Похоронні традиції. Чи можна ховати жінку, одягнуту в штани?

Ніколи не знаємо, коли ми або ж хтось із близьких чи родичів покине цей грішний світ. Навіть якщо людина довго хворіє, смерть в одну мить є величезним потрясінням. Із цією подією пов’язані лише негативні емоції, адже стрес, який відчувають родичі в момент погребіння і самої похоронної процесії, залишається в пам’яті надовго.

Із давніх-давен померлу людину проводжали в останню путь з усіма почестями. Її одягали в новий одяг, чоловіків голили, жінкам мили голову та покривали її хусткою. Безліч таких традицій дотримуються і зараз. Однак є речі, котрі не зрозумілі, їх швидше називають забобонами. Про які похоронні процесії варто знати, а які слід забути, дізнавалися наші журналісти.

Як виявилось, у кожному регіоні нашої країни існують свої традиції поховання людини, починаючи від одягу і закінчуючи водою, в якій обмивали покійника – що з нею робити. Будь-яка обрядовість піддана динамічним трансформаціям, проте навіть сьогодні в ній збережено багато рис давньої народної традиції.

«Якщо жінка чи чоловік при житті носили обручку і померли з нею на пальці, з мертвої людина її знімати не слід»

У селі Білокриниця Тернопільської області мешкає пані Галина. Жінці 74 роки, вона двічі вдова. Одного чоловіка втратила через хворобу, інший помер «від старості», як каже сама жінка. Галина Теодозіївна добре знається на українських традиціях, саме до неї і прибігають родичі небіжчиків із проханням допомогти у похоронній церемонії. Насамперед, каже жінка, душа померлого потребує спокою, а одяг – це другорядні речі, які важливі для родичів. У селі баба Галина живе з народження, кожного знає і часто їй доводилося брати участь у самому приготуванні до похорону. Каже, що під час обмивання або одягання тіла рідним краще не брати участі, їхня емоційність та болісні переживання дуже заважають.

– Обрядів і традицій дуже багато, але треба їх відрізняти від забобонів. Найперше, що треба, це помолитися за душу тієї людини, яка відійшла у вічність, і просити Бога, щоби він ту душу прийняв. Тіло обов’язково треба обмити. У нас цього родичі не роблять, дітей у хаті також немає бути. Якщо це чоловік, то можна його поголити, це може зробити інший чоловік. Одягають покійного також чужі люди, можуть бути далекі родичі, але тільки не діти, внуки і не вагітні жінки. Робити все слід швидко, але з обережністю. Якщо за життя людина хотіла, щоби на неї вдягнули сукню чи костюм, треба на це зважити і по-своєму не робити. Воду, в якій обмивали тіло, треба вилити туди, де не ходять люди та не бігають діти. Одяг, в якому людина померла, треба спалити. Те, на чому померла (простирадло, подушка, одіяло), також краще викинути. Багато хто викидає все, навіть диван чи ліжко, але це залежить від спроможності родини. Голову померлої жінки обов’язково слід покрити хустиною, а сукня має бути нижче коліна. Жінку в штанях ніхто не ховає, у нас так не прийнято. Права рука має бути зверху, в ній треба зафіксувати свічечку або іконку. Чоловіка одягають у костюм, капелюх може бути з лівої сторони. Якщо за життя покійний любив читати або мав певну свою річ, її можна покласти у домовину. Покласти слід і хусточку. Біля покійного має бути іконка – Ісуса Христа для чоловіка, Матінки Божої для жінки. На тілі повинен бути хрестик, але лише в тієї людини, яка за життя його носила, якщо ж не носила, краще не давати. Але його не знімати з родичів і не купувати, – розповідає Галина Теодозіївна.

Якщо жінка чи чоловік при житті носили обручку і померли з нею на пальці, із мертвої людини її знімати не слід, радить пані Галина. Якщо ж обручка була в наявності, але помираюча людина її не одягала, її можна зберегти як пам’ять, однак передаровувати й одягати самому такі речі не варто. Інколи її кладуть у домовину.

– Готуючи померлого до похорону, треба закрити дзеркала та вікна. Якщо є ворота, їх потрібно навстіж відкрити. Домовину ставлять у найбільшу кімнату, голова покійного має бути трохи піднята, на ногах – взуття, їх накривають спеціальним покривалом, яке продається разом з домовиною. Руки та ноги зв’язують шнурком, який розрізають під час закриття домовини. Родичам треба прослідкувати, аби шнурки залишилися при покійному. Також не варто стояти перед домовиною, ті, хто хоче попрощатися, мають бути біля голови або за нею. Перебігати перед домовиною не можна. Нести її мають також некровні родичі покійного, – додає наша співрозмовниця.

Покійного прикрашають святим зіллям, можна вербою, яка була освячена, і ховають разом з тілом. Якщо помирає молода незаміжня дівчина, її одягають у білу сукню, волосся розплітають, вдягають вінок або фату, це символізує дівочу невинність та чистоту.

– Хлопця зодягаємо у костюм чорного або синього кольору, який має родина. З лівої сторони чіпляється букетик, як на весілля. Дівчину не обов’язково одягати у весільну сукню, може бути біла, довга, нарядна, але на голові має бути віночок. Обручку одягати не треба, у домовину її теж не потрібно ставити. На праву руку прив’язується весільний рушник. Є давній обряд, коли померлій дівчині чи хлопцю на час похорону вибирали пару серед живих, але у нашому краї давно цього не роблять, бо хто його знає, яке справжнє значення такого звичаю, – додає пані Галина.

«Незаміжня жінка за православними традиціями є нареченою Христа, тому на неї одягають вінчальну сукню»

Похорон неодружених відзначався в українців певною своєрідністю. Вона проявлялася у багатьох компонентах обрядовості. На знак того, що померла – молода людина, біля її тіла встановлювали деревце. Вбирали неодружених померлих у весільний одяг. Молоду дівчину, наприклад, ховали у вінку зі стрічками або фаті, на руку одягали перстень з воску. Неодруженого хлопця так само прибирали у весільний одяг з усіма атрибутами: квітками, рушниками, червоними хустками.

У кожній релігії світу є свої особливості поховання людини. У мусульман, до прикладу, людину ховають у той же день. Жінку – босою, у простій сорочці без коміра та штанях. Тіло небіжчиці замотують у білі покривала.

За християнськими звичаями похоронний одяг повинен бути новим, світлим і стриманим. Не допускається на померлу одягати раніше ношений одяг. Перебуваючи в іншому світі, їй нічого не повинно нагадувати про мирське життя. Для ритуалу купують сукню з довгим рукавом, нижче колін, із застібкою спереду або світлу блузку і спідницю. Не надягають взуття на підборах навіть молодій жінці. Голова обов’язково покривається хусткою або шарфом. Під одягом має бути білизна. Бюстгалтер надягають на молодих покійних. Незаміжня жінка, за православними традиціями, є нареченою Христа, тому на неї одягають вінчальну сукню. А якщо жінка заміжня, то під час похоронних заходів з її безіменного пальця знімають обручку.

Щодо вінчальної сукні для молодої дівчини, то церковнослужителі відзначають, що в ній ховають тільки невинних дівчат. Тому рішення залишається за її батьками. Потрібно також відзначити похоронне вбрання новопреставлених, які займали певне місце в суспільстві. Наприклад, якщо жінка була військовослужбовцем, пожежником або в поліціянтом, то одягом для поховання може бути офіцерська форма.

«Душа померлого має відчувати спокій, а цього досягнути можна лише у щирій молитві»

– З повагою потрібно ставитися до кожної традиції, але передусім необхідно дотримуватись під час похорону і прощання з людиною щирої молитви. Я не можу назвати конкретних похоронних традицій, яких в обов’язковому порядку потрібно дотримуватись. Душа померлого має відчувати спокій, а цього досягнути можна лише у щирій молитві. Якщо сім’я має можливість придбати новий одяг для померлого, нехай так і чинить. Якщо хтось не може дозволити собі виконати бажання покійного щодо його зовнішнього вигляду, то поховайте людину в тому, що є. Одяг – це не настільки важливі речі. Родина померлого має гідно поводитись і не опускатися до дотримання всіляких забобонів. Лише у молитві, через віру до Всевишнього родичам та близьким стане легше, а душі буде спокійніше, – розповідає настоятель римо-католицької парафії Святого Шарбеля у селі Байківці Юрій Ткач.

Зі слів настоятеля стає зрозуміло, що не варто робити так, як «кажуть люди». Померла людина має виглядати охайно. Дотримуючись усіляких незрозумілих забобонів, ви підриваєте віру в Бога. За душу померлого слід щиро молитися протягом певного часу. Варто попросити пробачення й самому вибачити те, що колись було сказано чи зроблено.

У Святому письмі нічого не написано за жіночі штани чи прикраси на тілі померлої людини. Новопредставлена (ний) ж вимагає шанобливого ставлення до себе, проводжаючи її в останню дорогу. Ми можемо дотримуватись певних вищеперелічених традицій, але слід пам’ятати про здоровий глузд…

Іванка Біла

Джерело: Тижневик "Номер один"