Три дні Тернопіль відзначав свій День міста. І церковні дзвони з нагоди храмового празника змінювались відомими народними мелодіями, що доносилися з парку ім. Тараса Шевченка. Саме тут проходив ювілейний V-й Міжнародний фестиваль гончарів «Не святі горшки ліплять». Причому цьогоріч він був присвячений кераміці княжої доби.
Косівську кераміку внесено до списку ЮНЕСКО
На кілька днів парк перетворився на середньовічне містечко, де дзвеніли мечі, тягнуло димом від вогнищ і крутився гончарний круг. На фестиваль з’їхались майстри з Київщини, Волині, Галичини, Закарпаття і, звісно, з Тернопільщини. Причому гончарі з містечка Косів за 300 км привезли свою мобільну гончарну піч.
«У ній можна випалювати вироби при максимальній для кераміки температурі 1300 градусів. Завдяки великій топці максимально використовується енергія дров. Потім ці дрова переносять вогонь у камеру, де й знаходяться самі вироби, згодом вогонь виходить через комин», – пояснив принцип роботи печі відомий гончар Сергій Дутка.
Косівська мальована кераміка відома в усьому світі: 13 грудня 2019 року її, як і Петриківський розпис, внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства. Косівські майстри традиційно зображають рослинний орнамент, побутові сценки чи тварин, що споконвіку живуть у Карпатах. Однак використовують лише три кольори: зелений, жовтий, коричнево-червоний, зрідка додаючи синій. Зверху виріб вкривається прозорою глазур’ю. Під тернопільським сонцем сяють горщики, глечики, миски, горнятка, жбанки.
А за сусіднім столом проводить майстер-клас відомий косівський різьбяр Богдан Стринадюк (Закарпаття). Його тарілки та хрестики ніби різьблені не з дерева, а з павутиння. Утім, один неправильний рух – і візерунок зіпсований! Тож різець повільно й упевнено рухається по поверхні майбутнього виробу. Здається, дух дерева невпинно веде руку майстра.
«Пластина обпікається – і сережки чи медальйон готові!»
Свою міні-пічку привезла й киянка Ірина Пастернак. Майстриня опанувала «мистецтво вогню», адже працює в техніці гарячої емалі. Отож жартома вона дістає невеликий, розміром із трилітрову банку металевий циліндр. Зверху на сіточку прилаштовує тільки-но розмальовані сережки, запалює форсунку і починає знизу обпалювати… ювелірні прикраси.
«Спочатку на металеву пластину спеціальними фарбами потрібно нанести візерунок – скажімо, казкових пташок, ангелів чи лики княгинь. Потім пластина обпікається – і сережки чи медальйон готові!» – посміхаючись, пояснює вона.
Насправді все не просто й не легко, та хто з майстрів у цьому зізнається?
Натомість майстрині з блакитноокої Волині Марії Кравчук доводиться слідкувати, аби вітром не розвіяло її золотистий та невагомий матеріал – солому. Тим часом її руки невпинно просто на очах виплітають із соломи смужки, що перетворюються у пташок, ангелів і квіти.
«Це звичайна солома, – пояснює вона, – крім чистої джерельної води, її ніщо більше не торкалося».
«Чорний глечик молоко зберігає на 2-3 дні довше»
Натомість чорнодимлена кераміка гончаря Сергія Івашкова з Червонограда, що на Львівщині, причаровує своїми призабутими візерунками і давнім дивним кольором. Річ у тім, що у 1990-х роках гончарі з Червонограда поїхали на Гавареччину, перейняли у майстрів їхнє ремесло чорної кераміки і почали розвивати цей напрямок у своєму місті. Нині таких гончарів тут понад двадцять.
Димленій кераміці вже більше 4-х тисяч років, її робили ще трипільці. Саме тому в своїх витворах майстер використовує трипільські символи.
«Цікаві давні символи, як от рух сонця, танець дощу або вужі – це символи води, сонця, землі і повітря, – пояснила дружина пана Сергія, кераміст Алла Івашків. – У дворі майстерні чоловік має дровітню і піч для випалення кераміки. Щоби випалити глину, треба догнати температуру до тисячі градусів. Вона там випалюється десь 13-14 годин», – уточнює співрозмовниця.
Чорнодимлений посуд корисний. У такому глечику, наприклад, активували воду, тобто наливали на ніч і пили її. Вода насичувалась вуглецем і діяла як вугільна таблетка. А в банячках можна готувати їжу, хоч у духовку став! Перевірено, що чорний глечик молоко зберігає на 2-3 дні довше, переконує майстриня.
«Головне, не забути вкласти у мотанку часточку душі»
Та який фестиваль без борщівської сорочки з закодованими у вузлики-візерунки орнаментами та кольорами! Поруч із вишиванками розмістила свої ляльки-мотанки заслужений майстер народної творчості Людмила Павлова. Разом із традиційними знаходяться мотанки – обереги з маком, горішком, зроблені на кукурудзяному качані, й нові, вигадані майстринею ляльки-брошки.
Я поцікавилась, скільки видів мотанок знає майстриня. Вона на секунду замислилась і посміхнулася: «Хіба це важливо? Мотанку можна виготовити з обрізків тканини чи, скажімо, соломи. Головне, не забути вкласти часточку душі».
І точно зернятка доброти впадуть у душі тих, хто придбав твори відомої української письменниці Лариси Ніцой, яка презентувала на фестивалі свої дитячі книжки.
…Три дні святкували тернополяни – смакували, веселились і ліпили глечики. Адже це вже перевірено, що не святі горшки ліплять.
Марина Криниця (фото автора)
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: глечики, день міста, День Тернополя, Лариса Ніцой, Людмила Павлова, лялька-мотанка, мотанка-частинка душі, Сергій Дутка
3418