Найбільшою цінністю в усі часи була інформація. Як кажуть: «Попереджений – значить озброєний». А хто краще за лікуючого лікаря знає слабкі сторони людини? Мабуть, ніхто. Лікарі з часів Гіппократа робили все, щоб інформація про їхнього пацієнта не потрапила в чужі руки. Власне у клятві Гіппократа є такі рядки: «Що би при лікуванні – а також і без лікування – я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею». Однак не завжди лікарська таємниця зберігається на практиці, а особливо у сільській місцевості, де всі і все один про одного знають. У всіх тонкощах цієї непростої теми розбиралися наші журналісти.
Лікарська таємниця визнана на законодавчому рівні поряд з адвокатською або нотаріальною і є умовою зрозумілою та природною при візиті лікаря. Та на превеликий жаль, не всі лікарі дотримуються цієї основи основ.
– Дуже потрібна порада, яка стосується правил етики. Спробую пояснити коротко. Є сільська амбулаторія, куди лікарі приїжджають у певні дні. На допомогу лікарям як медсестри йдуть наші працівники амбулаторії. Чи можу я просити, щоби під час огляду, призначення аналізів, діагнозу і запису в картку, вийшла медсестра саме нашої амбулаторії? Суть у тому, що потім це все обговорює село, а замінити персонал ніким, – написала в одній із соціальних мереж пані Олександра.
Одразу після неї своєю історією поділилася пані Неля із Заліщиків. Жінка розповідає, що у їхньому містечку в одному кабінеті приймають три травматологи одночасно.
– Там шестеро людей як мінімум, і всі все чують. Така ж ситуація була з гінекологами. Величезний кабінет, інколи перегороджений ширмою, щоби пройти на оглядове крісло, треба пройти повз одну чи двох пацієнток. Може, зараз ситуація з гінекологами змінилася, але таке було. Тому етика й деонтологія для багатьох на периферії – пустий звук. Відповідно про діагнози знає все місто потім, – розповідає пані Неля.
– Мені відомі випадки, коли малолітні дівчатка приходили робити аборт до лікаря, а зранку в школі вже всі вчителі знали про це у всіх подробицях, – каже пані Слава.
– Одного разу я проходила лікування в районній лікарні. У відділенні, де я перебувала, працювала медсестрою жінка з мого села. І що ви думаєте? Через 3 дні після моєї госпіталізації у селі вже всі знали, з якою проблемою я звернулася, скільки коштують мої ліки та інші неприємні подробиці. Мене це неабияк обурило. Зрозуміло, звідки ростуть ноги. Але ж і довести в цій ситуації щось важко. Я просто підійшла сама до цієї жінки і сказала, що так робити не можна. Вона у свою чергу так і не зрозуміла, в чому проблема. Думаю, причина в тому, що медичні працівники багато патякають того, чого не треба, через низький рівень правової освіти і через те, що під час навчання не зрозуміли, наскільки це важливо. Хоча, якщо не помиляюся, в медичних навчальних закладах є цілий курс, присвячений цій темі, – етика і деонтологія, – розповідає пані Любов.
Поняття лікарської етики існує ще з часів Гіппократа. Звісно, сьогодні людські етичні цінності та норми дещо змінилися порівняно з античними часами. Але питання щодо психологічних аспектів лікарської справи є нагальними і сьогодні. Чи має лікар бути насамперед професіоналом своєї справи та не відволікатися на заспокоєння і вмовляння пацієнта? Чи піклуватися про почуття людини у стресовій ситуації не менш важливо ніж про її фізичний стан? У країнах Європи деонтології (науці про медичну етику) приділяється чимало уваги. Одною з основних тез відносин лікаря і пацієнта є відсутність об’єктивації. Тобто пацієнт — це насамперед людина з її особистістю, а не “сосуд хвороби”, абстрактний неживий об’єкт, який треба полагодити, як несправний механізм. Одним із прикладів суб’єктної взаємодії є інформування пацієнта про мету і вид маніпуляцій, що будуть з ним проводитися. Особливо це важливо у педіатричній практиці — згадайте, скільки сучасних дорослих пережили в дитинстві травмуючий досвід, пов’язаний з лікуванням. Так-так, “мамусю, потримайте дитинку” та “тобі не боляче, не видумуй”. Взаємоповага, дбайливе ставлення, розуміння психологічного стану пацієнта та його родичів — ознака лікарського професіоналізму.
– Здоров’я – найбільш вразлива формація у житті будь-якої людини. Воно визначає ділову активність і задає продуктивність, впливає на рівень життєдіяльності, регулює адекватність, впливає на дієздатність і в кінцевому підсумку від нього залежить ступінь соціалізації та громадської реалізації. Для прикладу, в Німеччині лікарська таємниця має найвищий пріоритет і є не тільки складовою частиною клятви Гіппократа, а й належить до службового обов’язку лікаря. Станом здоров’я можна шантажувати, погрожувати, спекулювати, зловживати. Тому дуже важливо зберігати отриману від пацієнта конфіденційну інформацію у повній таємниці. Лікарська таємниця поширюється не тільки на лікарів. Її зобов’язані зберігати медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків стала відома відповідна інформація, – розповідає нам лікар Юлія Шавалюк.
Окрім етичних складових, лікарська таємниця має ще й юридичну. Ми звернулися за коментарем до адвоката Олени Степанової з проханням прокоментувати, чим загрожує розголошення лікарської таємниці з точки зору закону.
– Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України. Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров’я. Окремі аспекти визначені у Сімейному кодексі України, Цивільному кодексі України, Кримінальному кодексом України (Законі України “Про інформацію”). Порушення лікарської таємниці є зловживанням права на інформацію, що тягне цивільно-правову відповідальність. Якщо ваші права порушують, то Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки. Також розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – також тягне за собою кримінальну відповідальність. У разі порушення цих прав людині треба звернутися до Національної поліції. При підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці. Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування збитків, заподіяних смертю особи. Під час судових розглядів, коли для реалізації своїх прав необхідна інформація, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню, можна витребувати такі відомості у процесі розгляду справи в суді, подавши клопотання про витребування доказів на підставі,- повідомила нам Олена Степанова.
Яку інформацію про пацієнта можна розголошувати?
Є випадки, коли лікар має надавати інформацію про стан здоров’я пацієнта, це називають ще правомірним порушенням медичної таємниці. До неї належить інформація про стан здоров’я неповнолітніх дітей, яку медик має повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам.
Наречені мають право бути взаємнообізнані про стан здоров’я. Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації. Водночас забороняється без письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги.
Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність у людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я – винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках. Відомості про лікування людини в наркологічному закладі можна надавати лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або адміністративної відповідальності. У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись із висновками щодо причин смерті.
Таким чином, підсумовуючи, можна сказати, що Конституція України та нормативно-правові акти надають громадянину гарантії збереження інформації про нього, однак на практиці не завжди це відбувається. Підняте нами питання дійсно сьогодні актуальне у широкому сенсі і являє собою серйозну проблему. На вирішення її піде не один рік.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: амбулаторія, лікарська етика, лікарська таємниця
3410