Земельні питання – це велика частина порядку денного кожної сесії Тернопільської міської ради. Є певні категорії земель, які тернополяни мають право отримати з комунальної у приватну власність. Для цього потрібно рішення депутатів місцевої ради. І здавалось би, що місцеві обранці мали допомогти своїм виборцям у реалізації їхніх прав, зокрема тих, що стосуються безоплатного отримання земельної ділянки, однак на практиці це не завжди працює. Ситуація насправді нагадує українську казку про сороку-ворону, і за аналогією цього персонажа можна порівняти з Тернопільською міською радою, яка землю дає, але не всім.
«Пенсіонерка 5 разів зверталася з проханням надати їй земельну ділянку, і всі ці рази не отримала підтримки і найголовніше – пояснень»
До журналістів нашої газети звернувся пан Ігор. Чоловік розповів історію, сюжет якої насправді знайомий багатьом. Його мама, Антоніна Гнатівна, дізналася про те, що кожен українець має право на безкоштовну землю. І це справді так, адже закон передбачає право отримання навіть не однієї, а цілих 6 земельних ділянок із різним цільовим призначенням. Жінка, пропрацювавши все своє життя у Тернополі, не скориставшись жодного разу своїм правом на землю, була переконана, що депутати не пошкодують їй клаптика землі. Але про все по порядку.
Зважаючи на свій поважний вік, пані Антоніна доручає зайнятися паперовою тяганиною своєму синові. Він виготовляє власним коштом графічні матеріали – викопіювання з чергового плану міста, план земельної ділянки з описом меж, на яких зазначено місце розташування та розмір земельної ділянки. Примітно, що Антоніна Гнатівна не мала на меті стати латифундисткою. Жінці потрібно було лише 0,0338 га на вулиці Микулинецькій поряд із приватним будинком її сина. Здавалось би, що таке 3 сотих у тих масштабах, коли з депутатського плеча злітають дозволи на цілі гектари у парках чи соті в самому центрі міста під гаражі, скажімо, які потім перетворюються на об’єкти торгівлі або багатоквартирні житлові будинки…
Пані Антоніна формує пакет документів та звертається до Тернопільської міської ради з проханням надати дозвіл на складання проєкту землеустрою. І тут починається щось неймовірне. Питання врешті виносять на розгляд сесії. 6 грудня 2019 року на 41 сесії ТМР депутати віддають лише 2 голоси «за», шестеро утрималися, решта ж просто не голосують. 7 лютого 2020 року на 46 сесії ТМР звернення Антоніни Корабель знову розглядають депутати, і як результат: п’ятеро – за, проти – один, утримались – семеро, а решта не голосують. 26 червня 2020 року на 51 сесії ТМР депутати знову відмовляють жінці у її законному праві, при цьому не пояснюючи причин: проти голосує 1 місцевий обранець, а 35 – утрималися. 21 серпня 2020 року на 54 сесії ТМР депутати знову розглядають звернення Антоніни Корабель й утримуються від надання дозволу на розробку проєкту землеустрою 32 голосами, і знову рішення не ухвалено. 18 грудня 2020 року на 2-й сесії ТМР депутатський корпус у новому складі знову не підтримує звернення жінки: 37 – утрималися, 3 – за. Пенсіонерка п’ять разів зверталася з проханням надати їй земельну ділянку, і всі ці рази не отримала підтримки і найголовніше – пояснень.
«Депутат повинен голосувати або «за», або «проти» і свою позицію відкрито доводити»
Чим керуються при голосуванні місцеві обранці? Звісно, законом, ну і, можливо, зовсім трішки власним переконанням або не зовсім власним. В ідеалі депутати мали би бути завжди на боці громади, окрім хіба що випадків, де питання суперечать чинній містобудівній документації, винесені з порушенням процедур, містять явні ознаки корупції, порушують права мешканців сусідніх територій. Однак у міській раді неодноразово повідомляли, що коли проєкт рішення потрапив на розгляд сесії, то це означає, що він пройшов усі відповідні комісії і зауважень до нього немає або майже немає. Чому ж тоді депутатський корпус так голосує? І взагалі, що це за позиція така – «утримався»? Для демократичного, європейського, прогресивного суспільства це не що інше, як відкрите і цинічне знущання над законом та правами. Депутат повинен голосувати або «за», або «проти» і свою позицію відкрито доводити. Якщо ж депутати постійно утримуються, то в майбутньому їм краще це зробити один раз – під час виборів. Бо балотуючись, усі вони обіцяють служити громаді, тиражують тисячами буклети про верховенство права та закону, обіцяють підтримувати та допомагати своїм виборцям, а потім, ставши депутатом, вважають своє право голосу вже не обов’язком, а привілеєм.
Насправді історія Антоніни Корабель на цьому не закінчилась. 13 березня 2021 року жінка знову звертається з проханням надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою, однак отримує відмову за підписом заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Вікторії Остапчук: «Інформуємо, що рішенням Тернопільської міської ради від 21.08.2020 №7/54/66 громадянину надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0657 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою вул. Микулинецька. У результаті опрацювання долучених графічних матеріалів встановлено, що зазначена у клопотанні земельна ділянка площею до 0,0338 га, яку Ви просите надати для будівництва, включає частину вищезгаданої земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер та занесено дані на Публічну кадастрову карту. Враховуючи вищенаведене, немає правових підстав для надання адміністративної послуги».
Як вбачається з відповіді заступника, земельна ділянка, яку хоче отримати пані Антоніна, перебуває у складі іншої земельної ділянки, яку вже отримала інша людина. Тобто за всі ті рази, що жінка зверталася до міської ради, їй ніхто навіть не додумався повідомити, що є ще один претендент. Хоча тут є певні сумніви, адже з’явився він відносно недавно. 28 квітня 2021 року на черговій сесії ТМР Карачок Валентині Миколаївні депутати затвердили проєкт землеустрою земельної ділянки площею 0,0657 га. Власне Валентина Миколаївна і є тим громадянином, на якого у своїй відповіді посилалася Вікторія Остапчук. І тут мимоволі починаєш співчувати пані Антоніні, яка 5 разів зверталася до депутатів, а вони не голосували. У той же час із першого разу підтримали звернення Валентини Карачок. Складається враження, що голосують депутати у міській раді дуже вибірково і, ймовірно тоді, коли мають від цього якусь вигоду.
Варто зауважити, що Валентина Карачок, очевидно, не проста тернополянка. У 2019 році цій пані були наміри передати ділянку під гараж на 96 квадратних метрів десь біля центрального ринку, але потім щось пішло не так і це рішення було анульовано. І за дивним збігом обставин та ж людина потребує ділянки і на Микулинецькій під хату. Чи не є ця жінка випадково підставною особою? З особистих джерел нашим журналістам стало відомо, що Валентина Карачок наближена до верхівки «свободівців» у Тернополі. Щоправда, вона не здійснює жодної підприємницької діяльності, принаймні у відкритих реєстрах баз даних про неї інформації немає.
Наші журналісти поспілкувалися з головою земельної комісії міськради Романом Навроцьким та представником депутатської групи «Сила людей» Іваном Сороколітом і поцікавились у них, чому голосування депутатів має такий вибірковий характер.
– Чому депутати відмовляли попередні роки, я не можу знати. Є два етапи ухвалення рішення щодо землі – проєкт відведення та проєкт затвердження земельної ділянки. Коли людині сесія погодила відведення земельної ділянки (перший етап), тоді їй присвоюється кадастровий номер. Напевно, А. Корабель було відмовлено у відведенні земельної ділянки, бо інша людина вже отримала кадастровий номер і подала документи на затвердження. У нашій земельній комісії було позитивне рішення щодо В. Карачок, адже був уже кадастровий номер і сформована ділянка. Разом з тим земельна комісія носить рекомендаційний характер. Тому рішення сесії можуть відрізнятися від рішень комісії. Я і решта представників «Європейської солідарності» на сесії по цих питаннях голосували згідно з рішенням фракції, – сказав Роман Навроцький.
Депутатська група «Сила людей» – єдина у міській раді, яка послідовно голосувала за рішення, які стосуються піднятої теми.
– Ризики ухвалити помилкове рішення є завжди. Але при бажанні майже у всіх питаннях можна розібратися і ці ризики будуть мінімізовані. Коли до нас звертаються люди, то ми детально вивчаємо питання. Так сталося і тут. Ми переконалися, що заявниця звернулася щодо отримання дозволеної земельної ділянки площею близько 300 кв. м поряд з її будинком. І навіть було підготовлено проєкт рішення міськради щодо дозволу на розробку проєкту землеустрою. Але «чомусь» на сесію він так і не попав. Поки ж людина розбиралася, чому буксує її питання, земельну ділянку більшого розміру, але разом з тими 300 метрами отримує інша жінка. Ми ж чітко бачили, що це та сама ділянка, розуміли, що це непорядно по відношенню до першої заявниці, і тому не підтримували такого рішення, – прокоментував Іван Сороколіт.
Чому, акцентуючи увагу на цьому прикладі, одна людина, яка звертається до ТМР, щоби отримати земельну ділянку, яка за законом їй може належати і для цього є всі необхідні документи, висновки комісії тощо, її не отримує, неодноразово звертаючись, а інша – з першого разу отримує?
– Це справжній сором і ганьба для місцевої влади Тернополя. М’яко кажучи, окремі недобросовісні чиновники або ж депутати при зверненні людини щодо отримання земельної ділянки поряд з її будинком цинічно віддають цю землю іншій, зовсім не випадковій особі. Заявник, не здогадуючись, просто дає підказку ласим на землю ділкам, де є цікава та вільна земельна ділянка. Так і в згаданому вами питанні більш ніж переконаний, що одержувач ділянки на вулиці Микулинецькій не є випадковою людиною, – підсумовує пан Сороколіт.
Отже, кожен має право на отримання земельної ділянки, але на практиці ним скористатися можуть лише одиниці. Адже як вбачається з цієї історії – останнє слово за депутатами, які не завжди віддають свій голос «за». За законом усе ніби й правильно, але є й моральна сторона питання: чому одним все, а іншим – нічого.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Вікторія Остапчук, Міська рада Тернопіль, Надал, Роман Навроцький, Сороколіт
3809