’єми нашої продукції, які поставлялися на об’єкти нафто-газовидобувної промисловості Росії. Відтоді ми багато чого змінили, в першу чергу адаптували наші вироби під потреби українських споживачів.
– Якщо говорити про країни Заходу, напевне у них є свої вимоги, навіть до такої досконалої продукції, як Ваша…
– Ринки цих країн вимагають абсолютно довершеної якості у всьому, це по-перше. По-друге, наша продукція повинна пройти перевірку у відповідних європейських лабораторіях, отримати сертифікат, і тільки після цього вона сміливо заходить на Західний ринок. Україна не має й досі таких експертних центрів, хоча всі можливості для цього є.
– На вашу думку, чому так відбувається? Невже Україна не зацікавлена у тому, щоби підтримати вітчизняного виробника та максимально наростити експорт?
– Чому наша промисловість не розвивається? Бо вона живе за принципом: спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. Я думаю, всі зрозуміли, про що це.
Сьогодні треба створювати робочі місця, умови для розвитку вітчизняної промисловості. Одна із них – надати нам можливість сертифікувати свій товар там, де він вироблений. Треба розуміти, що йдучи в чужу країну за сертифікацією, велика вірогідність того, що продукцію не сертифікують. Чому? Бо та чи інша країна має свої ринки і свої виробництва, вони не поспішають виводити на ринок ще одного конкурента. Його простіше не пропустити. Проте за довгі роки «Ватра» змогла налагодити відповідні зв’язки. Тепер маємо свого дистриб’ютора, і надіюся, що всі наші зусилля і витрачені на це мільйонні кошти не будуть даремними.
– Які країни для збуту в пріоритеті?
– Польща, Чехія, Угорщина – тобто, ближні країни. Згодом, думаю, нашу продукцію побачать у Литві, Латвії, Німеччині. У нас є не лише бажання співпраці, а й продукт, який нічим не поступається їхньому. Думаю, це доволі вагома причина не боятися йти на інші ринки.
«Не хотілося би, щоб вислів «свій до свого по-своє» був лише лозунгом»
– А як щодо України?
– Насичення українського ринку дуже складне. Він відкритий для всіх. Якщо для нас Західний ринок закритий, бо вимагає сертифікації, то український – як відкрита книга, відчинений для всіх. На жаль, на наших прилавках представлений товар без жодних сертифікатів та перевірок. Кожен розуміє, що він служити довго не буде. Такий товар – одноразовий, хоча в ціні значно дешевший навіть за наш. Тому конкурувати на власній землі із ринками, приміром, Китаю вкрай складно. Але наша продукція тут присутня. В основному, це товари, які представлені на виробництвах важкої індустрії – машинобудування, металургія, вугільні копальні, гірничо-збагачувальні комбінати тощо.
– Над чим на даний час працюєте?
– Завершуємо проєкт, який стосується Укрзалізниці. Локомотиви, електровози, пасажирські вагони повинні освітлюватися нашою продукцією. Зараз триває перевірка, отримуємо відповідні документи і будемо поставляти світлодіючі матеріали для нашої залізниці.
– Минулого року Ви розповідали, що ваше підприємство зможе освітлювати аеропорти. На якому етапі ці розробки?
– Ми підійшли до основного нашого напрацювання. Але об’єм роботи дуже великий, проєкт надзвичайно витратний. Розпочалася робота наприкінці 2015-го року. Аби виробляти такий продукт, потрібні відповідні умови та документація. Кілька років пішло на те, щоби розробити конструкцію виробів, здійснити їх технологічне оснащення, провести державні випробування, і нарешті отримати відповідні сертифікати.
На злітно-посадкових смугах військових аеродромів уже встановлена наша світлова техніка. Ми заручилися шаленою підтримкою, отримали велику вдячність. На жаль, не можу поділитися назвою цих аеродромів. Важливою деталлю є те, що проєктування таких речей ми ніде не замовляємо, цим займаємося тільки самі. Спілкуємося з військовими конструкторами, радимося, робимо експерименти та тестуємо продукцію. Це робота не одного дня, і навіть року, але вона вже здійснена.
Ми не зупинилися на цьому і пішли далі. Доопрацювали всі вироби і вийшли на освітлення летовищ цивільної авіації, вже отримали експертний висновок на відповідність вимогам ІКАО від державної авіаційної служби. Цей висновок дав можливість отримати нам й інші сертифікати, які дозволяють нашій продукції бути присутній на цивільних аеродромах, оскільки вона відповідає усім необхідним вимогам. Ці документи у нас теж вже є. І тому ми уже розпочали роботу над освітленням Вінницького аеропорту. Нещодавно отримали запит із Ізмаїльського аеропорту про тісну співпрацю. Також маємо пропозиції із приватних аеропортів. Наступним кроком буде зосередження саме на освітленні цивільних аеропортів.
Ось такі у нас зміни, потужні і розвиваючі. Та й у майбутньому ми не зупинимося на досягнутому. Дуже би хотілося освітити наш Тернопільський аеропорт, надіюся, місцева влада допоможе це зробити вітчизняному виробнику. Щоб не було так, що вислів «Свій до свого по своє» – це лише лозунг.
Спілкуючись із Василем Щиренком, сповнюєшся гордістю від того, що величезний завод, який пережив стільки проблем, досі працює на повну потужність. Більше того, сьогодні на «Ватру» запрошують молодих інженерів і робітників, які хочуть розвиватися разом із підприємством.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Василь Щиренко, Ватра, газета "Номер один", новини Тернопільщини, новини Тернополя
3811