Життєві історії. У кожного є хоча б одна така, що може стати якщо не основою для сценарію кінострічки, то точно для написання книжки. Вони бувають різними: щасливі та сумні історії кохання, найрізноманітніші життєві драми.
Марина мріяла, що одного дня її пісні будуть лунати з радіо та екранів телевізора
Марина народилася у львівській інтелігентній родині. Батько – музикант, а мати – художниця. Тож дівчинка росла творчою, гарно співала та малювала. Батьки не могли натішитися нею та всіляко розвивали таланти дочки. У 5 класі до батьків зателефонувала вчителька музики і повідомила, що в доньки є великий потенціал і потрібно його розвивати, та порекомендувала віддати Марину у вокальну студію. Рік за роком дівча відточувало свій голос і врешті-решт заявила батькам, що хоче бути співачкою. Вступила до мистецького вишу і поринула у студентське життя. Паралельно працювала офіціанткою в одному з ресторанів міста і все мріяла, що одного дня її пісні будуть лунати з радіо та екранів телевізора. Таких дівчат-мрійниць багато, але увірвати свій щасливий квиток у світ шоу-бізнесу вдається одиницям. Та Марина вірила у своє світле майбутнє.
Якщо говорити про зовнішність, то дівчину не можна було назвати красунею, однак було в ній щось таке, що привертало увагу. Овальне обличчя, високий лоб, глибоко втоплені голубі очі, курносий носик і пишні губи. Ледь торкнуті рум’янцем щоки та густе і блискуче волосся кольору топленого шоколаду. Міцна фігура, пишні груди та широкі стегна. Але глянувши на неї раз, образ назавжди врізався в пам’ять, настільки в ній усе було органічно та гармонійно.
– Я просто любила музику. Інколи, повертаючись додому, вмикала на комп’ютері караоке та співала, переспівувала відомі хіти, вела свій ю-туб-канал. Одного разу, прийшовши на роботу, побачила, що наш адміністратор дуже зажурений. Виявилось, що співачка, яка вела музичну програму вечорами, не відповідає на дзвінки. А музичний супровід – неодмінний атрибут нашого ресторану. Тоді я подумала, що це чудовий шанс заявити про себе світові, і запропонувала підмінити співачку на вечір. Адміністратор був від цієї ідеї не в захваті, але зрештою погодився. Мені принесли довгу червону вечірню сукню. Пригадую, що найбільше мене вразив розріз до середини стегна. Було трішки ніяково, бо такого вбрання я ніколи не носила і почувалася дискомфортно. Мені допомогли зробити зачіску, я трішки підфарбувала очі й губи і ознайомилася з тими піснями, які повинна була виконати на сцені. Репертуар був класичний для ресторану, але і з ним за весь той час роботи я була знайома. Найважче було те, що всі пісні виконувались під живу музику, а з музикантами у мене не було жодної репетиції. Коли настав час виходити на сцену, я трішки нервувала, але рівно до того моменту, поки не почула перших акордів пісні, і тоді слова наче полилися з мене, – розповідає Марина.
Саме того вечора у ресторані відпочивала компанія місцевих бізнесменів з іноземними партнерами. Серед них особливо виділявся Арсен. Кремезний красень з глибоким поглядом і білосніжною усмішкою. Коли він почув мелодійний голос, який здавалося заповнив собою весь зал, у нього всередині наче стиснулася пружина, а коли він перевів погляд на дівчину, то зрозумів, що пропав. Марина йому дуже сподобалась, і він вирішив, що обов’язково запросить її на каву. Та не тільки Арсен вподобав собі дівчину. Турок Юсуф, який прилетів в Україну у справах, також зажадав знайомства з дівчиною.
– Під час перерви до мене підійшов чоловік. Одразу було зрозуміло, що він не українець. Назвався Юсуфом, зробив мені безліч компліментів і подарував квіти. Я була приємно здивована, навіть погодилася з ним зустрітися. Того вечора ми вийшли з ресторану вдвох. Прогулялися містом, він розповідав мені про свою родину, роботу. Розпитував, чого я хочу від життя. Наступного дня в інститут мені привезли великий оберемок троянд. Чи треба говорити, що я була шокована? Звісно, увага від дорослого, багатого чоловіка мені подобалась. Наші стосунки почали розвиватися дуже швидко. Вже через місяць я познайомила Юсуфа з батьками. Мамі мій обранець не сподобався. Вона сказала, що у нього дуже колючий погляд і неприємний. Та я не звернула уваги на її слова. Ще через деякий час чоловік запросив мене в гості до його батьків. У Туреччину ми полетіли разом. Тоді я не помічала важливих деталей, і всі його дії здавалися мені справжньою турботою.
«Мій чоловік перетворився на домашнього тирана та монстра»
– Пригадую, коли приземлився літак, мені дуже потрібно було в туалет. Але Юсуф сказав, що там брудно і потрібно дочекатися, поки ми приїдемо додому. Я думала, що це турбота, а тепер вже розумію, що він так перевіряв мене на міцність. Пройшло понад три години з моменту мого прохання, коли я змогла сходити в туалет. І таких дрібниць було багато, просто про них я дізналася згодом, коли працювала з психотерапевтом, – ділиться спогадами Марина.
Батьки Юсуфа здалися чудовими і гостинними людьми. Єдине, що вразило дівчину, так це те, що мама її хлопця мала трішки «затравлений» погляд і шукала мовчазної підтримки у свого чоловіка на кожну свою дію. Тиждень у Туреччині минув дуже швидко. В останній вечір Юсуф зробив дівчині пропозицію, а Марина, купаючись у власному щасті, навіть не вагалася з відповіддю.
– Повернувшись додому, я одразу повідомила радісну звістку батькам. Вони просили мене почекати трохи, мотивували це тим, що я ще життя не бачила, тільки закінчую навчання і ще навіть не встигла розкрити себе як співачка. Та мені байдуже, я була щаслива. Поринула у весільні клопоти. Юсуф наполіг, аби я скористалася послугами агенції з організації весілля. Я сиділа у кафе і чекала, коли прийде на зустріч весільний розпорядник, як за мій столик підсів чоловік. З’ясувалося, що його звати Арсен і він добре знає мого майбутнього чоловіка. Ми поспілкувалися з ним кілька хвилин ні про що, він побажав мені щасливої долі. Я подякувала і вже через кілька хвилин забула про Арсена, – розповідає дівчина.
Весілля відгуляли у найкращому ресторані міста. Наречена сяяла у сукні від провідного українського дизайнера. Сотні гостей, відомі бізнесмени, зірки шоу- бізнесу. А Марина заливалася щасливою посмішкою в міцних обіймах Юсуфа. У самий розпал весілля дівчина отримала від коханого подарунок – ключі від новенької іномарки. Подруги тихо заздрили, а гості супроводжували все бурхливими оплесками.
– Коли завершилися гуляння, ми почали жити на дві країни. У Юсуфа була квартира в столиці, до якої я переїхала з рідного міста. Здавалось би, я мала все, що хотіла, і навіть більше, однак згодом з’ясувалося, що мій чоловік дуже ревнивий. Він заборонив мені працювати, встановив на телефон маячок і постійно хотів звітів: де я, з ким і що роблю. Спочатку це було навіть весело, але згодом почало гнітити. За кілька місяців я дізналася, що чекаю на дитину. Вагітність протікала дуже важко. Чоловік нервував, інколи навіть дозволяв собі підвищувати голос, мовляв, він не знає, що зробить зі мною, якщо я втрачу дитину. Незважаючи на складну вагітність і не менш складні пологи, я народила сина. Чоловік був задоволений, але через деякий час сказав мені, що хоче, аби малий ріс у Туреччині з його батьками. Я була категорично проти і чи не щодня ми з ним сварилися. Якось він прийшов додому п’яний, від нього несло жіночими парфумами, а на сорочці я побачила сліди від червоної помади. Коли зажадала пояснень, він мене побив. Я тиждень не виходила з дому. Маскувала синці і плакала. Мій чоловік перетворився на домашнього тирана та монстра. Він все частіше лаяв мене, піднімав руку, аби зігнати злість. У Києві в мене так і не з’явилося подруг, тож про це все я розповіла найріднішій людині – мамі. Вона одразу ж знайшла адвоката. Ми спілкувалися з ним кілька разів. Він пояснив мені, що справа складна, адже у мого чоловіка багато грошей та зв’язків і зрештою він громадянин іншої країни. І якщо отримати розлучення буде не дуже складно, то зробити так, щоби син залишився зі мною, важко. У адвоката вже були подібні справи, де чоловіки просто викрадали дітей і перевозили їх у свою країну, а слід так і губився, – розповідає Марина.
Коли жінка сказала чоловікові, що хоче розлучитися, він лише криво посміхнувся і сказав: «Ну спробуй». Життя ставало нестерпним. Одного разу Юсуф так побив Марину, що вона не могла два дні встати з ліжка. Жінка пішла до поліції, там пообіцяли у всьому розібратися, однак так і не допомогли. Довелося втрутитись адвокату. Саме він допоміг Марині втекти від чоловіка. Винайняв для неї квартиру і почав готувати документи для розлучення.
Минуло кілька місяців, на диво, у суді з розлученням не було ніяких проблем, навіть місце проживання дитини встановили з мамою, хоча адвокати Юсуфа наполягали на іншому. Через деякий час Марина повернулася до батьків разом із сином. Влаштувалася на роботу співачкою у той самий ресторан. Інколи їй на телефон приходили смс із погрозами. Жінка добре розуміла, хто їх надсилає, але не вірила, що колишній чоловік може нашкодити мамі свого сина.
Минув рік, одного зимового вечора в ресторані до неї підійшов Арсен, той самий чоловік, який був партнером її колишнього. Він запросив Марину прогулятися. Арсен не приховував симпатії і вже через деякий час вони почали зустрічатися. Вже згодом з’ясувалося, що послуги адвоката, який допомагав Марині, оплачував Арсен. Він не випускав жінку з поля зору ні на хвилину, адже знав багато про її колишнього чоловіка і дуже хвилювався за неї. Здавалося, все налагодилось…
– Того фатального дня я йшла в дитячий садок, щоби забрати сина. Ми повинні були зустрітися потім з Арсеном і поїхати разом в дитячий розважальний центр. Пам’ятаю, як я йшла через парк, яскраво світило сонце, і тут на мене впала чиясь тінь. За 2 кроки від мене стояв чоловік у чорній кепці. Він посміхнувся і сказав: «Тобі просили передати, якщо ти не будеш з ним, то не будеш ні з ким». І одразу після цього я відчула шалений біль. У мене було враження, наче моя шкіра горить вогнем. А потім… темнота. Згодом з’ясувалося що на мене вчинили замах. Невідомий чоловік вилив мені в обличчя кислоту. Добре, що на мені були сонцезахисні окуляри і це допомогло вберегти зір. Пригадую, як прийшла до тями в палаті. Біля мене на кріслі сиділа мама, мої перші слова були: «Мамо, він хотів мене вбити». Я добре знала, хто замовник цього злочину, про це добре знав і Арсен, тільки поліція розводила руками. Ви навіть не уявляєте, через які жахіття мені довелося пройти. Те, що боліло моє тіло, – факт, але ще більше боліла душа. Мені було страшно, я погано спала, щоночі снилися кошмари. Моє обличчя нагадувало суцільну рану. Я дуже вдячна своїм батькам, сину, Арсену і психотерапевту, які допомогли мені пережити цей страшний момент мого життя. Із впевненістю можу заявити, що це зробило мене сильнішою. Звісно, мене ще чекає декілька операцій. Але найприємніше те, що Арсен не покинув мене, а навпаки, таке враження, ніби став любити ще більше, – завершує свою розповідь Марина.
Наостанок жінка каже, що з Арсеном вони планують одружитися. І вірить, що незважаючи на всі ті негаразди, які їй довелося пережити, на неї чекає нове і щасливе майбутнє.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: життєві історії
3812