Про народну депутатку від «Слуги народу» Людмилу Марченко донедавна мало хто знав із виборців Тернопільщини. І це не дивно, адже балотувалася вона у списку партії, тому не мала потреби у масованій передвиборчій агітації. Аж раптом Марченко стало дуже багато: чисельні біг-борди по області, різноманітні акції, постійні новини у соцмережах. Що відбувається? Попереду якісь вибори чи депутатці запропонували круту посаду? Чому не позиціонує себе від «Слуги народу», а розкручує власні ініціали ЛМ? І поки користувачі соцмереж змагаються у здогадках, Людмила Марченко ексклюзивно для «Номер один» розповіла, яка справжня мета її раптової рекламної кампанії.
– Ви дуже несподівано і масштабно увірвалися в інформаційний простір Тернопільщини. То із чим пов’язана така активність Людмили Марченко?
– Почнемо з того, що активність – це мій спосіб життя. Я постійно в русі і сплю лише декілька годин на добу. Але річ у тім, що з моєю активністю знайомі лише ті, хто з нею стикається особисто. Тому при зустрічі з іншими людьми часто чую: а що ти як нардеп зробила для людей, для Тернопільщини?
Я не мажоритарний депутат, а списочний (62-е місце в списку партії «Слуга народу», – авт.), і таких часто прості люди мало знають, бо ми не представляємо окремий округ. А оскільки про нашу роботу їм нічого не відомо, то вони й думають: нардепи – ледацюги і порожні обіцянки.
Насправді ж під моїм керівництвом проведено багато благодійних акцій, займаємося захистом діток, які мали би бути під охороною держави. У моєму щоденному порядку – наші солдати на фронті, особливо тернопільські. Я повинна знайомити виборця зі своїм обличчям, своєю роботою, щоби ніхто більше, лежачи на дивані, не написав у соцмережах: та хто така Людмила Марченко і що вона зробила?
«Хочу бути впізнаваною для виборців, і це нормально»
– Що в першу чергу хочете про себе донести людям? Адже тільки красивого обличчя замало для політика Вашого статусу…
– Насамперед хочу показати, що я не ледача людина. Друге – я не хабарник, і це ніхто не зможе спростувати. Ніхто не скаже, що дав мені якусь копійку за якесь рішення. Максимум, що можу попросити в інших – допомогти чимось діткам, якими опікуюся, – це малеча з онкологією, з реабілітаційних центрів, хворобою СМА тощо. Натомість допоможу таким благодійникам усім, чим можу, але виключно в правовому полі.
Щодо моїх фото, то я хочу бути впізнаваною для виборців, і це нормально. Було приємно, коли на одному із пліткарських каналів мене включили в голосування за найкрасивішу депутатку Тернопільщини, і чисельні віддані за мене голоси означали, що мене вже багато хто знає в обличчя, це дуже тішить.
– Чи звертаються за Вашим сприянням наші керманичі – міські голови, керівники рад і адміністрацій?
– Так, і якщо прохання в моїй компетенції і не виходить за рамки закону, я завжди допомагаю. Не важливо, чи це мій однопартієць Володимир Труш, чи «свободівці» Михайло Головко і Сергій Надал. Якщо йдеться про користь для громади, жодна партійна символіка не має значення.
– До речі, чому Ваша рекламна кампанія ніде не переплітається з назвою чи символікою партії «Слуга народу»?
– Я – не за кольори чи прапори. Я декларую відносини, в яких люди об’єднуються заради спільної ідеї, а не діляться на правих та лівих. І зраз я позиціоную себе як людина-політик, яка хоче об’єднати людей.
Ще одна причина – фінансова складова. У мене немає власних медійних ресурсів і бордів, а щоби почепити політичну рекламу, слід заплатити вдвічі більше, ніж за комерційну чи соціальну. Тому я себе позиціоную найперше як людину, а не політика.
– До речі, про борди. Дехто пліткує, що у Вас по області розміщено понад 400 рекламних площин…
– Дурниці повні.
– І все ж, хто оплачує Вашу зовнішню рекламу, адже згідно з декларацією, Ви не володієте якимсь солідним капіталом…
– По-перше, біг-бордів з моєю рекламою в області не понад 400, а всього 76, з них 15 – у Тернополі. І за їхню оренду я нікому нічого не плачу, це допомога від власників цих площин. Щодо пліток, то я на них ніколи не зважаю. Більше того, переконана, що будь-яка реклама, навіть негативна, – це також реклама. Про мене говорять? Про мене пишуть на різних пліткарських каналах? Це круто, і я за те, щоб мене обговорювали. Якби ігнорували, я би замислилася – що не так я роблю.
«Найближчим часом виборів точно не буде»
– Дуже багато домислів існує на сьогоднішній день, чому Людмила Марченко так активно почала себе рекламувати. Зокрема, припускають, що Ви готуєтеся на посаду голови ТОДА…
– Якщо президент скаже: «Вперед», я не стоятиму осторонь і не відмовлюся. Є його позиція, і ми, «слуги», її підтримуємо усіма силами, адже потрапили в парламент із волі президента. Стосовно крісла голови ТОДА чи, як кажуть частіше, губернатора, то на цій посаді зараз Володимир Труш – мегасильний керівник, якому немає рівних. Я його дуже поважаю, він не тільки хороша людина, а й розумний політик і управлінець. Тому ці плітки не мають жодного підґрунтя. Так, я входжу до кадрового резерву офісу президента, але це нормальна практика, яка була у всі часи.
– А можливо, Ви готуєтеся до виборів? Кому, як не народним депутатам, першими знати про можливість дочасних парламентських…
– Найближчим часом виборів точно не буде. На цей рік навіть не закладено таких коштів. Адже вибори – це великі витрати. Я всього лише хочу успішно виконувати ті повноваження, які в мене є. І щоб мені не було за них соромно. Хочу, щоби люди знали, де мене шукати і як до мене добратися. Хочу, щоби тут, на Тернопільщині, прізвище Марченко асоціювали саме зі мною.
– Непросте завдання, адже більшість асоціює його з Оксаною Марченко, дружиною Медведчука…
– Знаєте, ми з нею навіть не знайомі і наша діяльність зовсім не переплітається. Та й загалом у нас багато відомих осіб із прізвищем Марченко. Але я колись сказала своїм батькам: «Мамо і тату, обіцяю, що прийде той час, коли ви будете мною пишатися. І ви точно побачите мене по телевізору, і я точно прославлю свій рід». Тоді у мене було дівоче прізвище Ціпов’яз, сьогодні по чоловіку я – Марченко. Мій чоловік – військовослужбовець, підполковник, до речі, із цього понеділка – військовий комісар Львівської області. Він людина серйозна та вольова, і я дуже хочу, щоб і він мною пишався. І його прізвище Марченко для мене таке ж важливе, як і колись власне дівоче.
– На Ваших біг-бордах девіз «Я, ми, Тернопіль». А чому не Тернопільщина? Чи під Вашим далеким прицілом крісло мера?
– Я не приховую, що на наступних парламентських виборах буду знову балотуватися на другий термін. За новим виборчим кодексом мені потрібні будуть голоси з цілої області. Але ж треба починати з чогось меншого. І трафік голосування по області починається саме з Тернополя.
З іншого боку, більшість політичної еліти знаходиться у великих містах, у нас це Чортків, Тернопіль і Кременець. От відповідно від цих районів і треба відштовхуватися.
Щоби перемогти у майбутньому, власну рекламну кампанію потрібно починати набагато швидше, ніж за пів року-рік до виборів. Тому я хочу, щоби про мене знали люди сьогодні, щоби розуміли, що я не політик одного дня, а формую свою політичну кар’єру стратегічно на майбутній час.
«Я – як той локомотив, який тягне усі вагони»
– Вас і депутата-мажоритарника від Тернополя Андрія Богданця приписують до сфери впливу Іллі Павлюка – відомого чернівецького контрабандиста. Наскільки це відповідає дійсності?
– Повна дурня. Мене треба приписувати до президента в першу чергу, бо я є списочний депутат. Якби йшла мова про мажоритарку, де хтось когось фінансує, розкручує, то ще можна фантазувати… Профінансований кимось депутат-мажоритарник мусить «відпрацювати» вкладені у нього кошти. А кандидати до списку партії формуються виборчим штабом президента.
– Але ж немає диму без вогню…
– Швидше за все, такі плітки виникли з тієї причини, що мій чоловік колись був директором Тарасовецької птахофабрики, яка належала родині Павлюка. Але тоді у нас ще навіть думок про політику не було. У 2005 році ми працювали з ним на радіостанціях «Ретро» і «Люкс ФМ»» і дуже допомагали студії «95 квартал», тому корені мого нинішнього депутатства потрібно шукати там.
– Єдиній жінці-нардепу від Тернопільщини у ВРУ легко працювати з нашими чоловіками-нардепами з різних партій та фракцій?
– Дуже зручно і комфортно. Я ніколи не вважала себе слабкою жінкою, а навпаки – дуже вольовою і націленою на результат, як той локомотив, який тягне усі вагони. Таким жінкам, як я, важко в колективі слабкої статі, а з чоловіками, навпаки, набагато простіше. Коли ми збираємося обговорити якесь питання, то дуже швидко домовляємося.
– Чимало виборців цікавляться, яким результатом можете похвалитися за майже 2 роки роботи в парламенті.
– Ох, там багато всього… У мене є 8 законопроєктів, які вже підписані президентом. За моєї ініціативи було змінено, приміром, регламент ВРУ, де ми прив’язали нарахування заробітної плати народного депутата до фактично відпрацьованого часу. Раніше як було? Прийшов чи не прийшов нардеп, голосував чи ні, а зарплату все одно отримував. А чому, коли звичайна людина не з’явилася на роботу, їй не платять, а народний депутат – це що, якась зіркова особа? І ми це змінили. Знову ж таки, є в нас така біда, як кнопкодавство. Ми це змінили і внесли у кримінальну відповідальність.
Багато вийшло постанов мого авторства, а зараз ми зробили звернення до Дениса Шмигаля та Кабінету Міністрів включити у ліки, які фінансуються за рахунок держави, медичний препарат, який зараз дуже потрібен при спинній-м’язовій атрофії (СМА) – досі він не фінансувався державою. Ми отримали позитивне підтвердження, тепер шукаємо підприємство, яке буде виготовляти ці ліки. Це величезний крок уперед, адже в Україні сьогодні 300 діток-СМАйликів, які мають право на життя і повинні бути тут проліковані.
– Чи зловживаєте кнопкою «утримався» на голосуваннях? Особисто я називаю її «вмив руки»…
– Повністю згідна з Вами, більше того – я виступаю за те, щоб цю жовту кнопку забрали взагалі, бо позиції «утримався» в принципі не може бути в сесійній залі. У європейських парламентах є лише дві кнопки: «за» і «проти», і це правильно! Інакше це не «утримався», а банально зняв із себе відповідальність.
Народний депутат не має права бути невизначеним. Він має цілу команду помічників, юристів, які можуть його проконсультувати. Ми також співпрацюємо з різними асоціаціями і фондами, де можна отримати правові поради. Сьогодні ми працюємо по-іншому, ніж колись, і нам ця кнопка точно не потрібна.
– Як Ви бачите, сьогодні рейтинг і Володимира Зеленського, і його партії «Слуга народу» далеко не той, що був у 2019-му. Однак, Ви залишаєтеся відданим членом партії, людиною з оточення президента. Чи є побоювання, що на той час, коли будуть наступні вибори, Вам просто буде невигідно йти від цієї політичної сили?
– Якщо аналізувати рейтинг усіх попередніх президентів, який вони мали через два роки своєї роботи, то вони ніколи не були такими, як на виборах. І це закономірно. Хоча навіть сьогодні Володимир Олександрович має найвищий рейтинг порівняно з усіма активними політичними діячами, які нині представлені в Україні. Зараз він у межах 20-45%, в залежності від регіону. Це говорить про те, що він залишається найвпливовішим президентом на сьогодні, і якби завтра оголосили нові вибори, все одно переміг би Володимир Олександрович.
Що стосується відданості, то це для мене не порожній звук. Маючи батька, брата і чоловіка військових, я дуже чітко усвідомлюю значення слів «зрада» і «відданість». І ніколи не розуміла, як можна стрибати із партії в партію.
«Розумію, що якщо не допоможу, то їм буде дуже складно»
– Сьогодні Ви очолюєте україно-турецький благодійний фонд. Хто більше допомагає – українські чи турецькі бізнесмени?
– Я ніколи на цьому не зациклююся. З якої країни не був би благодійник – я щиро вдячна за будь-який внесок. Величезну кількість благодійної допомоги отримали з Франції через ЮНЕСКО – це і автомобілі швидкої допомоги, і пожежні для рятувальників, які ми завезли в Тернопільську область. Ми з колегами з ЮНЕСКО ці машини сюди завозили, розмитнювали, обліковували і передавали. Багато допомагали медикам – перші апарати ШВЛ, які в місті були закуплені, придбані під моїм патронатом спільно з ректором ЗУНУ Андрієм Крисоватим. Окрім того, забезпечуємо продуктовими наборами пенсіонерів, не залишаємо без уваги солдатів у зоні АТО…
– Але головними для Вас все ж є хворі дітки?
– Я – мама. Материнське начало – це найсокровенніше. І особливо болить, коли до тебе приходять жінки і кажуть: допоможіть, з дитиною біда! І я розумію, що якщо не допоможу, то їм буде дуже складно. Ось Ви запитували про турецьких бізнесменів… Ці меценати вкладають свої ресурси не в бізнес, не в землю, а саме у благодійність. І мені зовсім не складно попросити в них кошти чи одяг під конкретну дитину. Ми не виділяємо допомогу на адміністрацію, а зосереджені суто на дитині чи потребуючій сім’ї.
– Чи встигаєте з такою шаленою зайнятістю бути мамою для власного сина?
– Ви знаєте, йому дуже погано без мами, а мені – далеко від нього. Дякую локдауну тільки за те, що мала змогу більше часу провести разом зі своїм сином. Я в основному у Києві, а він – у Тернополі, вже показує дуже добрі успіхи в журналістиці. Тепер нам обом буде важко без нашого тата, який вже виїхав до Львівської області на нову посаду. Водночас я вірю, що в кожного із нас все буде добре, адже як би далеко ми не були один від одного, ми завжди відчуваємо сильне плече і підтримку своєї сім’ї.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Людмила Марченко, народний депутат, політика, Слуга народу
3811